Діалог з буддизмом

У діалозі з буддизмом найперше йдеться про звільнення, про містичний та аскетичний шляхи. Будда бачить ціле життя людини як страждання: “Народження є страждання, старіння – це страждання, хвороба – страждання, помирання є страждання; жити з тим, чого не любимо, це страждання, розлука з тим, що ми любимо, теж страждання, не осягнення бажаного – це також страждання. Коротко підсумовуючи: усе є стражданням” (Waldenfels 136).

Єдиним шляхом уникнення цього страждання є “погашення спраги цілковитим знищенням пожадання, коли ми відкидаємо геть домагання його, відмовляємо йому, звільняємося від нього, не залишаємо йому місця” (там само 137). На восьмикратній стежці буддист може подолати це страждання: “Це святий шлях, який містить вісім складових: істинне пізнання, правдиве осмислення, правдива мова, правильні дії, справжнє здобуття життя, розумне напруження, справжня пильність, розумна зібраність” (там само).

У християнстві також ідеться про подолання страждання. Першим посланням стає те, що сам Бог в Ісусі Христі занурився в страждання людей і з глибини перемінив його. Але і в християнстві є шлях подолання страждання. Це шлях самозречення. Прощаючись з власними ілюзіями, немовби життя має керуватись нашими власними орієнтирами, страждання втрачає свій сенс, перестає переслідувати нас та тяжіти над нами.

Страждання від нас, християн, вимагає пробиратися від рівня успіху та визнання на глибший рівень: рівень Бога. Страждання бажає зрушити нас в напрямку до Бога та розбити кайдани прив’язаності до світу. Але страждання не погасити. Воно залишається. Християнин не зрікається його.

Страждання радше можна терпеливо зносити в спільності з Ісусом, звертаючи погляд на Провідника життя, і на цьому шляху прямувати до Бога. Християнин не позбувається страждання, віддаляючись від світу, – він проходить крізь вир страждання – як і Христос пройшов крізь страждання, щоб з глибини перемінити його та наповнити любов’ю. Ось де корені християнства щодо великої солідарності зі стражденними в цілому світі.

Співчуття також притаманне і буддизму, так що тут маємо добрий ґрунт для діалогу. Проте християнське співчуття – “compassion” – виявляється більш активно, аніж пасивне співчуття буддистів. Воно породило рух солідарності та участі в долі страждаючих. Йому завжди притаманні соціальні та політичні виміри.

У християнстві ми віднаходимо і аскетичний, і містичний шляхи, що їх нам описує в конкретних практиках буддизм. Як християни ми загалом можемо дечого повчитися від досвіду буддистів.

Багатьох християн захоплює передусім у дзен-буддизмі коротенькі рекомендації, як людині слід розважати та на що варто зважати на шляху її вдосконалення. Перш за все дзен-медитація притягує багатьох інтелектуалів, тому що там вгамовується їхній неспокійний дух.

У християнстві ми недостатньо заохочуюче проповідуємо внутрішній шлях мовчання та практикуємо його в житті. Хто крокує шляхом тиші, тому слова Біблії відкриваються по-новому. Йому розкриваються глибинні обрії цих слів. Слова Ісуса, які доволі часто видаються нам незрозумілими, схожі на Коран чи повчальні вислови дзен-майстра. Вони прагнуть розкрити наш дух для цілком інших вимірів Бога.

У християнстві ми мусимо конкретизувати наш містичний шлях. Святий Венедикт таким чином пояснив свій шлях “ora et labora”. Тут варто б назвати літургійний шлях, шлях Часослова, святкування Євхаристії, християнське розважання, життя в Бозі. Але потрібно ще виразно описати ці шляхи та дослідити, яким чином вони щоразу глибше провадять нас у сферу пізнання Бога.

В ісихазмі, течії східного монашества, подавалися чіткі вказівки стосовно сидіння, дихання та поєднання Ісусової молитви з кожним подихом людини. В книзі одного домініканця “Хмара невідання” (XIV ст.) ми знаходимо багато подібностей зі шляхом, якого дотримується дзен-розважання. Через те діалог між дзен-буддизмом та християнською містикою безперечно буде корисним. Однак ми не повинні змішувати їх. Йдеться радше про те, щоб, незважаючи на всі спільні моменти, за кожним різновидом містики залишити право своєрідності та неповторності. Інакше ми зловживали б буддизмом і не виявилися б готовими протиставитися зовсім іншому досвіду дзена.

Зважаючи на буддизм, ми відкриємо для себе в образі Ісуса, який нам змальовує Біблія, нові риси, яких ми досі не добачали. Ісус є також Учителем мудрості, Який впроваджує нас у мистецтво життя та внутрішню свободу. Саме в притчах Ісус розкриває наш дух для цілковито іншого Бога. Ісус є духовним Провідником. Лука називає Його зачинателем життя, проводирем вдалого життя. У Євангелії від Івана Ісус відкриває нам очі: на правду, на Бога, Який є правдивою основою всього, що ми бачимо в світі. Проте два аспекти відрізняють християнський шлях від буддистського: по-перше, це особистий зв’язок з Ісусом Христом, а, по-друге, аспект милосердя та любові. В буддизмі насамперед йдеться про порожнечу. Ми повинні звільнитися від усілякого роду думок та почуттів. Це також є і залишається важливим аспектом духовного життя в християнстві. Але тут у кінцевому підсумку йдеться не про порожнечу, а про повноту, не про звільнення від помислів та почуттів, а про любов Ісуса Христа, яка має наповнити наше серце і яку ми згодом зможемо випромінювати усім нашим буттям.

