Якщо фізичні дотики є первинною мовою любови
В історії було чимало випадків, коли вибрані Богом провідники страждали від болісних недуг. Зазвичай такий випадок привертає нашу увагу до Бога, зокрема тоді, коли професійні лікарі зробили все, що могли, однак хвороба залишається. Недуга часто є Божим листом, щоб повернути нашу увагу в иншому напрямку. Однак тим, у кого первинною мовою любови є фізичні дотики, це видається мегафоном. Їх глибше зворушує і їхнє життя кардинальніше змінюється, ніж инших, які мають иншу первинну мову любови.
З Кларенсом я познайомився більше ніж сорок років тому. Він з’явився в церкві на візку, хворий на розсіяний склероз. З роками його хвороба прогресувала, незважаючи на численні молитви про зцілення. Згодом його прикувало до ліжка, і останні п’ятнадцять років свого життя він не міг рухати руками й ногами. Рухати шиєю – єдиний рух, який міг здійснювати.
Місцева бібліотека встановила апарат, який тримав книжку над ліжком і гортав сторінки, коли він торкався підборіддям металевої перетинки, таким чином міг читати. Один приятель також зробив подібний механізм у радіо, щоб Кларенс міг його вмикати рухом підборіддя. Таким чином у нього відбувався контакт із зовнішнім світом – через радіо і книжки.
Я періодично відвідував Кларенса, і ми довго розмовляли. Деякі з тих розмов зосереджувалися на розмірковуванні про те, чому Бог дозволив йому страждати від складного склерозу.
Спочатку Кларенс сильно страждав від того, чому Бог допустив, щоб це трапилося з ним. Він закінчив коледж і семінарію, готуючись до духовного служіння, невдовзі після того – до священства, однак його проповідування раптово перервалося, і йому було складно це зрозуміти. Так, як апостол Павло молився про зцілення, так молився й Кларенс. Однак так само, як у випадку з Павлом, зцілення, якого він прагнув, не приходило. Прийшло инше усвідомлення, що Бог приготував инший вид служіння для нього – не те, яке зосереджувалося на проповідуванні, а на молитві.
Кларенс став найбільшою людиною молитви, яку я коли-небудь знав. Коли він слухав радіо, то молився за людей, голос яких він чув, і за тих, хто слухав це повідомлення. Кожна сторінка кожної книжки пригадувала про осіб, які потребували молитви. Коли розійшлися відомості про те, що Кларенс – воїн молитви, прохання почали надходити звідусіль. Часто я сам розповідав про потреби, знаючи, що прохання про молитву не було йому тягарем, а служінням.
Впродовж двадцяти п’яти років Кларенс здійснював небувале служіння молитви, вплив яких покаже лише вічність. Спершу посаджений у крісло, а згодом розпростертий у ліжку, він все розумів. Бог застосував мегафон фізичного дотику, щоб зробити життя Кларенса найпродуктивнішим служінням, на яке він був здатним.
Коли служіння є первинною мовою любови
Існують люди, первинною мовою любови яких є служіння. Коли ці люди налагоджують стосунки з Богом і відчувають Божу любов та прощення, найчастіше вони виявляють свою любов до Бога, служачи иншим в ім’я Ісуса. Коли щось перешкоджає здійсненню служіння або щось було забрано від них, вони відчуватимуть кризу віри. Як одна молода дівчина сказала: “Що Бог робить? Я намагаюся служити Йому. Чому Він дозволяє, щоб це трапилося?” Очевидно, що Бог звернув її увагу повністю, однак вона не до кінця розуміла слова Божі.
Роберт виріс із батьком – усамітненим електронним механіком. Він працював на фабриці електронного обладнання, навчав електроніки в місцевому коледжі і проводив увесь свій вільний час у своїй крамниці електронних товарів у підвальному приміщенні будинку. Роберт рідко отримував увагу батька. Його мама нарікала на спосіб життя батька і більшість часу перебувала в депресії. Вона неймовірно контролювала життя Роберта. У підлітковому віці Роберт усвідомив, що його приваблював молодий хлопець, а у вісімнадцять почав гомосексуальні стосунки.
Коледж для Роберта був мрією порятунку. Він не міг дочекатися, щоб позбутися болю від батькового незацікавлення і панування мами. Розглядав територію коледжу як можливість довідатися про свою сексуальність і насолоджуватися незалежністю. Однак шість тижнів першого семестру Роберт почувався самотнім і в депресії. Роберт не знав, що його життя мало радикально змінитися.
Джулія була жвавою першокурсницею, яка дбала про стосунки з Ісусом і любила допомагати людям. Вона запросила Роберта долучитися до її проекту “їжа на колесах” щосереди в полудень. У середу в Роберта не було занять, тому він радо хотів допомогти. Пізніше вона залучила його до будівництва “Притулку для людства”, восени вона втягнула його в проекти громадження листя і чищення сміття, фінансовані групою з курсів вивчення Святого Письма. Перед тим, як закінчився перший семестр, Роберт відвідував курси вивчення Святого Письма, а в другому семестрі розпочав стосунки з Богом.
