Звідки береться гомосексуальність? Це нормально – бути геєм, якщо ти таким народився?
Наразі механізм виникнення в людей потягу до представників своєї статі ще до кінця не з’ясований, тим часом багато людей, які зазнають таких відчуттів, зовсім їх не прагнуть і не схиляються до них своєю волею. Точаться численні дискусії щодо питання, чи є гомосексуалізм вродженою рисою, чи виникає внаслідок виховання, але вчені не можуть знайти генетичних доказів гомосексуальності. Доктор Дін Хамер (Dean Hamer), який запропонував термін «гей-ген» («gay gene»), сказав: «Ми не можемо знайти гена (і не думаємо, що він існує), який відповідав би за сексуальну орієнтацію»[1]. В іншому дослідженні підсумовано: «Критичний огляд показує брак доказів біологічної (генетичної) теорії»[2]. Хоча генетичні чинники можуть відігравати свою роль у сексуальних потягах, але перебільшенням було б твердити, що гени призводять до того, що люди «народжуються геями». Варто згадати, що ідентичні близнюки з одним набором генів не завжди мають однакову «сексуальну орієнтацію». Більше того, якщо деякі чоловіки та жінки «народжуються гомосексуальними», то чому їхня репродуктивна система фізично доповнює репродуктивну систему іншої статі? Це таємниця, яку намагається розкрити наука, – чому їхні тіла скеровані в один бік, а їхні бажання провадять у протилежний.
Існування якихось іще не встановлених генетичних чинників не є чимсь неможливим, але, на думку одного з дописувачів веб-сайту, що боронить гомосексуалізм, це не стосується теми розмови. У статті «Природа? Виховання? Це не має значення» він розповідає про виникнення гомосексуального потягу:
«Ми ж це відкриваємо в собі, а не винаходимо. То що ж, ми з цим народилися, правильно? Ні, неправильно. І то з кількох причин. Ніхто не народжується з романтичними почуттями, які були б менш сприятливими для сексуальної поведінки. Це виникає пізніше […] Так, це правда, що існує багато генетично визначених рис, які є небажаними. Можливо, в алкоголізму є генетичне підґрунтя, але з цього не випливає, що алкоголіки мають надуживати спиртним. Деякі люди можуть мати генетично зумовлену схильність до насильства, але це не дає їм якогось більшого, ніж в інших, права кидатися на сусідів. Люди з такою схильністю не можуть сказати «Це мене таким зробив Бог», для того щоб виправдати свої дії. […] Ми не визначаємо, чи є риса доброю, залежно від того, звідки вона взялася (зумовлена генетично, сформувалася під впливом оточення чи ще якось). […] Пам’ятайте: поганий аргумент на підтримку доброї справи все одно залишається поганим аргументом і з часом погано вплине на справу»[3].
Тож навіть цей добродій, який не бачить у гомосексуалізмі нічого поганого, визнає, що навряд чи варто шукати підстав для схвалення чи осуду людської поведінки між генетичними чинниками або ж навіть серед впливів середовища.
І він має слушність. Якщо в основі гомосексуального потягу лежать біологічні фактори або чинники середовища, то їх треба досліджувати заради них самих – не задля того, щоб, спираючись на них, робити морально-етичні оцінки. Деяких людей, які визначають себе як геїв або лесбіянок, ображає ідея, що на їхній сексуальний потяг можуть впливати виховання чи життєвий досвід. Але ці чинники справляють свій вплив на всіх нас, і навіть якби минуле не мало впливу на те, які сексуальні преференції ми відкинемо, то минулі пережиття можуть формувати сексуальну поведінку, до якої ми пізніше схиляємося.
Багато хто з психологів стверджує, що причина гомосексуальних пожадань може корінитись у вихованні[4]. Імовірними є кілька шляхів.
Перший. Пережитий досвід сексуального насильства. Звичайно, не у всіх, хто постраждав від сексуального насильства, розвивається гомосексуальна орієнтація, і не всі гомосексуалісти були жертвами насильства. Проте якщо чоловік зґвалтує дівчину, вона може згодом підсвідомо керуватися думкою: «Усі чоловіки такі, як він, жодному з них не дозволю зробити це зі мною ще раз! Не хочу знову зазнати такої ж рани». Трапляється, гомосексуальні взаємини стають способом психологічного захисту, чимось на кшталт притулку, щоб ховатися від стосунків, пов’язаних із приниженням чи насильством. І можна зрозуміти, що людина, яку в минулому було зранено, прагне надалі уникати взаємин, що викликають біль, – а цей біль можуть викликати всі відомі їй люди протилежної статі. При цьому діти, яких зґвалтували особи однієї з ними статі, можуть мати дуже серйозні проблеми з переживанням власної сексуальної орієнтації.
