ДОРОГА ДО ЄРУСАЛИМУ, СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ХРЕСНА СМЕРТЬ – Частина 1

І, взявши Дванадцятьох, промовив до них: Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки про Людського Сина” (Луки 18:31).

З усіх тих доріг, якими Ісус пройшов протягом Свого життя, одну можна точно прослідкувати – Його останню дорогу через Палестину, дорогу з Капернауму до Єрусалиму.

Це обхідна дорога. Найкоротше сполучення між Галілею та Святим Містом веде через гори Самарії точно на південь. Ця стежка проходить через височини, попри вершини Гарізім та Ебал, де лежить давній Сихем, і далі через Бетел у серце Юдеї по тій гірській дорозі, якою йшов зі своєю родиною та своїми отарами вже Авраам. Цей піший маршрут з Галілеї до Єрусалиму триває три дні.

Ісус теж обрав би дорогу через Самарію (див. Луки 9:51-56). Однак оскільки Йому було відоме вороже до юдеїв ставлення самарян, Йому видалося непевним, чи вони дозволять прохід невеликій групі. Щоб довідатися про це, Він вислав наперед двох учнів, Якова та Івана. І справді, самаряни не хотіли пропустити їх.

Тож Ісус та Його учні пішли “у землю Юдейську, на той бік Йордану” (Марка 10:1), де дорога проходить через широку, спекотну долину проти течії річки, де береги оточені розкішною зеленню, де стоять невеликі ліси тамариску та осики, з рециновими деревами та акаціями. Самотньо та тихо йде мандрівка через “йорданську красу” (Захарії 11:3; Єремії 12:5). Бо долина, в якій протягом дев’яти місяців у році панує тропічна спека, рідко заселена.

По давній переправі, яка безпечно перевела ще ізраїльтян під проводом Ісуса Навина, Ісус переходить через Йордан і прибуває до Єрихону (див. Луки 19:1). Це вже давно не та укріплена потужними стінами твердиня давнього Ханаану. На південному схилі пагорба простягається збудоване Іродом Великим високомодерне місто, перлина елліністично-римської архітектури. Біля підніжжя цитаделі Кипариса виник пишний палац. Прикрашені сліпучо-білими колонами, виблискують театр, вирубаний на схилі, амфітеатр та іподром. У порослих квітами розкішних садах витанцьовують щонайкращі водограї. Перед містом простягаються найкоштовніші насадження всіх країн Середземномор’я – бальзамові плантації, пальмові ж гаї пропонують прохолоду і затінок. В Єрихоні, осторонь від цієї краси, Ісус ночує в юдейського митаря Закхея (див. Луки 19:2 і наст). Він не міг обминути Єрихон, який був центром грецького язичницького життя. Бо дорога до Єрусалиму веде через це місто.

З Єрихону до Єрусалиму тридцять сім кілометрів. Тридцять сім кілометрів петляє курна стежка в серпантинах між крутими, майже позбавленими рослинности гірськими схилами на висоті 1200 метрів. Сильніших контрастів, ніж на цьому короткому маршруті, важко знайти на світі. З райської рослинности та просто нестерпної спеки тропічного сонця на берегах Йордану відразу починається прохолода відштовхуюче нагих гірських вершин.

Цією дорогою, подібною до лебединої пісні, Ісус проходить зі Своїми учнями за тиждень перед святом Пасхи. Це той час, коли юдеї прибувають здалеку, щоб провести це свято у Святому Місті.

* * *

На найвищій точці виринає з-за вершини Оливної гори Святе Місто. Який краєвид розкинувся перед Ісусом та Його учнями, можна відтворити з тогочасних свідчень:

“Хто не бачив Єрусалиму у всій його красі, той ніколи в житті не бачив красивого, великого міста; і хто не бачив будівлі Другого Храму, той ніколи у своєму житті не бачив вражаючої будівлі”, – писали повні гордости юдейські равини тих часів.

Дослідження про давній Єрусалим підсумував у кількох реченнях англієць Ґерстенґ: “У жоден инший період своєї історії храм і місто не пропонували більш захоплюючого видовища. Ритм та гармонія греко-римського зодчества, що так чудесно здіймалися в небо Сходу, змусили відступити навіть надмірну будівельну жагу Ірода і привнесли порядок та смак у традиційний хаос міста”.

На сімдесят п’ять метрів над долиною здіймаються потужні міські мури. Через їх зубці, сум’яття домів, вулиць та провулків проступають обриси величних будівель, що рвуться в небо.

Точно навпроти Оливноі гори відразу попереду стоїть храм, перевершуючи за пишністю всі инші будівлі. Його фасад, п’ятдесят метрів заввишки та завширшки спрямований на схід і весь викладений світлим мармуром. Прикраси виконані з чистого золота. Колонади відмежовують широкі двори та подвір’я, вінчає все святиня посередині, що виблискує, “немов покрита снігом гора”, якщо висловлюватися виразами Йосипа Флавія.

Безпосередньо на північно-західній стороні храмових мурів здіймається на вершині скелі твердиня Антонія. Кожна з її чотирьох кутових башт має 35 метрів висоти. На найвищому узвишші посеред міста, поблизу Західної стіни, розкинулася резиденція Ірода, над якою теж височіють три башти, 40, 30 і 25 метрів заввишки, яким Ірод дав імена Гіппік, Фазаель та Маріямна. Звідси широка стіна проходить серед моря будинків аж до території храму, розділяючи центр міста ще раз на дві половини.

Духом непокори віє від цього міста з багатьма сильними мурами, валами та баштами, які стоять навколо храму та над ним. Спостерігача, який дивиться на Єрусалим, обдає подихом впертости, непоступливости, безкомпромісности. Ці впертість, непоступливість та безкомпромісність були тими рисами, які протягом більш, ніж тисячі років допомагали Ізраїлеві вистояти всупереч усім силам цього світу. Впертість, непоступливість та безкомпромісність стали також одного дня винуватцями зруйнування Єрусалиму та вигнання з землі батьків.

Ісус передбачив майбутню долю міста. “І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним” (Луки 19:41).

Попередній запис

ІВАН ХРИСТИТЕЛЬ

Наступний запис

ДОРОГА ДО ЄРУСАЛИМУ, СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ХРЕСНА СМЕРТЬ – Частина 2