Серед багатьох пророчих книг Старого Заповіту особливе місце посідає Книга пророка Ісаї. Її зараховують до так званих книг великих пророків. Ісаю навіть часто називають євангелистом Старого Заповіту. Цю дещо дивну назву пророк завдячує своєму месіянському богослов’ю і дуже точним провіщенням приходу Месії. Якщо ми детальніше розглянемо заголовок книги пророка Ісаї, то він не здасться нам таким дивним. Насамперед задумаймося, чим є Євангеліє? Адже це ніщо інше, як «Добра новина»! Саме це означає грецьке слово, котре вже для нас стало таким рідним. Ми настільки вважаємо його своїм, що навіть не замислюємося, що воно могло б означати. Тож серед пророків є той, хто проголошує «Добру новину». Звичайно, ми знаємо, що вживаючи це слово в біблійному контексті, ми передовсім маємо на увазі те, що вчинив Ісус. Саме це є найкращою з можливих для людини новин – вона ніколи не перестає бути актуальною, ми ніколи не можемо знати її настільки добре, щоби вона перестала дивувати нас своєю новизною! Пророк Ісая проповідував те саме Євангеліє, що й апостоли. Однак відмінне було їх становище, в якому вони перебували, стосовно того, що проголошували. Старозавітній євангелист провіщав те, що повинно було відбутися, не знаючи часу, місця, ані інших деталей. Учні Ісуса знали, що відбулося щось надзвичайне, яке виходило поза рамки їхнього розуміння, і проповідували це з перспективи учасників «Доброї новини». А втім, точка відліку була одна, і та ж: Ісус! Спершу незнаний і провіщений, згодом – об’явлений і той, в Якому сповнилися пророцтва.
Те, яким чином Святий Дух використовує людину, у чиї вуста вкладає Свої слова, є чимсь надзвичайним. Той, хто їх промовляє, не мусить усе розуміти, не мусить бачити так далеко, щоб осягнути провіщену дійсність, він не мусить навіть знати, чого стосуються ці слова. Лише Той, у кому народжуються ці слова, тобто Святий Дух, знає їхню кінцеву мету, Він знає також, як вони сповняться. Гадаю, у кожного з нас були такі моменти, коли він чув слово Боже, чи то під час Літургії, чи на якійсь молитовній зустрічі, чи сам читав його і переконувався, що Бог промовляє саме до нього, відповідає на його питання, його життєву ситуацію. І, поза сумнівом, буває так, що Бог хоче промовляти до нас словами Святого Письма. Неймовірним у всьому цьому є те, що в слів, які нас зворушують, є ще багато інших адресатів, до яких вони особливим чином скеровані. Тисячі років тому виголошував їх пророк, і вони були призначені для його слухачів – яких вони торкалися, яких зворушували. Однак на цьому їхня роль не закінчується, адже упродовж століть траплялися люди, яких Господь обдаровував багатством тих самих, незмінних слів. Чому так відбувається? Це, мабуть, зрозуміло: бо це живе слово, яке тісно пов’язане з Духом, Який дарує життя! Висловлене Духом слово не припинить своє завдання, яке воно повинно виконати, доки до кінця не сповнить те, що воно означає! Адже слово схоже на працьовиту бджолу.
Те, що Ісус сповнив усі месіянські пророцтва Старого Заповіту, у жодному випадку не означає, що їх слова перестали бути актуальними, перестали бути живими. Адже ми знаємо, що це ще не кінець, що є пророцтва, які остаточно сповняться під час другого пришестя Ісуса в славі. Також ті, які безпосередньо торкаються Його Особи, можуть стосуватися нашої ситуації. Боже слово незбагненно місткіше, ніж нам здається. Немає такого коментаря до Святого Письма, який пояснив би все, немає такої людини, яка б досягнула найглибшої суті, поза якою вже нічого немає. Слово є живим! Про це повинен пам’ятати кожен, хто бере в руки примірник Святого Письма. Без Святого Духа вивчення Біблії можна порівняти з вивченням творів античних класиків. Нас може захопити форма, літературна краса, задум автора, але в такому разі текст не матиме сили змінити наше життя, вказати дорогу і дати нам силу нею крокувати. Дух, Який супроводжує того, хто схилився над сторінками Святого Письма, має цю силу. Він співдіє зі словом: Він і слово перебувають у постійному русі, вони не зупиняться, доки не доведуть план до мети.