Тим, хто відчуває потяг до представників своєї статі, не варто заперечувати реальність такого причиново-наслідкового зв’язку з тієї лише причини, що особисто їм не доводилося переживати нічого подібного. Пригадую тривалу приязну бесіду з дівчиною-підлітком та її подругою. Під час розмови вона згадала, що раніше зустрічалася з хлопцями. Я запитав її, чи не трапилося чогось такого, що змусило її втратити цікавість до них. Вона відповіла: «Нічого, я народилася лесбіянкою». Відчувши з її боку якесь вагання, я запитав: «Ти впевнена? Не сталося нічого такого, що могло відвернути тебе від хлопців?» Вона тихо відповіла: «Мене чотири рази ґвалтували, якщо ви про це». Хто може звинуватити цю молоду жінку в тому, що вона, постраждавши від чоловіків, віднаходить більшу безпеку в товаристві іншої жінки? Розбирати зв’язки між сексуальним насильством та гомосексуальними почуттями чи поведінкою треба не заради осуду, а лише з метою допомогти людині вилікуватися від першопричини – травми, яку багато хто з нас волів би приховати навіть від себе.
Іноді насильство, з яким стикається молода людина, не має сексуального характеру. Одна особа, яка має досвід гомосексуальних прагнень, розповіла мені про такий можливий сценарій: «Дівчина, яка часто була свідком жорстокого ставлення батька до матері, часто бачила матір слабкою й не бажає бути подібною до неї. Говорить собі, що не хоче бути такою слабкою. Відчуває злість до батька й навіть до матері – за те, що та не захищає себе. Часто дівчина ідентифікує себе з емоціями батька, коли бачить, що він домагається свого та все контролює. Таким чином молода дівчина набуває чоловічих рис (так звана “пацанка”)». Цей досвід, набутий у дитинстві, може відігравати свою роль в її майбутніх взаєминах, при тому, що кожна людина переживає страждання по-різному. Деякі молоді дівчата, які були свідками насильства в сім’ї, можуть відмовитися від шлюбу, тимчасом як інші прагнутимуть знайти по-справжньому доброго чоловіка. Йдеться про те, що досвід людини часто формує її поведінку, а ті, хто відчуває гомосексуальні бажання, так само не є вільними від такого впливу.
Другий. Іноді хтось із батьків занадто втручається в життя дитини протилежної статі. Наприклад, мати й син можуть занадто прив’язуватися одне до одного в деяких речах, розбиратися з якими можна б якось інакше. Через таку поведінку матір може несвідомо перешкоджати розвиткові хлопця як чоловіка, а він може почуватися, наче «не належить» до таких, як він. Тоді в молодої людини, найімовірніше, побільшає проблем із переживанням власної належності до чоловічої статі.
Третій. Батько стосовно сина або мати до доньки можуть бути емоційно або фізично відсутніми, що формує в дитини відчуття, що її не люблять. Таке відчуття має силу впливати на людину навіть тоді, коли є безпідставним. Наприклад, уяви собі батька, який невтомно працює, щоб забезпечити сім’ю. Він виріс у родині, в якій почуттям не надавали особливого значення, та й сам він не найкращий співрозмовник. Його діти можуть вирішити, що вони йому не милі, хоча для нього вони є сенсом життя.
Якщо говорити про юнака, то реальна (або суб’єктивно відчувана) відсутність батька може призвести до почуття неповноцінності або відкинення з боку ровесників, особливо коли йдеться про такі справи, як атлетичні змагання з однолітками. Це стає причиною того, що хлопець не може побудувати взаємин із чоловіками і тужить за тим, щоб вони його прийняли. Якщо рідний батько не допоміг йому ствердитися як чоловікові, то природно, що він шукатиме цього чоловічого ствердження по якихось інших місцях. І якщо у відповідь на своє прагнення він втягнеться в гомосексуальні експерименти, то може поступово прийти до переконання у своїй гомосексуальності. Але такий потяг до інших може існувати в ньому просто через те, що ці «інші» мають ту міру маскулінності, якою юнак так захоплюється та про яку переживає, що її він нібито позбавлений.
