Дружба між жінками та чоловіками

Зі сказаного стає зрозуміло, що в багатьох суспільствах й у різні часи чоловіки дружили з чоловіками, а жінки – з жінками. Протилежні статі зустрінуться в Прив’язаності та в Еросі, але не в цій любові. Бо вони рідко матимуть нагоду товаришувати в спільній діяльності, що є матрицею Дружби. Там, де чоловіки мають освіту, а жінки ні, де одна стать працює, а інша байдикує, чи там, де вони виконують абсолютно різну роботу, у них не буде про що бути Друзями. Можна легко побачити, що саме це, а не щось інше, пов’язане з їхньою природою, виключає Дружбу; бо там, де вони можуть стати товаришами, вони можуть також стати Друзями. Тому в професії (такій, як моя), де чоловіки і жінки працюють поряд, чи в ділянці місіонерства, чи в середовищі письменників і художників така Дружба трапляється часто. І ще раз: те, що одна сторона трактує як Дружбу, інша може помилково сприйняти як Ерос, з болісними і неприємними наслідками. Чи те, що починається як Дружба для обидвох, може також стати Еросом. Але сказати, що щось одне можуть помилково сприймати за інше чи воно може перерости в щось інше, не означає заперечити між ними різницю. Навпаки, ця різниця присутня, бо інакше ми б не говорили про „переростання“ чи „помилкове сприйняття“.

Нашому суспільству не пощастило в одному. Світ, в якому чоловіки і жінки не пов’язані спільною справою, очевидно, може спокійно собі існувати. Тут чоловіки звертаються один до одного і тільки один до одного по Дружбу, і вона їм дуже подобається. Сподіваюся, що жінкам так само подобаються їхні друзі жіночої статі. І знову ж, світ, де всі чоловіки і жінки мали б достатньо спільного для цих стосунків, так само міг би бути затишним. Проте сьогодні ми перебуваємо між двох вогнів. Необхідна спільна основа, матриця існує між двома статями в одних групах і відсутня в інших. Її помітно бракує в багатьох бідних районах.

У плутократичному середовищі, де чоловіки присвятили ціле своє життя зароблянню грошей, принаймні деякі з жінок використали свій вільний час, щоб розвинути інтелектуальне життя – захопилися музикою або літературою. У таких місцях чоловіки виглядають серед жінок як варвари серед цивілізованих людей. В іншому кварталі все буде навпаки. Обидві статі справді „ходили до школи“. Але з того часу чоловіки здобули набагато серйознішу освіту: вони стали лікарями, юристами, священиками, архітекторами, інженерами чи письменниками. Жінки для них – як діти для дорослих. У кожному з цих середовищ справжня Дружба між різними статями є цілковито неможливою. У цьому не було б нічого страшного, якщо б це прийняли і визнали. Але в наш час чоловіки і жінки, під впливом щасливіших груп, де не існує такої прірви між протилежними статями, збиті з пантелику ідеєю про бажані (а отже, наявні) рівні можливості для всіх, відмовляються з цим погодитися. Тому й маємо жінку-вчительку, „культурну“ особу, яка завжди намагається підняти свого чоловіка „до свого рівня“. Вона тягає його на концерти і хоче, щоб він навчився жартівливих народних танців, запрошує додому „культурних“ людей. Це часто, на диво, приносить дуже мало шкоди. Чоловік середнього віку має значний запас пасивного спротиву і (якби вона тільки знала про це) поблажливости: „Кожна жінка має якийсь пунктик“. Але набагато гірше, коли чоловіки є цивілізованішими за жінок, а ті нізащо не хочуть це визнавати.

