Я вже наголошував на „необов’язковій“ природі Дружби, а це вимагає більших доказів, аніж ті, які я дотепер наводив.
Можна стверджувати, що Дружба має практичну цінність для Спільноти. Кожна цивілізована релігія бере початок з маленької групки друзів. Математика почала розвиватися, коли декілька грецьких колег зібралися разом, аби поговорити про кути і цифри. Нинішнє Королівське товариство (Royal Society)[1] починалося з кількох джентльменів, які зустрічались у вільний час, щоб обговорити речі, що їх (а не багатьох інших) цікавили. Те, що ми зараз називаємо „Романтичним рухом“[2], уособлювали колись містер Вордсворд і містер Кольрідж, які безперервно говорили (принаймні містер Кольрідж) про своє особливе бачення світу. Можна з певністю сказати, особливо не перебільшуючи, що комунізм, трактаріянство (оксфордський рух), методизм, рух проти рабства, Реформація, Ренесанс починалися так само.
У цьому щось є. Але майже кожен читач, напевно, відніс би деякі з цих рухів до корисних для спільноти, а деякі – до негативних. Увесь цей список, якщо ми його приймемо, показує, що Дружба, з одного боку, є потенційно корисною для спільноти, а з іншого – це можлива загроза. І навіть приносячи користь, вона матиме цінність не так з погляду виживання, як з погляду розвитку цивілізації; буде чимось таким (за словами Аристотеля), що допоможе спільноті не просто жити, а жити добре. Цінність з огляду на виживання і цивілізаційна цінність у певний час та за певних умов збігаються, але не завжди. Принаймні, не викликає заперечень той факт, що коли Дружба приносить плід, корисний для спільноти, це для неї не самоціль, а, так би мовити, побічний продукт. Релігії, створені для соціяльної мети – наприклад, римське поклоніння імператорові чи сучасні спроби „продати“ християнство як засіб „порятунку цивілізації” – не дали бажаних результатів. Мала купка друзів, які повертаються до „Світу” спиною – ось хто його змінює. Єгипетська і вавилонська математика була практичною і соціяльною, створеною на благо сільського господарства і магії. Але вільна грецька математика, яку створили Друзі як заняття у вільний час, має для нас більше значення.
Ще інші скажуть, що Дружба є надзвичайно важливою для окремого індивіда, а можливо, й необхідною для виживання. На це знайдеться повно доказів: „Тяжко на світі без дружнього плеча”, „справжній друг рідніший за рідного брата“. Але коли ми так говоримо, то вживаємо слово друг у значенні „союзник“. Загалом же слово друг означає чи має означати набагато більше. Друг, поза сумнівом, покаже себе також як союзник, коли цей союз стане важливим: позичить чи дасть нам у потребі, доглядатиме в недузі, заступиться за нас перед ворогами, зробить усе, що в його силах, для наших вдів і сиріт. Але ці добрі послуги не становлять суті Дружби. Нагода для них – це майже втручання. З одного боку, вони стосуються її, з іншого – ні. Стосуються, бо ви були б нещирим другом, якщо б не допомогли в біді; не стосуються, бо роль доброчинця завжди залишається випадковою, навіть трохи чужою для ролі Друга. Вона є майже обтяжливою. Бо Дружба цілковито позбавлена ознаки, характерної для Прив’язаности, – бути потрібною. Нам прикро, що якийсь дарунок, позика або нічне чергування були необхідними – а зараз, заради Бога, забудьмо про все це і повернімося до речей, які нам справді хочеться робити чи обговорювати. Навіть вдячність не може збагатити цю любов. Стандартна фраза „Нема за що … забудьмо це“ у цьому випадку висловлює наші справжні почуття. Свідченням досконалої Дружби буде не те, що ми допоможемо в скруті (звичайно, що так), але те, що наша допомога нічого не міняє. Це було відволікання, аномалія. Це була жахлива трата часу, якого й так бракує, коли ми разом. Можливо, у нас було тільки кілька годин, щоб поговорити, і, слава Богу, лише двадцять хвилин треба було відвести на справи!