Три вищенаведені психологічні моделі не можна застосовувати до кого завгодно. Досвід кожної людини є унікальним, як її чи його індивідуальність, а тому не існує одного на всі випадки життя пояснення для такого складного питання. Ті, хто відчуває потяг до представників своєї статі, можуть слушно додати, що не в кожного з них був травматичний життєвий досвід або неблагополучна сім’я. Проте незаперечним лишається факт, що і позитивний, і негативний досвід формує наші прагнення. Нам усе життя доводиться стикатися із зовнішніми чинниками, які залишають тривалий слід у нашій пам’яті та справляють на нас певний вплив. Людський мозок протягом усього життя не припиняє адаптовуватися, і це справедливо для всіх людей, безвідносно до того, кому яка стать видається сексуально привабливою.
Люди можуть десятками років вишукувати генетичні основи сексуальної орієнтації. У цій гонитві за мікроскопічними доказами вони не зауважують того, що чітко видно в нашому тілі. Бог створив нас чоловіком і жінкою, і самі наші тіла свідчать, що ми покликані бути даром одне для одного. Попри те цей дар самого себе не обов’язково має висловлюватися через сексуальність. Ми створені за образом і подобою Бога, і лише полюбивши так, як любить Бог, віднаходимо справжню повноту та сенс нашого життя.
Дехто помилково вважає, що Церква засуджує людей за те, що вони відчувають пожадання до представників своєї статі. Церква була б несправедливою, якби так чинила. Гріх – це щось, що ми обираємо, а потяг не є предметом нашого вибору. Тому немає гріха у відчуванні гомосексуальних прагнень чи спокус. У таких речах Церква розрізняє особу, намір та вчинок.
Але хоча самі по собі наші прагнення не є гріхом, вони можуть провадити нас до гріха. Наприклад, Писання та вчення Церкви засуджують гомосексуальні дії (див. Рим. 1:24-27; Бут. 19:1-29; 1Тим. 1:8-10; ККЦ 2357-2359). Людина не мусить піддаватися своїм спокусам. Як сказано в Писанні: «Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1Кор 10:13). І хоча ми не обираємо спокус чи прагнень, ми можемо щодо них зробити свій вибір: підтримувати та підсилювати їх або шукати Божої допомоги, коли в нашій свідомості виникають спокуси. Споглядаючи приклади життя таких неодружених людей, як Матір Тереза та Ісус, людина, яка відчуває потяг до представників своєї статі, може побачити, що немає нічого неможливого в зреченні від певних задоволень цього життя заради переживання глибшої єдності з Богом – у цьому житті та в прийдешньому.
Думка про те, щоб порівнювати себе з такими особистостями, може видаватися нахабством, але важливо розуміти, що є й інші люди, котрі обрали цей спосіб життя у світі. Тобі, можливо, не доводилося їх зустрічати, проте вони існують, намагаються жити святим життям і радісним прагненням понад усе знайти своє сповнення в Христі. Я знайомий особисто з деякими з них, і вони випромінюють мир, який бере початок у чесності перед собою щодо власних прагнень та власного беззастережного віддання себе Ісусові Христу. Вони в усьому намагаються зростати у святості та являють собою дивовижний приклад того, як Христова любов не просто може перемінити, а справді перемінює життя, даруючи радість!
Церква вже прославила багатьох святих, яким доводилося переборювати найрізноманітніші труднощі, тож я чекаю на той день, коли Церква піднесе на вівтар людей, які пережили досвід гомосексуальних прагнень, але обрали шлях прослави Бога своїм тілом через життя в чистоті. І це не є якимсь моїм наївним бажанням. Ті мої друзі, про життя яких я знаю, що воно є саме таким, своїм прикладом постійно нагадують мені, що Бог покликав до святості кожного з нас, незалежно від бажань і потягів, які ми можемо відчувати.
[1] R. McKie. The Myth of the Gay Gene. The Press NZ, July 30, 1993, 9. Цит. за: Neil and Briar Whitehead. MyGenes Made Me Do It! Lafayette, La.: Huntington House Publishers, 1999, 135.
[2] W. Byne, B. Parsons. Human Sexual Orientation: The Biological Theories Reappraised, в: Archives of General Psychiatry 50 (1993), 228-239; Gay Genes Revisited, в: Scientific American, November 1995, 26.
[3] John Corvino. Nature? Nurture? It Doesn’t Matter, в: Independent Gay Forum. 08.12, 2004.
[4] E. Moberly. Homosexuality: A New Christian Ethic. Cambridge, U.K.: James Clarke, 1983; G. van den Aardweg. On the Origins and Treatment of Homosexuality: A Psychoanalytic Reinterpretation. Westport, Conn.: Praeger, 1986.