Кожен з нас повинен виконати якесь завдання, яке є частиною чогось набагато більшого. Щоб це завдання могло бути виконаним, Бог обдаровує Своїх дітей даром, без якого це неможливо. Місія, яка була нам довірена, у кожного своя, у кожного виняткова, ніхто не може замінити мене чи тебе на нашому місці, ніхто не може мати такої самої місії. І, можливо, ми вже звикли дивитися на наші завдання, як на Божий план, але наші індивідуальні покликання – це тільки невеличкі сюжети у великому Божому плані, який Творець має для світу. Наші малесенькі плани подібні на нитки красивого гобелену, кожна з яких важлива. І щоб увесь твір був неперевершеним, кожна з них повинна бути на своєму, а не іншому, місці, кожна повинна мати саме такий колір, а не інший. Іноді ми дивимося на своє життя суто як на свій «уділ». Навіть якщо ми шукаємо Божу волю, довіряємо Всевишньому своє майбутнє і зосереджуємося на собі, концентруємося на тому, щоб наше життя було ідеальним, добрим, побожним. А може, варто подивитися на нього з трохи іншої перспективи? Чи доводилося тобі просити Бога, щоб показав тобі хоч якоюсь мірою те, як Він бачить твоє життя? Яку роль ти повинен відіграти в Його великому плані, що зосередився на славному майбутньому і заручинах Нареченої і Нареченого? Якщо змінити перспективу бачення, то тоді легше побачити щось таким, яким воно справді є. Легше покинути свій егоїстичний маленький світ, а відтак легше почути голос Того, Котрий волає. Не бійся просити про це Бога, не бійся досвідчити хоча б дещицю того, як Він бачить тебе і твоє життя. Не забувай, що Він – не обвинувач, і якщо навіть покаже тобі, що ти повинен змінити, то не осудить тебе за це, а вкаже на Того, Якого Він тобі дав, і Який має силу все перемінити на добро. Твоє життя в Божих очах має нечувану цінність – пишу це не для того, щоб тебе укріпити, а тому, що знаю, яку ціну Він заплатив за мене і за тебе. Я знаю також, як щедро Він нас обдарував, розливаючи в наших серцях частину себе і супроводжуючи нас на кожному кроці. Він дав нам також місію, яку ми повинні виконати, і яку не виконає ніхто інший!
Та повернімося до Ісаї. Усвідомлюючи те, що він крокує в тіні Господнього Духа, пророк знає, що він не може застигнути в бездіяльності, безчинно споглядаючи своє обдарування. Дух його посилає. Настав час виконати доручення. Пророк коротко підсумовує свою місію заледве в чотирьох віршах: «Помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев’язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа!» (Іс 61:1б-3а). Неймовірна місія! Надзвичайне завдання! Хіба це не звучить прекрасно? Хіба не захоплює? Але… чи підйомне це для однієї людини? Чи Ісая не є надмірним оптимістом? Зовсім ні! Без сумніву, він знає силу Того, хто є над ним, і йому навіть не прийшло на гадку, що він сам міг би щось таке зробити.
Проповідування доброї новини сумирним ми ще якось можемо собі уявити, але вже наступні виклики здаються нам дуже важкими, чи навіть небезпечними. «Перев’язати зламаних серцем» – це виклик. Як до того підійти, як розпізнати зламаних серцем… Гадаю, більшість з нас усвідомлює, що тут ідеться не тільки про нещасливе, відкинуте кохання, а ще про щось. Біблійне серце асоціюється радше з центром мислення (з нашим мозком). Крім почуттів, там народжуються усі рішення і кожен людський вибір – не тільки ті, які ми приймаємо під впливом емоцій, а також цілком логічні, продумані і розважливі. Тож що таке зламане серце? Зламане серце є синонімом тих, які були зранені неправильними рішеннями, помилковим вибором, яких інші затаврували, які перестали вірити у свої сили, які були різними способами поневолені. Звичайно, це не єдина інтерпретація цього елементу Ісаєвої місії. Однак я вірю, що ці аспекти містяться в ній. Чи Ісая впорається з цим? Чи він може вилікувати зламані серця? Сам – ні. Але він не береться до цього сам, не його слова лікуватимуть, не його вчинки принесуть зцілення, а те, що походитиме від Духа. Немає кращого лікаря, аніж Бог, Який створив людину з її душею і тілом. Дух знає кожну нашу клітину, кожен найменший фрагмент нашої душі і психіки. Він може його перемінити. Для Духа немає нічого неможливого!