У тіні Його крил
Книга пророка Ісаї містить багато гарних, а навіть поетичних, текстів. Найбільш знаними є пісні про Господнього Отрока, які по-пророчому торкаються спасенної сили страждання Месії. Тут християнська екзегеза без проблем вбачає зв’язок між таємничим Отроком Ягве та Ісусом. Утім, це не єдині фрагменти в Книзі пророка Ісаї, в яких ми віднаходимо Сина Божого. Шістдесят перша глава цієї книги надає нам надзвичайний матеріял для аналізу, який є тим більше цінним, що торкається також Третьої Особи Пресвятої Тройці.
«Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене» (Іс. 61:1). Саме так починається цей надзвичайний текст. Вже в першому вірші об’являється нам Дух, Який зійшов на пророка. Бо так первісно цей фрагмент розуміли: Ісая представляється, показує обриси своєї місії, свого призначення. Таке розуміння цієї глави, поза сумнівом, правдиве, але не зовсім вичерпне, про його повнішу інтерпретацію розповімо дещо пізніше. Зараз зосередьмося на Духові, що є присутній у цих словах не тільки через натхнення біблійного тексту, але також завдяки безпосередньому заклику Його особи.
Як чудово відпочивати в тіні, коли нестерпно пече сонце і здається, що повітря від цього дрижить. Ця реальність добре відома тим, які здійснювали паломництво у Святу землю влітку. Щоправда, завдяки сучасним туристичним умовам, незручності клімату відчуваються меншою мірою, але і це не пом’якшить шок, який може пережити паломник, котрий уявляє собі ізраїльське літо подібним до нашого. Мрії про тінистий закуток, який хоч на хвильку принесе полегшу, у такі моменти стане прагненням кожного, кому доведеться зіткнутися з нечуваною в нашому кліматі температурою. А втім, життя не може завмерти, тому тамтешні жителі придумали певні способи зарадити спеці. Зрештою, докучає вона не тільки їм. Тварини також навчилися пристосовуватися до незручностей клімату. І саме серед них бачимо чудовий приклад, який може допомогти поглибити образ Святого Духа, котрий ми знаходимо в згаданій главі Ісаї.
Гірські і водночас пустельні терени в Ізраїлі зовсім не є покинутими з погляду присутности на них живих істот. Адже тут можна зустріти найрізноманітніші види тварин, які пристосувалися до цих складних умов. Серед них є орел, цар небокраю, який досить часто згадується на сторінках Біблії. Ця тварина, яку вдень супроводжує спека, а вночі – холод. Орнітологи, які спостерігають за його поведінкою, зробили висновок, що під час найбільшої спеки, коли сонце падає безпосередньо на гніздо, він розпростирає свої крила, щоб яйця, а згодом молодняк не засмажилися під впливом високої температури. Його крила схожі на парасольку, що захищає від небезпечного сонячного проміння. Нечисленне і слабке потомство орла живе завдяки його силі. Надзвичайно захоплює те, як цей птах піклується про своїх пташенят! У Біблії він неодноразово виступає як символ Бога, Який дбає про Свій народ. Перебувати під крилами такого опікуна – це щось дивовижне!
Чому я згадую про орла і його поведінку? Коли я читаю шістдесят першу главу Книги пророка Ісаї, то в мене складається враження, що згадка в першому вірші про Духа, Який перебуває «на мені», а точніше було би сказати – «наді мною», і є відкликанням до образу орла та його розпростертих крил. Якщо орел є над гніздом, з пташеням нічого не трапиться, йому не пошкодить сонце, воно не змерзне вночі, жоден хижак не відважиться його вполювати. Орел, який сидить над гніздом, схожий на захисну парасольку для пташенят. Коли над нами є Бог, ми перебуваємо в цілковитій безпеці, міцніємо, живимося Його силою. Добре мати над собою Святого Духа, у тіні Якого ми можемо відпочити і перечекати нещастя, оберегтися від зла. Коли нам здається, що ми не впораємося, що загинемо, пригадаймо, хто є над нами, і просімо Його розкрити «парасолю».
Усі кроки, про які тут пише пророк, відбуваються в тіні Духа, Він ширяє над ним, тому пророча місія може бути сповнена. Він діє не сам, а з Богом – а точніше, то діє Бог, Який послуговується людиною. Він отримав Святого Духа, щоб могти реалізувати свою місію, яка вписана у великий Божий план.