Так, як він сказав про це: “Джулія підштовхнула мене в руки Ісуса. Мені подобалося допомагати людям, також мені подобалося, як Джулія допомагала мені з математикою. Мені справді була потрібна допомога. Видавалося, що вона щиро турбувалася про мене. Згодом, коли сказала, що любить мене, бо Бог першим полюбив її і їй подобалося допомагати, бо Бог допоміг їй, тоді я зацікавився тим Богом. Коли я врешті дізнався, що Бог зробив для мене, коли послав Христа взяти моє смертельне звинувачення, я знав, що Він мене любив і що я повинен відповісти на Його любов”.
Зрозуміло, що служіння було мовою любови Роберта, однак, люблячи Бога, Роберт не знав, що робити з гомосексуальним способом життя. Коли він продовжував вивчати Святе Письмо, то зрозумів, що Бог не задумував гомосексуальність зробити виявом людської сексуальности, тоді чому його так сильно приваблювали инші чоловіки? Переповнений амбівалентними почуттями, він поділився своїми сумнівами з Джулією. Він боявся, що вона відкине його, коли дізнається правду.
Її перша реакція надзвичайно здивувала його. Вона обійняла його найміцніше і найдовше, як його коли-небудь обіймали, і сказала: “О, Роберте, я рада, що ти зі мною відвертий. Надія є. Бог потурбується про твою проблему”. Роберт не до кінця вірив, однак хотів дати Богові шанс. Джулія познайомила Роберта зі своїм пастором, який став християнським консультантом і який не лише допоміг Роберту зрозуміти свої сексуальні почуття, але й підтвердив переконання Джулії в тому, що викривлені сексуальні почуття, як инші викривлені емоції, можна змінити.
Це було для Роберта життєповоротною мандрівкою. Ця мандрівка провадила не до зменшення почуттів до тієї ж статі, а до відкриття і розвитку гетеросексуальних почуттів. Роберт продовжував активну участь у групі вивчення Святого Письма разом з Джулією і служіння для спільноти.
Після закінчення університету він одружився з Джулією і вступив у семінарію. Роберт вірив, що Бог хотів, аби він став священиком.
Навчаючись у семінарії, Роберт працював на часткову зайнятість як соціяльний працівник, у цей час Джулія працювала в місцевому банку. Вони обоє активно допомагали іспанській місії їхньої церкви. Перед закінченням Роберту не терпілося розпочати роботу на повний день як служителю, використовуючи свою первинну мову любови – служіння Христу. Коли його покликали до церкви в маленьке містечко у Вірджинії, він був переповнений радістю від майбутньої перспективи. Однак його радість обернулася на сльози через три роки, коли церква попросила його скласти обов’язки. Намагаючись допомогти иншим, Роберт говорив відверто про свої колишні проблеми з гомосексуальністю. Коли диякони дізналися про це, вони не захотіли, щоб такий чоловік був їхнім пастором. Роберт відчував біль відкинення через чесність.
Віра Роберта сильно похитнулася – не лише в християн, яким він служив, але й у самого Бога: “Як міг Бог таке допустити, коли я так сильно намагався бути чесним перед Ним і бути в єдності з Ним?” Думав, чи Бог не залишив його. Він прийшов до церкви, щоб служити Богові; тепер можливість служити зникла. Де був Бог серед усього цього?
Роберт не знав і не міг знати в цей час, що Бог мав зовсім инші плани на його життя. Сьогодні Роберт успішно веде пасторські курси для чоловіків та жінок, які мали проблеми з одностатевими стосунками. Чимало з них вели активне гомосексуальне чи лесбійське життя, однак встановили стосунки з Богом і приходять отримати сили Божої, щоб змінити своє життя. Він сам не обрав би цього служіння. Його прагнення було залишити цю частину життя історії, а застосовувати свою енергію для душпастирства “нормальної” церкви.
Робертовим відкриттям було те, що Бог унікально підготував його для служіння, яке він провадив. Однак довелося застосовувати метод дисципліни – забравши “нормальне” служіння, аби зробити його Божим посередником для приготовленого йому служіння.
Чи болісним був цей досвід? Так. Чи диякони зганьбили християнські принципи? Так. Однак Бог використовував усе це, щоб промовити до глибин Робертової душі і відкрити його серце для служіння, яке приготував саме для нього Бог.
Инколи наші щирі спроби висловити любов до Бога, служачи иншим, можуть зруйнуватися, можливо, через прямий вплив сатани, можливо, через християн з добрими намірами. Проте за всім цим відчувається рука і голос Божий, Який веде Своїх дітей у найкращому напрямку для них. Тим, у кого первинна мова любови – служіння, це може видаватися найсуворішою дисципліною. Однак це може бути єдиним способом напоумлення, що приверне нашу увагу і мотивуватиме шукати нових Божих можливостей для вияву любови до Нього.