Тридцять третій Президент США, Гаррі Трумен, змальовував природного керівника як «людину, яка здатна примусити інших робити те, що їм не подобається». Іншими словами, полюбити те, що вони роблять.
Лі Хунґ Чанґ, літній китайський керівник, сформулював це так: «Існує три типи людей: жваві, повільні й ті, що здатні рухати інших. Останні і є керівниками».
Освальд Сандерс, колишній генеральний директор Міжнародної місіонерської спілки, стверджував, що духовний керівник виникає внаслідок поєднання природних і духовних характеристик. Природні здібності – це також Божий дар. Однак людина впливає на навколишнє середовище не завдяки своїм природнім талантам, а завдяки силі Святого Духа. Крім того, немає жодного духовного керівника, що створив би себе сам. Він став таким лише завдяки роботі Святого Духа, що розподіляє Свої дари немічним людям, щоб вони перетворилися на могутніх керівників на ниві Божій. Для духовних керівників велике значення має не корона, а хрест. Вони навчилися повторювати слова Івана Христителя: «Він має рости, я ж – маліти» (Ів. 3:30).
Природне та духовне керівництво пов’язані між собою, проте є й відмінності, які чітко подаються нижче.
| Природні керівники: | Духовні керівники: |
| Самовпевненість | Впевненість у Богові |
| Приймає свої рішення | Шукає водіння Святого Духа |
| Знає своїх людей | Знає свого Бога |
| Завжди розробляє нові плани | Хоче знати лише Божі плани |
| Прагне давати вказівки | Виконує з радістю Божі накази |
| Має багато підлеглих | Слуга всім |
| Незалежний | Залежний від Бога |
| Вимагає послуху від інших | Слухняний Богові |
| Прагне високих здобутків | Прагне маліти |
| Багато розмірковує | Багато молиться |
Лише духовний керівник матиме послідовників, якщо змирить себе під могутню Божу руку.
Проблеми виникають тоді, коли люди прагнуть бути лідерами, а не послідовниками чи учнями. Це нагадує мені хлопців, які гралися на вулиці у війну. Перехожий поцікавився, чому вони нічим на займаються, бо на вулиці було тихо. А один хлопчина відповів:
– Ми всі генерали. Ніхто не хоче бути рядовим солдатом і битися.
Люди, що мають бачення
Духовні керівники – це люди, що мають бачення: бачення світу і бачення Бога. Завдяки Божій перемозі вони можуть просуватися вперед. Вони завжди налаштовані оптимістично, а не песимістично.
Песимістові ніколи не бути духовним керівником, тому що песимізм – це зневіра. Він у всьому вбачає утруднення, у кожній нагоді щось зробити. А оптиміст бачить вихід із будь-якої ситуації. Він переконаний, що наші негаразди входять до Божих задумів. І, якщо в людини є бачення, Бог залюбки поблагословить її на здійснення цього бачення. Оптиміст не чекає, щоб хтось виконав роботу за нього, – натомість, виконує її сам.
Вивчаючи історію євангельського руху та історію церкви, багато хто звертає увагу на те, що духовні керівники минулого мали бачення. Вони отримували вказівки й негайно бралися до роботи, незалежно від того, чи мали при собі помічників. Саме з цієї причини вони залишалися на самоті й не мали прибічників. Їх не завжди розуміли, втім, вони продовжували свою справу, всупереч усім наслідкам.
Людина бачення обов’язково повинна втілити своє бачення в життя, інакше вона стане мрійником, а не керівником. Усвідомлюючи волю Божу, духовний керівник миттєво починає діяти, не роздумуючи про наслідки. Щоб досягнути мети, він повинен бажати, щоб за ним «горіли кораблі». Коли римляни ступили на англійські землі, то перш за все спалили свої кораблі. Їх бачення полягало ось у чому: «Тільки вперед! Назад немає дороги!»
Одного юнака спіткало серйозне випробування, коли він уперше зустрівся зі штормом, ставши членом берегової охорони. Якийсь корабель подавав сигнал допомоги. Ступивши на борт рятувальної шлюпки, юнак настільки злякався гігантських хвиль, що прокричав капітанові:
– Ми ніколи не повернемося, капітане!
Вітер доніс до його вух капітанову відповідь:
– А нам і не треба повертатися. Ми повинні пливти вперед!
Такий же підхід був у Мартіна Лютера. Німецький протестантський реформатор не боявся ні людей, ні Папи. Він прагнув коритися лише Богові та Його Слову. Коли Лютерові повідомили, що йому доведеться захищатися на сеймі у Вормсі перед імператором Карлом V, то друзі радили утриматися від цього.
– Не йти?! – обурено вигукнув Лютер. – Хай там що, а я піду, навіть якщо мені доведеться зустріти там стількох демонів, як черепиці на даху.