Без сумніву, було серед населення в Калькутті багато людей, які позитивно сприйняли благочинність Матері Терези, але й було чимало тих, які вороже ставилися до неї.
У Калькутті було аж три тисячі бідняцьких кварталів, заселених майже двома мільйонами людей, не один із них щодня вештався в заможніших міських кварталах у пошуках їжі, одежі, ліків та інших засобів до виживання. Поліціянти не могли арештувати всіх: міські в’язниці були переповненими! А хворих, навіть тих найважчих, неможливо було лікувати, бо в шпиталях не було для них вільного ліжка!
Дуже гучну сенсацію на шпальтах світової преси викликав такий факт. Одного дощовитого дня 1952 року 13-річний голий підліток, прогулюючись міськими вулицями, зненацька впав на землю вкрай виснажений і, мабуть, ждав своєї кончини. Одна жінка це побачила і негайно викликала швидку, яка завезла помираючого до шпиталю. Медики, побачивши сердегу і зрозумівши, що він не матиме чим заплатити за лікування, веліли швидкій відвезти його туди, де він лежав. Хлопець після кількох годин помер отам на дорозі під дощем просто неба.
Вочевидь це було ганьбою не лише для міста Калькутти, а й для усієї Індії.
Міська рада не знала, як зарадити лихові, не давала собі ради із бідаками, кількість яких зростала щодня! Ніхто із заможніших жителів міста не хотів допомогти ні грошима, ні харчами, ні одежею, ні ліками. Радники готові були виділити і гроші, і приміщення, тільки щоб знайшлись ті, які бажали допомогти тим, хто жив у бідняцьких кварталах.
І саме тоді, коли здавалось, ніхто не був готовий допомогти найбіднішим з бідних, Мати Тереза навідалась до мерії.
– Сідайте, будь ласка, Мати Терезо! – запропонував міський голова. – Чим можу Вам послужити?
– Гадаю, пане мере, що Вам добре відомо, чим, чи радше ким я та мої сестри займаємось у місті? – запитала вона його.
– Чув, чув, – пробурмотів мер, – хоч не маю чіткого уявлення, чим ви точно займаєтесь.
– Кількість тих, хто бажає приєднатись до нашого згромадження, щоб допомогти найбіднішим у бідняцьких кварталах Калькутти, дякувати Богові, збільшується. Втім кількість тих, хто потребує нашої, а тим самим і вашої допомоги, також із кожним днем зростає. Щодня до нас приходять бідні й недужі з проханням їм допомогти. Ми потребуємо великого будинку та й фінансової допомоги від вас. Із достовірних джерел я чула, що Ви, пане мере, також не знаєте, що робити з людьми, які живуть, а то й помирають на вулицях міста. Ми можемо Вам допомогти.
– Ви маєте рацію, Мати Терезо! – важко зітхнув мер. – Ми не даємо собі ради зі стількома жебраками на наших вулицях, зі стількома недужими, які помирають просто неба. Якщо ми виділимо вам просторі приміщення та якусь грошову допомогу, то ви зможете опікуватись тими людьми?
– Я вже говорила Вам, пане міський голово, що візьмусь до тієї справи! – впевнено відповіла Мати Тереза.
Мер взяв аркуш паперу, написав кілька речень, вручив його Матері Терезі, відтак сказав: – Підійдіть до відповідального в тій справі з цим аркушем, і він надасть вам приміщення. Домовтесь із ним, скільки потрібно грошей, щоб виділити вам на підтримку того, що збираєтесь робити. І хоч він мусульманин, це гуманна душа й дуже радо допоможе вам.
– Передамо вам до вжитку, – обіцяв міський дорадник, відповідальний за здоров’я містян у Калькутті, – велике крило храму індуїстів, присвячений їхньому богові Калі, і це приміщення тепер вільне. Храм розташований у кварталі Калігат, на берегах річки Гулі, до якої вливаються священні води ріки Хандже. Завтра разом підемо туди, і я покажу вам, де ви можете піклуватись про бідних, хворих та тих, хто вже при смерті.
Наступного дня радник показав Матері Терезі крило храму Калі. Там було дві дуже великі кімнати, в яких колись відпочивали паломники. Мати Тереза назве цей майбутній притулок для знедолених Калькутти Місцем Непорочного Серця Діви Марії. Оскільки виділені сестрам приміщення були дуже брудними, монахині підкотили рукави і почали мити та прибирати їх, щоб у них хворі могли лікуватись, а важко хворі – вмирати з гідністю. Також купили дешеві матраци, які сестри розмістили впритул до стін, щоб залишити вільним місце посередині кімнат. За гроші, які виділила міська рада, придбали ліки та харчі.
Однак не всі були задоволені благочинною справою Матері Терези, тому почали виступати проти неї. – Вона ж хоче навертати наших людей до католицизму, тому вона їх лікує! – говорили одні.
