Схоже на те, що італійський монах Франциск Ассійський, який заснував у 1209 році релігійний орден, названий на його честь, відкрив секрет успіху. Якось до нього підійшов чоловік і запитав, як йому вдається звершувати для Бога стільки неймовірного. Франциск, який встановив для своїх монахів правила, що вимагали доброчесності, бідності та слухняності, і який акцентував увагу на проповіді Євангелії та служінні хворим, посміхнувся й промовив:
«Усе дуже просто. Одного разу Бог послав на землю анголів, щоб ті знайшли людину, здатну виконувати велику роботу для Бога. Анголи виконали вказівки й повернулися до Бога. Вони знайшли людину з усіма необхідними якостями: досвідчену й освічену, проте Бог відхилив їхній вибір. Він уважав її надто здібною. „Вона вимагатиме, щоб інші віддавали пошану їй особисто, – сказав Бог анголам, – і всі подумають, що ця людина змогла впоратися з роботою завдяки лише своїй обдарованості”.
Тоді Бог знову послав анголів на землю, щоб вони знайшли не таку видатну людину. Вони обирали багатьох людей, та щоразу Бог відхиляв їхній вибір. Зрештою, Бог наказав їм знайти людину, яку всі зневажали й визнавали нерозумною. Після довгих пошуків анголи, нарешті, знайшли таку: ну просто нікчему в людських очах. „Це моя людина, – промовив Господь Бог. – Вона настільки слабка й незначна, що люди відразу зрозуміють, що своїми силами вона ніколи б не змогла виконати таку роботу, і тоді вони віддадуть всю честь і славу Мені”».
Після цього Франциск серйозно поглянув на співрозмовника й сказав: «Цією людиною був я».
Бог ні з ким не хоче ділитися Своєю славою (Іс. 42:8). Він шукає людей, які самі по собі нічого не варті, щоб сповна виявити через них Свою силу. Такі люди стануть духовними керівниками, бо впевнені, що їхні здібності – тільки в Христі Ісусі.
Якщо ми бажаємо підготувати свої церкви до переслідувань, то треба скористатися цими біблійними принципами. Нам потрібні духовні люди, щоб виконувати духовну роботу, а здібні люди зможуть звершувати всю допоміжну роботу – приміром, адміністративну, організаційну та фінансову частини. І це не другорядне служіння, оскільки всі дари Святого Духа рівнозначні перед Богом, а добра організація церкви має бути на своєму місці. Це частина суцільного служіння церкви, яка сприяє зростанню церкви. Та зазвичай виникають непорозуміння, коли більше уваги приділяється не духовному росту церкви, а організаційним питанням.
Сарди та Лаодикія
Церкви в Сардах та Лаодикії мали чудову організацію. На богослужіння постійно сходилося багато людей, фантастичні збори пожертвувань – усе свідчило про їхню вищість.
– Наша церква – жива, – стверджували члени церкви в Сардах.
А члени Лаодикійської церкви додавали:
– Наша церква багата, вона виконує свій обов’язок.
Очевидно, що обидві церкви були прикладом для всіх навколо. Фінансові комітети поверталися із засідань із компліментами.
– Порівняно зі Смірною чи Філадельфією, наше фінансове становище прекрасне, – звітували вони.
Та в Божих очах такі досягнення не вважалися ознаками успішного духовного життя. «…Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий» (Об. 3:1). Так Бог дивився на Сардійську церкву.
Церква в Лаодикїї не набагато відрізнялася. «Бо ти кажеш: „Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого”. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об. 3:17). У цій багатій і процвітаючій церкві не знайшлося місця для Господа, хоч тут проповідували про Нього. Господь стояв за дверима й говорив: «Ось Я стою під дверима та стукаю…» (Об. 3:20).
Господь радить Лаодикійській церкві купити масть для очей, щоб побачити свою вбогість (Об. 3:18). Сьогодні ми потребуємо тих самих ліків. Ми обманюємо себе й свої церкви, якщо вважаємо високоорганізовані церкви живими. Справа в тому, що в часи переслідувань організаційні питання швидко відпадають. Ми переконуємося в цьому на прикладі китайських церков. Духовна ж сила залишається незмінною, оскільки вона не залежить від комітетів, приміщень, фінансових зборів і навіть членів церковної ради. Вирішальним фактором є лише сила Святого Духа в серці віруючого.
Церква в Сардах уважала себе живою, хоча насправді була мертвою. Церква у Філадельфії виявилася слабкою й бідною, проте Бог сказав про неї: «Хоч малу маєш силу, але Слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся» (Об. 3:8). Церква в Смірні отримала таку ж похвалу: «Я знаю діла твої, і біду, і убозтво, – але ти багатий…» (Об. 2:9). Ці слова звучать не двозначно: церква багатіла своєю вірою в Бога. Тому Бог потішав Смірнську церкву: «Не бійся того, що маєш страждати!» (Об. 2:10). А вірній церкві у Філадельфії Бог говорить: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я збережу від години випробування, що має прийти на ввесь всесвіт…» (Об. 3:10).
Господь не обіцяв майбутнього без переслідувань, але обіцяв перемогу в часи смутку й страждань. Ті, хто постійно очікує Господа, будуть збережені і в час випробувань.