Безліч жінок та чоловіків Старого та Нового Заповітів пережили те саме, що й Мойсей: Господь розмовляв з ними без посередників. У цих особистих розмовах з Богом вони отримували підбадьорення, цінні дороговкази або ж якесь особливе завдання. Знаю небагатьох людей нашого часу, які протягом свого життя, подібно до Мойсея, говорили з Богом лицем у лице. Все ж Він має безліч можливостей, щоб звернутися до нас та відповісти на всі наші запитання.
Іноді в процесі слухання Бога відбувається те, що переживає не одне подружжя, коли двоє людей з довірою поєднують свої долі. Одного дня вони усвідомлюють, що для глибокого розуміння та відвертого діялогу іноді зовсім зайві слова. Вони запевняють, що, не змовляючись наперед, можуть думати про ті самі речі і згадувати тих самих осіб. «О, саме це я хотів/хотіла тобі щойно сказати», – кажемо одне одному.
Так само буває в щоденних відносинах з Богом. Усвідомлення Його присутности і довіра до того, що Він веде нас правими стежками (див. Пс. 23:3), відкриває наші вуха на Його голос. Ісус пояснює Своїм учням, що це не стільки побожне бажання людини, скільки Божа ініціятива: «Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця» (Ів. 15:15). Можна сказати, що Його стосунки з учнями відображають Його стосунки з Небесним Отцем. Розвиток нашої особистости та наше зростання у вірі перебувають у тісному зв’язку із поглибленням дружби з Ісусом.
Чітким вираженням дружби Вчителя з апостолами була розмова з ними. Біблійний образ пастиря показує, що цей обмін охоплює усе людське життя: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Ів. 10:27-28).
Спільним життям зі Своїми апостолами Ісус показує нам, що важливим є не емоційний зв’язок, а власне дружба з Ним. Це особливо видно в останній розмові Вчителя з апостолом Петром (див. Ів. 21:15)[1]. Минуло зовсім небагато днів від тієї фатальної ночі, коли Петро тричі зрадив Ісуса, запевняючи присутніх, що не має нічого спільного із пророком із Назарету. І тут виявляється, що дружба з Ісусом значно сильніша, ніж зречення апостолів від Нього. Ця розмова є знаком правдивости, прихильности та надійности Вчителя.
Правдивість полягає в тому, що Ісус не закрив очі та не перейшов до звичного розпорядку дня. Потрійним відкритим запитанням про любов Петра до Нього він нагадує ще раз про нещасну історію потрійної зради. Проте спосіб того нагадування є великим знаком Його прихильности та любови.
Дружба з Ісусом дуже надійна. Вчитель постійно підтримує Своїх апостолів. У відповідь на зраду Він запевняє їх у Своїй вірності, дарує їм новий початок, доручає особливу відповідальність за своїх співбратів та майбутню спільноту. Який директор підвищить на посаді працівника, що припустився такого великого провалу у своїй кар’єрі?
Душевна розмова на березі Генезаретського озера свідчить, що дружба з Ісусом – дуже особиста справа. Ця зустріч закінчується дисонансом: коли наближається Іван, Петра охоплює почуття конкуренції та заздрости. «Господи, цей же що?», – питає учень свого Вчителя. Тут Ісус дає йому чітко зрозуміти, що Він може дружити з усіма і провадить кожного Свого апостола окремо: «Ти йди за Мною!».
* *
Ще в Старому Заповіті люди відчували потребу в життєвих вказівках від Бога. Та й сьогодні в непевні часи ми просимо Його проводу, зокрема в сімейному чи професійному житті. Я не знаю таких текстів, які дозволяють зрозуміти, яким чином Господь промовляє до людини. Біблійні історії та переживання багатьох християн показують, що Він звертається до нас по-різному.
У мене часто складається враження, що Бог знаходить підхід до нас там, де ми найбільше відкриті через свої дари та внутрішню чутливість на Його слова. Розмовляючи з нами, Він свідомо поважає наші «конструкції». Було б добре поміркувати над тим, як Господь звертався до нас упродовж нашого життя. Можливо, у тому переліку подій ми віднайдемо червону нитку, яка вкаже нам на певну спорідненість, чутливість на слухання Божого голосу. Далі ми поговоримо про кілька таких можливостей.
[1] Паси ягнята Мої! (Ів. 21:15)