Коли так відбувається, ми отримуємо люб’язний, ввічливий, виснажливий і жалюгідний обман. Жінки „приречені“ (як кажуть юристи) бути повноправними членами чоловічого колективу. Той факт – сам по собі неважливий – що жінки тепер курять і п’ють так само, як чоловіки, здається простим людям доказом того, що вони зрівнялися з чоловіками. Нині не заохочуються суто чоловічі вечірки. Якщо зустрічаються чоловіки, то там мусять бути і жінки. Чоловіки звикли жити серед ідей. Вони знають, що таке дискусія, доказ та ілюстрація. Жінка, освіта якої обмежується шкільними уроками, а той присмак „культури“, який вони їй дали, занидів після шлюбу, чиє читання обмежується “жіночими” журналами і чия бесіда майже цілковито зводиться до розповідного жанру, не може насправді ввійти в таке чоловіче коло. Вона може бути фізично присутньою в тій самій кімнаті. Та що з того? Якщо чоловіки безжалісні – вона нудиться і сидить мовчки впродовж усієї розмови, яка нічого для неї не означає. Якщо ж вони краще виховані, то, звичайно, намагаються її залучити. Їй все пояснюють: її недоречні і незграбні зауваження намагаються піднести до якогось рівня здорового глузду. Але невдовзі зусилля вичерпуються, і заради хороших манер те, що могло б бути справжньою дискусією, згасає і переводиться на плітки, анекдоти і жарти. Таким чином, її присутність знищила саму суть, яку вона прийшла розділити. Вона насправді ніколи не може ввійти в коло, бо воно перестає ним бути, як тільки вона в нього заходить – так само, як горизонт перестає ним бути, як тільки ви до нього дістаєтеся. Навчившись пити і курити, і, можливо, розповідати ризиковані історії, вона цим ні на йоту не просунулася ближче до чоловіків, ніж її бабуня. Але її бабуня була далеко щасливішою і більш реалістичною. Вона сиділа вдома і вела справжні жіночі розмови з іншими жінками і, напевно, робила це з великим шармом, сенсом і навіть дотепом. Вона також могла б уміти робити те саме. Вона, може, така ж розумна, як ті чоловіки, чий вечір вона зіпсувала, а може, й розумніша. Але її насправді не цікавлять теми їхніх розмов, і вона не володіє методами їхніх дискусій. (Ми всі виглядаємо, як останні телепні, коли симулюємо інтерес до речей, які нас зовсім не цікавлять.)

Присутність таких жінок, стократ сильніших від чоловіків, допомагає пояснити сучасну зневагу Дружби. Вони часто здобувають повну перемогу. Вони проганяють чоловіче товаришування, а відтак чоловічу Дружбу з цілих кварталів. В єдиному знайомому їм світі безкінечні теревені на посиденьках заступають спілкування умів. Усі чоловіки, яких вони зустрічають, за їхньої присутности говорять, як жінки.

Ця перемога над Дружбою є часто підсвідомою. Проте є більш войовничі жінки, які її планують. Я чув, як одна з них сказала: „Ніколи не дозволяй двом чоловікам сісти разом, бо вони почнуть говорити на якусь тему, і тоді не буде весело“. Вона не могла висловити свою позицію чіткіше. Говоріть, ради Бога, що більше, то краще. Безперервні каскади людського голосу. Але, будь ласка, не на тему. Розмова не повинна бути про щось.

Ця весела дама – ця сповнена енергії, досконала, „чарівна“, нестерпна зануда – шукала кожного вечора лише розваг, влаштовуючи забави. Але свідому війну проти Дружби можна вести й на глибшому рівні. Є жінки, які трактують її з ненавистю, заздрістю й острахом, як ворога Еросу і, можливо, навіть більше – Прив’язаности. Жінка такого типу знайде сотні засобів, щоб розірвати Дружбу свого чоловіка. Вона сама посвариться з його Друзями чи й навіть з їхніми дружинами. Вона глузуватиме, чинитиме перешкоди і брехатиме. Вона не усвідомлює, що її чоловік, якого вона успішно ізольовує від йому подібних, не буде нічого вартим; вона його знечоловічила. Вона сама почне його соромитися. Вона також забула, яка частина його життя проходить у тих місцях, де вона не може над ним наглядати. Зав’яжеться нова Дружба, але цього разу вона буде таємною. Їй пощастить, хоч вона на це й не заслуговує, якщо там не буде й інших таємниць.

Все це, звичайно, немудрі жінки. Розумні жінки, які, поза сумнівом, могли б легко вписатися у світ дискусій та ідей, коли б цього захотіли, – це саме ті жінки, які, якщо вже не вписалися, то ніколи не намагатимуться ввійти в це коло чи його зруйнувати. У них важливіші справи. На змішаній вечірці вони гуртуються в одному кутку кімнати і говорять про свої жіночі справи. Ми їм потрібні для цієї мети не більше, ніж вони нам. Це тільки покидьки суспільства в кожній статі ні на крок не хочуть відпустити інших. Живіть і дайте жити. Вони добряче з нас сміються. І саме так повинно бути. Чудово, коли там, де протилежні статі, не пов’язані спільною справою, можуть зустрітися тільки в Прив’язаності та Еросі, кожен матиме живе відчуття абсурдности іншого. Це насправді завжди здорове відчуття. Іншу стать, так само, як і дітей чи тварин, ніколи й не оціниш, як годиться, не сміючись над ними. Людство трагікомічне; але поділ на статі дає змогу нам побачити в іншому те, що ми не зауважуємо в собі, – і відчуття жалюгідности також.

Попередній запис

Цінність Дружби

Наступний запис

Реабілітація Дружби (ІІ)