Сьогодні існує величезна потреба в духовних керівниках. У Лаосі ми припустилися помилки, яка не є рідкістю: замість духовних керівників, ми призначили в церковну раду здібних лідерів. Переважно, ми приймали людей, що вміли читати й писати, оскільки в Лаосі вісімдесят відсотків населення – безграмотні. А коли Лаос охопила революція, багато «здібних» лідерів відреклися від Господа, а вірними залишилися тільки духовні, але рядові люди.
Духовний керівник – це людина, сила якої визнається на небі, на землі та в пеклі. Саме таких керівників шукає сьогодні Бог.
Ісус вибрав Собі учнів зі звичайних рибалок, а не членів синедріону, щоб вони стали представниками Його Царства. «А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були. Та бачивши, що оздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли» (Дії 4:13-14).
Петро та Іван не належали до синедріону, проте їм були притаманні ті риси, яких не мали фарисеї – «типові» старійшини народу. Ці рибалки ходили з Ісусом, Який навчив їх вірності, тому вони були сповнені Духа Святого. А доказом цього послужило зцілення хворого чоловіка. І ніхто не міг нічого сказати проти них. А коли навколо зібрався схвильований натовп, Петро не вимагав віддати йому честь та славу, але промовив: «Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтеся цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям?» (Дії 3:12).
«Дивіться-бо, браття, на ваших покликаних, що небагато хто мудрі за тілом, небагато хто сильні, небагато хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (1 Кор. 1:26-29).
Бог обирає Собі посланців із цієї категорії людей. Через силу Святого Духа слабі по собі люди можуть перетворитися на могутніх Божих служителів. Вони не вимагають для себе слави чи пошани, але віддають усе Тому, Хто виявляє Свою силу через людську немічність. «Коли-бо я слабий, тоді я сильний» (2 Кор. 12:10). «Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах… через Христа» (2 Кор. 12:9-10).
Не так давно брат Андрій подав прохання стати членом непопулярного у Великобританії клубу. Така думка склалася через те, що власником клубу був ексцентричний Стефан Пайл, який то тут, то там зазнавав невдач.
У заявці брат Андрій пояснив, що коли вперше приїхав до Британії в 1954 році для місіонерського навчання, то зупинився в домі Вільяма Хопкінса, якого пізніше дружньо називав «дядечко Хоппі».
«Дядечко Хоппі утримував місію в Ґрейвесенді, графство Кент, зал якої був обкладений каменем. Він наполягав на тому, щоб я проповідував, хоча в залі був присутній тільки він», – згадував відомий «Божий контрабандист». – Я був повним невдахою, тому що ніхто не приходив послухати мої проповіді. Ми збирали пожертвування, читали Біблію, давали оголошення, але так ніхто і не прийшов».
Брат Андрій зізнався у своїх невдачах, коли одного разу перевозив Біблії контрабандою через «залізну завісу», і його піймали на кордоні з вантажем Біблій, а потім допитували. Знову і знову він писав про свої невдачі.
Цим брат Андрій свідчив, що навмисне хотів стати членом цього клубу, щоб нести звістку про Христа, Якого «більшість людей сприймали як найбільшого невдаху в історії». Далі Андрій додав: «Він помер смертю злочинця, а Його життя здавалося повним провалом. Але чи так є насправді? А Його воскресіння?! Так, саме воно перетворило видиму невдачу на успіх. Ось що я хотів сказати тим, хто вважає себе безталанним».
Бог використовує слабих світу цього, щоб засоромити мудрих.
Як не прикро, але Андрієві не вдалося стати членом клубу. Його засновник, Стефан Пайл, змушений був розпустити клуб із причини приголомшливого успіху Андрієвої «Книги про героїчні невдачі», яка стала бестселером!
Духовний керівник – це той, хто може дивитися в майбутнє й бачити далі, ніж його церква чи організація. Він піклується про все Боже Царство, а не лише про маленьке «власне» царство. Він не намагається створити ім’я собі чи своїй організації – він усе робить заради Бога. Я часто спостерігаю такі риси в брата Андрія.
Знаю ще одну людину з такими рисами. Це Лунґ Сінґ, колишній наркоман з Лаосу, який навернувся до Христа після сорока п’яти років наркотичної залежності. Цей чоловік повністю присвятив себе Господеві. Він так швидко ріс у Христі, що віруючі частенько зверталися за духовною порадою до нього, а не до «здібних» чи освічених керівників. І все через те, що люди бачили в ньому Христа.
Я христив Лунґ Сінґа в річці Меконґ, що в Лаосі, і ніколи не забуду, як, вийшовши з води, він заспівав: «Я вирішив іти за Ісусом». Потім показав рукою на кола, що розходилися на поверхні води, й промовив:
– Брате Яне, так відходить моє минуле життя. Усе старе минуло. Його немає. Тепер усе нове.
З нього ще стікала вода, коли він піднявся на високий берег відомої річки й став на коліна:
– Дияволе, – закричав він, – я був твоїм слугою сорок п’ять років. А зараз я належу Христові й служитиму лише Йому.
Ніколи в житті не зустрічав я більшого горіння любові до Господа. Після того, як я залишив країну в 1973 році, Лунґ Сінґ продовжив там своє мужнє служіння. Постійно отримував попередження припинити проповідь Євангелії, та він не міг не служити Богові.
«Я не можу. Ісус спас мене. Він зробив для мене все. Я не можу мовчати», – говорив він.
У 1976 році його заарештували, відвезли до лісу, де й розстріляли.
У людських очах Лунґ Сінґ не був прекрасним адміністратором, але він був духовним керівником, якого поставив на служіння Сам Бог. Він залишився вірним навіть до смерті, бо слухався голосу Святого Духа і був людиною Слова. У Божих очах він був видатною людиною.