Бо ми, звичайно, зовсім не хочемо знати про справи нашого Друга. Дружба, на відміну від Еросу, недопитлива. Ви стаєте комусь Другом, не знаючи або не розпитуючи про його сімейний статус чи як він заробляє собі на життя. Що спільного мають всі ці „другорядні речі, факти“ з реальним запитанням: «Ти бачиш ту саму правду?». У колі справжніх Друзів кожен є просто тим, ким він є: не відповідає ні за що, крім себе. Усім далеко байдуже до чиєїсь сім’ї, професії, класу, доходів, раси чи минулого. Звичайно, врешті-решт ви довідаєтесь про все це. Але мимохідь. Воно виринатиме одне за одним, як приклад для ілюстрації чи аналогії, або як дотеп в анекдоті, але ніколи не заради себе самого. У цьому царственість Дружби. Ми зустрічаємось як суверенні принци незалежних держав, за кордоном, на нейтральній території, вивільнені з наших контекстів. Ця любов ігнорує не лише наші фізичні тіла, але все, що стосується нашої сім’ї, роботи, минулого і зв’язків. Удома, крім того, що ми Пітер або Джейн, маємо ще загальний статус: чоловік або дружина, брат або сестра, начальник, колега або підлеглий. Не серед Друзів. В Еросі будуть нагі тіла; в Дружбі – нагі особистості.
Звідси (зрозумійте мене правильно) – витончена довільність і безвідповідальність цієї любови. Я не маю обов’язку бути чиїмось Другом і жодна людина у світі не зобов’язана бути моїм. Ніяких претензій, жодної тіні необхідности. Дружба не обов’язкова, так само, як філософія, як мистецтво, як цілий Всесвіт (Бог не мусив творити). Вона не має цінности виживання; це радше одна з тих речей, яка наділяє виживання цінністю.
Коли я говорив, що Друзі стоять пліч-о-пліч чи йдуть нога в ногу, я наголошував на необхідному контрасті між їхньою поставою і поставою закоханих, яких ми зображаємо віч-на-віч (лицем до лиця). Я не хочу, щоб цей образ накладався далі. Спільний пошук чи бачення, що єднає Друзів, не втягує їх настільки, що вони перестають зауважувати один одного. Навпаки, їхня взаємна любов і знання існують саме в середовищі. Ніхто не знає когось краще, ніж власний „побратим“. Кожен крок спільної мандрівки випробовує його мужність; і ми прекрасно розуміємо ці випробування, бо самі через них проходимо. Отож, коли він раз у раз долає перешкоди, наша довіра, наша повага і наше захоплення виростають у Любов-Поцінування виняткової сили і поінформованости. Якщо б ми з самого початку надавали більше уваги йому, а менше тому, „про що“ існує наша Дружба, ми б не пізнали, не полюбили його так сильно. Ви не знайдете воїна, поета, філософа чи християнина, вдивляючись йому у вічі так, ніби він – ваша коханка; краще воюйте поруч із ним, читайте з ним, сперечайтеся з ним, моліться з ним.
Гадаю, у досконалій Дружбі ця Любов-Поцінування часто така велика і така глибока, що кожен з гурту десь глибоко в серці відчуває свою смиренність перед усіма іншими. Іноді він дивується, що він робить серед цих вибраних. Йому без жодних заслуг пощастило бути в такій компанії. Особливо, коли ціла група збирається разом і кожен виявляє все найкраще, наймудріше, найкумедніше у всіх інших. Це золотий час – коли ми четверо чи п’ятеро після тяжкого дня мандрівки дібралися заїжджого двору; коли на ногах тапочки, наші ноги простягнуті до вогню, а біля нас наші напої; коли цілий світ, а іноді й більше, ніж цілий світ, відкривається нашим умам, поки ми говоримо; і ніхто не має жодних претензій чи жодної відповідальности перед іншим, а всі вільні і рівні, так ніби ми вперше зустрілися годину тому, тоді як Прив’язаність, витримана, як вино, роками, нас натомість закриває. Життя – природне життя – не має кращого дару. Хто б міг на таке заслужити?
[1] Товариство заснував у 1660 р. Чарльз II для сприяння дослідженням у природничих науках. Виконує функції Академії наук.
[2] Йдеться про романтизм – літературний напрямок першої половини XIX ст.