“І сталося ввечорі, і знялися перепелиці, і покрили табір. А рано була верства роси навколо табору. І піднялася верства тієї роси, аж ось на поверхні пустині щось дрібне, вузькувате, дрібне, немов паморозь на землі. І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: Ман гу?, бо не знали, що то. А Мойсей відказав їм: Це той хліб, що дав вам Господь на їжу.” (Виходу 16:13-15). Знову й знову точилися більш чи менш палкі суперечки навколо перепелів та манни. Скільки скептицизму вони викликали! Біблія говорить про чудесні та незбагненні речі. Однак перепели та манна, по своїй суті, цілком природні явища. Досить запитати біолога або місцевих жителів, які й сьогодні можуть спостерігати ті самі процеси.
Вихід Ізраїля починається навесні, у час великих пташиних перельотів. З Африки, яка влітку стає нестерпно сухою та спекотною, птахи здавна двома маршрутами прямують до Европи. Один з них веде через західний кінець Африки до Іспанії, инший – попри східну частину Середземного моря на Балкани. Серед инших птахів у перших місяцях року через води Червоного моря летять і перепели, намагаючись подолати море по східному маршруту. Знеможені довгим польотом, вони падають на узбережжі, щоб набратися нових сил для дороги через високі гори до Середземного моря. Таку подію описує Йосип Флавій (див. Старожитності III, 1, 5), і навіть у наші дні бедуїни там навесні та восени ловлять знеможених перепелів просто голими руками.
А що таке славнозвісна манна, ми можемо достовірно дізнатися від ботаніків. Забігаючи трохи наперед, скажу лише, що той, хто цікавиться манною, може знайти її в списку товарів, що експортуються із Синайського півострова. А рослина, що її дає, зазначена у всіх ботанічних списках Близького Сходу – це Tamarix mannifera Ehr.
Серед широкої громадськости цей біблійний небесний хліб і надалі, як і раніше, вважається незбагненним чудом. Феномен манни є, власне, класичним прикладом того, як уперто упереджені теорії та думки передаються часом через покоління, і як важко правді через них пробитися. Здається, що ніхто не хоче усвідомити, що цей “небесний хліб” реально існує. При цьому аж ніяк не бракує достовірних описів його існування. Наступне свідчення очевидця має більше п’ятсот років.
“У всіх долинах та по цілій горі Синай і в цей час знаходять небесний хліб, який монахи та араби збирають, зберігають та продають прочанам та чужинцям, які туди приходять”, – так пише про свою прощу на Синай декан Майнцу Брайтенбах у 1483 р., – “Цей небесний хліб спадає вранці перед початком дня, власне, як роса або іній і звисає краплями на траві, камінні та на гіллі дерев. Він солодкий, мов мед, і прилипає до зубів, коли його їси; ми купили його багато”.
* * *
У 1823 р. німецький ботанік Еренберґ опублікував повідомлення, яке навіть колеги сприйняли більш, ніж скептично. Справді, його пояснення здавалося дещо занадто незвичним – що славнозвісна манна це ніщо инше, як виділення дерев та кущів тамариску, які з’являються тоді, коли їх проколює поширений на Синаї вид комах кошеніль.
Через сто років стартувала справжня експедиція за манною. Ботаніки Фрідріх Сімон Боденгаймер та Оскар Теодор із Єврейського Інституту в Єрусалимі вирушають на Синайський півострів, щоб нарешті остаточно прояснити дискусійне питання феномену манни. Багато місяців обидва науковці досліджують велику територію сухих долин та оаз навколо гори Синай. Їх повідомлення викликає сенсацію. Вони не лише привозять першу фотографію манни, висновки їхніх досліджень не лише цілком і повністю підтверджують дані Брайтенбаха і Еренберґа, але й показують достовірність, з якою Біблія розповідає про мандрування народу Ізраїля по пустелі.
Справді, без згаданого вперше виду кошенілі, про який Еренберґ згадує вперше, не було б ніякої манни. Ці невеличкі комашки живуть насамперед на тамарисках – типовому для Синаю чагарнику. Вони виділяють специфічний, живицеподібний секрет, який, за даними Бодегнаймера, має форму та величину насіння коріяндру. Після відпадання він білий і лише через довший час набуває жовтувато-коричневої барви. Зрозуміло, що обидва дослідники не могли пропустити нагоду і не покуштувати манни. “Смак кристалізованих зерняток манни є специфічно солодкий” – говорить Боденгаймер. “Найкраще його можна порівняти із зацукрілим медом, що утворюється тоді, коли бджолиний мед довго стоїть”. Як каже Біблія: “Вона була, як коріяндрове насіння, біла, а смак її, як тісто в меду” (Виходу 16:31).
Висновки експедиції підтверджують також і инші біблійні описи манни. “І збирали його щоранку, кожен у міру своєї їди. А розгрівалося сонце і воно розтавало” (Виходу 16:21). Так само й сьогодні поспішають бедуїни на Синайському півострові на самому світанку, щоб назбирати собі їхню “манн ес-сама” – “манну з неба”, бо мурашки є їхніми жадібними конкурентами. “Однак вони починають своє збирання лише тоді, коли температура землі сягає 21 градуса за Цельсієм” – сказано в повідомленні експедиції. Це приблизно о 8.30 ранку. До того часу комашки ще малорухливі. Як тільки мурашки прокидаються, зникає й манна. Напевно, саме це має на увазі біблійний хроніст, коли каже, що вона танула. Мудрі бедуїни теж не забувають зібрану манну щільно закрити в посудині, инакше мурашки знайдуть її і тут. Подібно було і під час мадрівки під проводом Мойсея: “Дехто позоставляли з нього до ранку, а воно зачервивіло, і стало смердюче” (Виходу 16:20).
Випадання манни залежить від сприятливого зимового дощу і є з року в рік різним. У добрі роки синайські бедуїни назбирують щоранку по 1 кг кожен! Величенька порція, якої цілком достатньо, щоб доросла людина наситилася. Тому Мойсей справді міг наказати дітям Ізраіля: “Збирайте з нього кожен у міру їди своєї…” (Виходу 16:16).
Бедуїни ліплять із крапель манни місиво, яке стає бажаним і повним вітамінів додатком до їх часто одноманітної поживи. Манна також є продуктом, що йде на експорт і, добре запакована, придатна до зберігання “про запас”, бо може зберігатися необмежено довго: “І сказав Мойсей до Аарона: Візьми одну посудину, і поклади туди повний гомер манни, і постав її перед Господнім лицем на сховок для ваших поколінь” (Виходу 16:33). “А Ізраїлеві сини їли ту манну сорок літ, аж до прибуття їх до краю заселеного, їли манну аж до приходу їх до границі ханаанського Краю” (Виходу 16:35). Тамариски з манною ростуть і тепер на Синаї та вздовж Аравійської пустелі аж до Мертвого моря.
Оце про висновки біологів. Однак тут слід поставити питання: “Чи не досягли ми тут меж дослідимого і чи не перебуваємо вже в межах недослідимого, божественного чуда? Бо Біблія, поза всяким сумнівом, хоче представити це явище не як щось звичайне і нормальне, а як послану Богом у великій нужді чудесну допомогу, і те саме стосується й перепелів.