Російський старець відрізняється від дзен-майстра більшою щирістю серця та теплом. Звичайно, є також прекрасні дзен-майстри, які випромінюють лагідність і любов. Проте з огляду на тенденцію тут слід провести межу відмінності.

Часто буддизму закидають, що це релігія самовідкуплення. Цей закид досить примітивний. У буддизмі Бог також є Тим, Хто нас відкупляє, якщо ми на восьмикратній дорозі відкриваємося Його діянню. Лише діяння Бога не так добре описане, як у християнстві.

Для нас, християн, відкуплення відбувається через Ісуса Христа. Однак від буддизму ми можемо повчитися, що і від нас залежить, щоб ми вростали в осмислене звільнення себе, чим жив Ісус. Відкуплення завжди пов’язане і з внутрішнім вивільненням себе від цього світу та його мірил. Це мав на увазі святий апостол Павло, коли казав, що світ для нього розп’ятий хрестом, перекреслений та позбавлений влади (пор. Гал. 6:14). Мірки світу більше над ним не панують.

Романо Ґвардіні, перебуваючи в Берліні, контактував з буддистським домом, що його заснував Пауль Дальке. У своїй знаменитій книзі “Господь” він висловлює важливі думки про діалог з буддизмом, який і нині варто вести: Будда “вчинив незбагненне. Тримаючись буття, він відкинув буття як таке. Що він розумів під нірваною, останнім пробудженням, зникненням мрій та буття, мабуть, ще ніхто не зрозумів і не оспорював по-християнськи. Той, хто прагнув подібного, мав би бути повністю вільним у любові Христа, але водночас з глибокою пошаною поєднаним із тим таємничим началом у VI столітті до народження Господнього” (цит. за: Waldenfels 142).

Інший аспект у діалозі з буддизмом стосується особовості Бога. В буддизмі наголошується на неособовому елементі Бога. Як християни ми мусимо міцно триматися того, що Бог є Особою, Яка діє в нас, а не тільки енергія, що нас наповнює, чи атмосфера, що нас оточує.

Однак попри особовість Бога буддизм вчить нас належно ставитися до “апофатичного” богослов’я Отців Церкви. Воно твердить: усе, що ми говоримо про Бога, водночас може бути запереченим, тому що Бог цілком інший. Це є слушним і стосовно Бога як Особи. Ми можемо говорити, що Бог – це Особа. Але водночас ми мусимо це заперечити, тому що Бог є Особою цілком іншою, аніж ми уявляємо собі особу людини.

Замість виступати проти поглядів буддизму, у діалозі з ним ми відкриватимемо власне християнське коріння. Хоча в діалозі не йдеться про те, щоб стверджувати, немовби ми на все дивимося точнісінько так, як буддизм. При всій різнорідності Бога ми все ж таки маємо право сказати, що Бог наближається до нас ззовні як Особа.

Бог перебуває в нас та поза нами. Він є найбільшою внутрішньою глибиною нашого серця. І Він є Той, перед Ким ми падаємо ниць, щоб благоговіти. Бо Бог, Котрий живе в мені, не дозволяє розпоряджатися Собою. Я не посідаю Його як власність, а Він панує в мені. Це мав на увазі Ісус, коли говорив про Царство Боже всередині нас. Царство Боже означає те, що Бог панує в мені та все наповнює Собою. Незбагненний Бог в Ісусі отримав людське обличчя. В Ісусі ми бачимо Отця. Через Нього нам відкривається сутність Бога, Який дивиться на нас обличчям Ісуса і постає як Особа, з Якою ми насмілюємося зустрітися, щоб у зустрічі з Ним перемінитися.

Однак, коли саме життя лякає нас, тоді нам потрібна Особа, Яка забере від нас страх, якщо ми тільки вручимо себе їй у цілковитій довірі. Бачення Бога як Особи, за юдаїзмом та християнством, є дорогоцінним даром, бо допомагає розкрити нам свою власну особу та розвивати її. Любов до Бога та до Ісуса Христа, як описали її християнські містики, це перлина, яку ми повинні з почуттям вдячності цінити. Це та любов, яка через особисту зустріч з Богом проривається до тієї любові, якою є сам Бог, що струменить у нас джерелом, з якого ми завжди знову можемо черпати.

В історії християнства було багато Святих, які подалися на самоту і серед тиші в мовчанні відкривалися для Бога. Вони володіли силою християнської містики. Тому люди в їх оточенні завжди почувалися зворушеними і заінтригованими.

Де сьогодні ті християни, які не тільки навчають цього шляху, але також ідуть ним? Де ті християни, які усамітнюються від світу, щоб присвятитися лишень вищій духовності? Де ті християни, які самі йдуть дорогою мовчання, а не тільки бажають повчати цього інших, які вирушають на самоту, тому що самі прагнуть глибше проникнутись таїнством Бога? Нам потрібні християни, які ступають на шлях мовчання не через те, щоб викликати зацікавлення власною персоною, а через те, що Бог є для них справжньою дійсністю. Вони були б сьогодні вірогідними свідками християнської містики більше, ніж безліч отих авторів, які пишуть про містику, – самі ж надто обачно ступають на шлях самотності і мовчання.

Попередній запис

Діалог з ісламом

Наступний запис

Діалог з індуїзмом