Діалог з ісламом

Сьогодні діалог з ісламом – це не тільки богословська, а й політична необхідність. Лише коли ми розпочнемо розмову з ісламом та його вченням, то зможемо відтіснити радикальні, фундаменталістські кола вбік.

Разом з ісламом ми, християни, маємо спільну релігійну етику, яка проповідує любов до ближнього, високо цінує дотримання Божих заповідей та виражається в суворій аскезі. Правда, слід рішуче виступати проти насильницьких тенденцій ісламу з огляду на його власну традицію.

Спільне в нас з ісламом також визнання Єдиного Бога. Один-Єдиний Бог є творцем світу, володарем, паном історії і суддею людей. Іслам наголошує на всемогутності, маєстаті та трансцендентності Бога. Божі дороговкази не підлягають обговорюванню.

Діалог з ісламом спонукує нас сприймати наш образ Троїчного Бога не помилково, не як уявлення про трьох різних Богів. Навпаки, ми теж віримо в Єдиного Бога і Батька всіх людей. Але наш образ Бога позначений таїнством триєдиності. Трійця не має на увазі трьох різних Богів, які перебувають між собою у зв’язку, а Одного Бога, Який є відкритим до нас, людей.

Таїнство Трійці для ранньої Церкви було важливим тому, що в ній відображалася сутність Бога та сутність наших відносин з Богом. Бог є відкритим для людей. Він виходить нам назустріч в Ісусі, Своєму Сині, і йде разом з нами нашими шляхами. Він дарує нам Святого Духа, Який приймає нас у спільноту з Богом і утримує в цій спільноті. Бог не є далеким та недоступним. Він наблизився до нас в Ісусі Христі і відкрився для нас у Дусі, так що ми сміємо єднатися з Ним у Святому Дусі. Святий Дух є не тільки Божественною благодаттю, а й самим Богом. Святий Дух – це близький Бог, Бог, в Якому ми перебуваємо, Яким ми наповнені. Його любов сповнює нас та підносить у Бозі.

У середньовіччі тривав плідний діалог між ісламом та християнством. Проте цьому діалогові весь час перешкоджали непорозуміння та насильство з обох сторін.

Діалог має характеризуватися високою повагою до іншої релігії. Хоча також ми не маємо права замовчувати про наші відмінності та розходження. Ісус для нас є не просто пророком, як Його бачить іслам, – а Сином Божим. Але в діалозі з ісламом ми можемо теж говорити про Ісуса як Сина Божого юдейськими категоріями, не заперечуючи при цьому глибинних вимірів грецького уявлення.

Неправильно є сказати: Ісус був просто людиною, що мала особливий зв’язок з Богом. Таким чином ми б надали відносинам Ісуса з Богом банального характеру та встановили б визначені межі цього зв’язку. В означенні ж Ісуса “Сином Божим” закладено такий глибокий зміст, який неможливо відтворити чи пояснити. Також і розуміння цього поняття як особливої приналежності до Бога не можна втіснити в якісь рамки. Це і можливо, і легітивно, але мусить залишатись відкритим для інших мірил.

* *

Коли ми чуємо, як у мечеті побожні чоловіки з палкою ревністю вигукують “Аллах могутній!”, ми переживаємо захоплення від цього видовища. Від цих вигуків виходить велика сила. Тут вочевидь агресія інтегрується в духовність – і це виходить на добро.

Звичайно, сьогодні ми терпимо не від того, що існує ця здорова інтеграція, а від того, що широкі кола ісламу стають усе агресивнішими та нетерпимішими. В діалозі з ісламом, безперечно, йдеться про те, щоб належно сприймати миролюбні та толерантні висловлювання Корану і обороняти від спотвореної інтерпретації радикалів.

Особливо плідним міг би бути християнський діалог із суфізмом. Суфізм – це містичний напрямок ісламу, де йдеться найперше про любов Бога. Знаменитий містик АльТалляджі розуміє свою любов до Бога емоційно. Вона позначається на всіх почуттях людини. Містики в ісламі завжди зустрічали опір насамперед тому, що позначали приписи щодо поведінки зовнішнім боком ісламу, а містичні переживання – внутрішнім.

Ми, християни, можемо розділити з містиками-суфістами їхнє бачення особистої любові людини до Бога та їхній запал цілковито віддатися Богові. Відомі прекрасні поетичні тексти суфіста-містика Аль-Галляджі чи Рамі. Рамі називає наше дихання божественними пахощами любові, якими Божа любов насичує наше тіло. Коли ми дихаємо, ми відчуваємо ніжний дотик Божої любові. А найбільший поет Персії Гафіз (1317-1390), яким захоплювався Ґете, пише:

  • “На самому початку промовило проміння Твоєї Величі й Краси:
  • “З’явитись хочу!”
  • І народилася Любов, і понесла у всесвіт вогненне полум’я!
  • Твій лик об’явив Своє сяйво
  • Й побачив ангелів, позбавлених любові,
  • Тоді з захопленням він землі Сина запалив
  • В обійми кинувши вогню любові!”

Тут Гафіз дуже близький до висловлювань Першого послання Івана про те, що Бог є любов: “І хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4:16). Оскільки Бог є любов, Він творить людину і наповнює її Своїм полум’ям любові.

Любовна містика суфізму тотожна з любовною містикою, яка передусім характерна для середньовічної жіночої містики. Суфісти – це неначе християнські Святі. Любов, яку вони випромінюють, зворушує і нас, християн. І в цій любові ми поєднуємося з ними.

Для нас, християн, ця любов стала видимою в Ісусі Христі. У середньовіччі дуже захоплювалися любов’ю Івана. Як улюблений учень припав був до грудей Ісуса, так і ми повинні будувати наші відносини з Ісусом Христом на міцній основі любові. Вони нададуть нашому життю нового присмаку любові.

Діалог з ісламом вимагає від нас, християн, жити по-справжньому – з віри, щоб це виразно виявлялося в нашому житті. Багато мусульман засоромлюють нас своєю релігійністю та побожністю. Тож ми можемо вести успішний діалог тільки тоді, коли осмислимо своє власне коріння та житимемо послідовно зі своєї віри, тобто свідчитимемо віру посеред людей.

Що виразніше нас впізнають як християн, то належніше сприймають нас мусульмани. Пам’ять про Бога та віддання себе Богові, що ми бачимо посеред багатьох мусульман, є запитом до нас, християн, чи живемо ми по-Божому в нашому повсякденному житті? У християнській традиції завжди була відповідь на пам’ять ісламу про Бога. – Це істинне життя в Бозі.

Попередній запис

Діалог з юдеями

Наступний запис

Діалог з буддизмом