– Якщо не обіцяєш стати католиком, тобі не знайдеться місця в лазареті Матері Терези! – кричали другі.
– Мати Тереза – душохват! – протестували треті.
– Я цього не роблю заради захоплення душ для католицизму! – відповіла Мати Тереза на ті закиди. – Замість критикувати мене та моїх сестер, ті, хто поширює такі плітки, нехай помагає мені, чим може, навіть тачку хай принесе, бо дехто з хворих такий слабкий, що лише тачкою можна його доставити до нашої лікарні! Ми кожного, хто помирає, ховаємо згідно з його релігією: індуїстові ми поливаємо губи водою з річки Хандже; мусульманам читаємо витяги з Корану. Чому я хочу піклуватись про важко хворих? Я хочу, щоб вони «гідно померли», і під якимось дахом. Бажаю «хорошої смерти тим, хто жив, не зі своєї вини, як худоба; щоб вмерли, як ангели, та серед тих, які їх полюбили та заопікувались ними. Нехай ті, хто нас критикує, добре собі запам’ятає слова, які мені сказав перед смертю один чоловік, який уперше в житті спав у польовому ліжку. Він, тримаючись руками за поруччя примітивного польового ліжка, сказав: «Тепер я помираю як людина, а не як худоба!».
Вороже ставлення до Матері Терези досягало піку під час празничних днів, присвячених божкові Калі. Скільки образ та прокльонів тоді доводилось почути Матері Терези!
– Що ж ти, чужинко, – кричали одні, – робиш на території нашого бога Калі?
– Вертайсь, звідки прийшла! – дорікали другі.
– Як не покинеш Індії, уб’ємо тебе! – верещали треті.
Бувало й таке, що коли сестри водили хворих до їхнього лазарету, не одні з вірян Калі кидали на них каміння, на що Мати Тереза спокійно відповідала: – Уб’єте нас, допоможете нам скоріше спочити в нашому Бозі.
Одного разу група молодиків зібрались перед лазаретом сестер із наміром прогнати їх звідтам.
– Не потрібно нам усім цього робити, – сказав найзапекліший із них з битою в руках. – Я сам їх прожену!
Сказавши це, він немов вихор вдерся до лазарету, але як тільки опинився в одній із двох кімнат, де лежала сила-силенна хворих та помираючих, він раптом затримався, начебто грім його вдарив! Мало не заплакав, коли побачив сестер, які з усмішкою на обличчі та ласкавими словами супроводжували в незворотню путь помираючих.
Він вийшов до протестувальників і рішуче сказав до них: – Якщо ваші мами чи сестри готові опікуватись хворими та помираючими з такою самою любов’ю, як оті сестри зараз роблять, я готовий із вами прогнати сестер! – Всі зрозуміли, що ніхто з їхніх родин ніколи не був би готовий допомогти тим людям, яким допомагають сестри Матері Терези. Мітингувальники опустили палиці, які тримали в руках, і повернулись до своїх домівок.
Одного разу Мати Тереза підняла одного жерця Калі, який зненацька упав на вулиці прямо перед нею. Вона зрозуміла, поглянувши на нього, що той невдовзі помре, тому привела його до лазарету Місця Непорочного Серця Діви Марії і доглядала до самої смерти. Один із жерців Калі, почувши про те, сказав: «Ми поклоняємось камінному Калі в той час, коли серед нас проживає, у тілі і крові, справжній Калі!».
Згодом, зрозумівши благочинну працю Матері Терези, всі починали їй допомагати. Паломники, повертаючись додому після прощі до святині Калі, залишали біля воріт лазарету сестер свої пожертви. Був навіть один бізнесмен, який посилав своїх слуг до Матері Терези із великою партією сигарет, які він щомісяця потім сам приносив. Дехто із чоловіків та жінок із вищих каст щонеділі приходили до лазарету, щоб поголити, помити найбідніших з бідних та полатати їхню одіж. Настав час, коли Матері Терезі почали все частіше допомагати волонтери-професіонали: лікарі, медсестри, міські радники… Невдовзі по всьому містові постали амбулаторії, щоб лікувати хвороби, спричинені недоїданням та перенаселенням бідняцьких кварталів міста!
* *
Одним із запеклих та непримиренних ворогів Матері Терези під час і після її смерті був блаженної пам’яті Христофор Гиченс, знаменитий академік та історик, який 1995 р. – два роки перед смертю Матері Терези – оприлюднив свою працю «Місіонерське положення: Мати Тереза в теорії та на практиці», в якій він дуже скритикував Матір Терезу. На його думку, вона «дружила з найзлобивішими серед багатіїв, приймаючи присвоєні ними великі суми-пожертви від жорстокої сім’ї Дувал’є, що була при владі в Гаїті. Вона в подяку схвалювала ту нечесну владу». Він згадує інші нечесні компанії та осіб, від кого вона приймала пожертви, не критикуючи їх за їхню неморальну поведінку.