«Полоненим звіщати свободу, а в’язням відчинити в’язницю»! Так, саме так, бо Він є Дух, Який дає свободу. «Тому ти вже не раб, але син» (Гал. 4:7). Син не сидить, закутий у кайдани, замкнений у в’язниці, а має частку в царюванні свого Отця. Мабуть, кожен з нас відчуває різницю між тим, що ми повинні і що хочемо робити. Кожен з нас знає негативну силу наказу. І навіть якби результат був позитивний, то виконання цього з примусу не може порівнятися з радістю виконання того ж завдання з власної волі. У Царстві Божому немає місця для рабів, є тільки сини й доньки. Немає наказів, є любов, і саме з неї випливають учинки тих, яким Дух дав свободу. Саме Він провадить людину до того, щоб вона прийняла дар звільнення, і змінює її мислення з поневоленого на цілком вільне. Він переконує нас у тому, що ми маємо в Ньому свободу, закликає до синівства і закінчення рабства.
Це провіщення свободи, це милосердя, пов’язане з лікуванням зламаних сердець, відкликається до реальности, відомої вибраному народу в часи Ісуса. Це ще виразніше підкреслено в другому вірші цієї глави. Тут ідеться про рік Господнього уподобання. Чим є цей рік? Чому ці слова такі важливі для розуміння цілого фрагменту? Стародавній Ізраїль дотримувався традиції святкування суботнього року. Отож, на кожен сьомий рік, який особливим чином був присвячений Господу, не обробляли землю і давали їй відпочити. Цього звичаю досить строго дотримувалися. Збереглося навіть свідчення Юлія Цезаря, який у суботні роки звільняв євреїв від сплати податків Римові. Однак на цьому не закінчується традиція, пов’язана з особливою посвятою року для Бога. Книга Левіт (див. Лев. 25) закликає також дотримуватися ювілейного року, тобто п’ятдесятого. У традиціях, пов’язаних з його святкуванням, є, зокрема, запис про звільнення рабів, які стали власністю євреїв. Чи цього звичаю, а разом з ним й інших, які зобов’язували під час ювілейних років, строго дотримувалися? Важко сказати, якою мірою ці закони втілювали. Однак можна припустити, що «ювілейний рік» розглядали трохи як ідеал месіянських часів. Було відомо, що на практиці важко дотримуватися його приписів. Тим більше, що цей час починався безпосередньо після суботнього року. Тож у суспільстві жила надія, що повна можливість переживання цього часу дозволить Месії прийти до вибраного народу. Тоді складуться такі умови, щоб звільнити рабів, пробачити борги і два роки поспіль не обробляти землю. Тому прихід Помазаника буде часом достатку, благополуччя і миру. Рік благовоління, про який має проголошувати пророк, – це саме такий ювілейний рік, коли Бог сповнить усі накази того часу: Він проголосить невольникам свободу, Він виявить милосердя. Це буде рік, коли виллється Божа милість. То буде час Божих справ! Саме такий месіянський час мав провістити пророк, мав кричати до народу, який очікує відбудови – моральної і суспільної.
Проголошувана пророком Божа відплата пов’язана з фактом відання справедливости в руки Всевишнього. Однак варто звернути увагу на те, що «помста нашого Бога» міститься одразу біля «Господнього уподобання» (див. Іс. 61:2). Так, Бог буде чинити справедливий суд згідно зі Своєю справедливістю. Суд належить тільки Йому. Не виконуймо ніколи Його ролі, бо будемо Його тільки невдало наслідувати, і може виявитися, що тоді ближче нам до того, хто є обвинувачем.
Ведений Духом пророк має також втішати і проголошувати радість у місці смутку. Пам’ятаймо, що Ісая на засаді протиставлення вказує нам, хто відповідальний за смуток і пригнічення духу. Справа і місія, яку визначив Бог пророкові, – це захоплення теренів, які досі належали ворогові. Це проголошення над ними Божої слави і Божого тріумфу. Господь хоче панувати там, де неволя, несправедливість, смуток і депресія! Знаємо, що пророк не здійснить цього власними силами, що під час цієї місії він має великого Приятеля і насправді то саме Він буде діяти. Дух через пророка голосить про перемогу радости над смутком! Проголошування того, що стається через вуста пророка, є голосом Святого Духа. Чи для нього становить проблему вилікувати серце, сповнене депресією? Не думаю!
Мені колись трапилося розмовляти з особою, яка не вірила, що можуть відбуватися оздоровлення з депресії або психічних хвороб. «Ні! Це дуже складно!» – впиралася вона, стверджуючи, що так не буває. Цікаво, як легко нам вдається обмежувати Бога і Його кроки. А якщо сам Дух каже голосити про такі дії? А якщо для Нього немає обмежень? Це справді чудесно, що ми маємо такого Бога. Добре, що пророк Ісая не мав таких сумнівів, і дозволив, аби Дух через нього проголошував Свою перемогу над зануреним у розпач народом, а також над усіма, хто коли-небудь сягне до цих слів.