ДОРОГА ДО ЄРУСАЛИМУ, СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ХРЕСНА СМЕРТЬ – Частина 2

А первосвященики з старшими й книжниками, та ввесь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв’язали Ісуса, повели та й Пилатові видалиПилат же хотів догодити народові, і відпустив їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп’ятий був” (Марка 15:1,15).

Представлення чотирма євангелистами сцени судового розгляду, засудження та розп’яття перевірені багатьма вченими з науковою ґрунтовністю та визнані аж до деталей як історично точні передання. Головні історичні персонажі в цьому процесі проти Ісуса теж засвідчені третьою стороною і місце, на якому відбулося оголошення вироку, було точно встановлено завдяки розкопкам. Поодинокі моменти перебігу процесу були підтверджені тогочасними джерелами та сучасними дослідженнями.

Неймовірна трагедія починається з того, що Ісуса схопили.. Ісус зібрав Своїх учнів навколо Себе в Гетсиманському саду, “і зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших” (Марка 14:43). Про “мечі” та “киї” боетусіянських первосвящеників, які правили з часів Ірода, згадує ганебна пісня в Талмуді: “Горе мені від дому Боетуса, горе мені від їхніх мечів! Горе мені від дому Анни, горе мені від їхніх доносів!…”

Вона закінчується словами: “Бо вони є первосвящениками, а сини їхні скарбниками, а їхні зяті управителями, а слуги їхні б’ють народ киями”.

З-посеред поіменно названих первосвящеників один є більш відомим – це Анна, який згадується і в Євангеліях. “Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопили Ісуса, і зв’язали Його, і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. Це ж був той Кайяфа, що порадив юдеям, що ліпше померти людині одній за народ” (Івана 18:12-14).

Первосвящеником Йосипа Кайяфу іменував римський прокуратор Валерій Ґрат. Він залишився на цій посаді[1] і за наступника останнього Понтія Пилата.

Після ув’язнення, Ісуса поставили перед синедріоном, який був на той час найвищим юдейським органом та об’єднував у собі всю духовну та світську владу. Водночас він діяв як найвищий судовий орган юдеїв. Він виконував свій уряд нижче храму, поблизу мосту, що вів звідти до Верхнього міста.

Які підстави змусили раду засудити Ісуса до смерти? Професор Мартін Нот пише: “Очікування давніх юдейських пророків майбутнього месіянського царя за довгий час чужоземного панування розвинулося в надію на політичного визволителя, і чим більшим було обурення з приводу римського панування в країні, тим сильніше закріплювався образ месіянського переможця над чужинецькою владою. Отже Ісус із Назарету не міг бути Месією… Якщо ж Ісус із Назарету не був Месією, “Христом”, тоді він мав бути спокусником та обманцем. А якщо Він був небезпечним спокусником ще й обманював, то заради безпеки та спокою єрусалимської культової спільноти Його треба було усунути… Той факт, що Ісус під час допиту визнав себе Месією і, разом з тим, на основі старозавітних слів Сином Божим, вистарчало, щоб засудити Його на смерть за явне богохульство”.

* * *

За діючим правом присуд мав бути підтверджений римським прокуратором, який мав так зване право ius gladii[2] і лише він міг його виконати. Прокуратором в Юдеї був Понтій Пилат[3].

Сучасники, як-от Йосип Флавій та Філон Олександрійський представляють його як визискувача, тирана, шкуродера та корумповану людину: “Він був жорстоким, а його тверде серце не знало ніякого милосердя. У його час в Юдеї панували хабарництво та насилля, розбій, утиск, приниження, страти без судового розгляду та безмежна жорстокість”.[4] Те, що Пилат ненавидить та зневажає юдеїв, вони мали змогу неодноразово та недвозначно відчути.

Пилат мав відразу збагнути, що Ісус був ціллю розпаленої фарисеями ненависти. Вже це одне могло бути достатньою причиною відхилити їхню вимогу і звільнити Його. Він і справді спочатку без зволікання визнає його невинним. “І Пилат сказав первосвященикам та до народу: Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині” (Луки 23:4). Однак юрба, підбурювана людьми синедріону, голосно настоює на своїй вимозі: смертної кари! Понтій Пилат піддається.

Як сталося, що тиранічний ворог юдеїв Пилат піддався їхньому бажанню?

Євангеліє від Івана містить однозначне пояснення: “Та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві” (Івана 19:12).

Це була небезпечна для Пилата політична погроза, яка ясно давала зрозуміти: буде повідомлення до Риму про недбале виконання урядових обов’язків, звільнення бунтівника. Робити себе царем означало зраду римського імператора, за законом Юліяна карою за це була смерть. Пилат злякався цієї однозначної погрози. Він ще не забув, що юдеї вже одного разу сповнили її.

* * *

Як повідомляє Філон Олександрійський, Понтій Пилат приніс до Єрусалиму золоті щити з ім’ям імператора і повісив їх посеред міста в палаці Ірода. Це було важким порушенням запевнених Римом прав для юдейської культової спільноти, це був виклик. Прохання забрати золоті щити зі Святого Міста він з насмішкою відхилив. На це юдеї звернулися до Риму і домоглися свого права. Тіберій особисто наказав забрати золоті щити. Через це та инші свавілля, які суперечили римській колоніяльній політиці, повага до Понтія Пилата в Римі вже була знизилася.

Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата[5]Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти…” (Івана 19:13,16).

Безпосередньо біля північно-західного валу навколо храму в часи Христа на скелястому узвишші, отже, на “підвищенні”, стояв потужний замок Антонія. Його побудував Ірод І і назвав на честь одного друга. Римська залога розбила там свої казарми. У 70 р. Р. Х., при завоюванні Єрусалиму, Тит наказав зруйнувати твердиню Антонія. Пізніше на її руїнах знову будували.

Саме там, де був двір Антонія Венсан виявив 2500 квадратних метрів гладкої бруківки римського типу викладення, типової для часів Ісуса.

Тут Ісус стояв перед Пилатом, тоді як назовні вирувала юрба. На цій бруківці відбулося й бичування (див. Івана 19:1), яке у всіх випадках попереджувало розп’яття, як двічі чітко зазначає Йосип Флавій. Під час цієї жахливої кари тіло оголювали і бичували так довго, поки плоть не обвисала кривавими торочками.

Тоді Ісуса передали римським солдатам, щоб виконати вирок – розп’яття. Цицерон називає його “найжорстокішою та найстрашнішою смертною карою”, а Йосип Флавій висловлює свою зневагу до цієї “найжалюгіднішої з усіх видів смерти”. Юдейське право не знало цього типово римського виду покарання.


[1] 18-36 рр. Р. Х.

[2] lus gladii – з латини “право меча” – право на покарання, пов’язані зі скаліченням та смертю осуджених (прим. пер.).

[3] 26-36 р. Р. Х.

[4] Філон Олександрійський (25 р. до Р. Х. – 50 р. Р. Х.).

[5] Арамейське слово “Гаввата” означає “підвищення” (прим. пер.)

Попередній запис

ДОРОГА ДО ЄРУСАЛИМУ, СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ХРЕСНА СМЕРТЬ – Частина 1

Наступний запис

ДОРОГА ДО ЄРУСАЛИМУ, СУДОВИЙ ПРОЦЕС І ХРЕСНА СМЕРТЬ – Частина 3