«А Петро відкрив уста свої та й промовив: Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду. Він слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім. Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачалась з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував, Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним. І ми свідки всьому, що Він учинив у Юдейському краї та в Єрусалимі, та вбили Його, на дереві повісивши… Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з’явився, не всьому народові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих. І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих. Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням.
Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова. А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган! Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували… Петро тоді відповів: Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми? І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.»
Коли наші діти були ще маленькими, під час довгих автомобільних подорожей ми ставили для них магнітофонні записи з оповіданнями. Вони сиділи тихо-тихо, слухаючи про «Дітей залізниці» або «Хроніки Нарнії». Вони хотіли нічого не упустити. Поки крутилася плівка, ніхто не запитував, чи довго ще їхати і чи не можна вийти погуляти або з’їсти бутерброд. У своїх думках вони переносилися в іншій, новий світ. Цей світ міцно тримав їх у своїх обіймах – іноді навіть найпростіші оповідання.
Ісус теж часто розповідав історії. Такими були Його притчі. Вони звали в інший світ, з іншим поглядом на речі. І коли розповідь закінчувалася, слухачі були вже трішки іншими. Вони змінилися, бо змінився їх погляд на оточуючий світ.
У своїй проповіді апостоли іноді переказували історії Ісуса, але незабаром вони виявили, що в них є нова розповідь, ще краща: про самого Ісуса. Її можна було викладати на різний лад, робити коротше або довше (зрозуміло, зберігаючи кінцівку), але їй незмінно була властива особлива сила. Це не лише художня сила, але і щось додаткове. По-перше, ця розповідь була кульмінацією оповідання про Бога-Творця і Його світ, про Бога-Творця і Ізраїль. По-друге, ім’я Ісуса в цій розповіді мало центральне значення. Читаючи Дії, ми вже немало дізналися про силу імені!
Тому ми не повинні дивуватися, що, коли Петро змалював лише загальні контури розповіді, Святий Дух зійшов на слухачів. І це – момент, якого ми чекали ще з перших розділів. Адже Ісус попередив учнів, що вони будуть Його свідками в Єрусалимі, Юдеї, Самарії і аж до останнього краю землі, – і Дух зійшов вже на вірних в Єрусалимі (Дії 2) і Самарії (Дії 8). І от Дух сходить і на язичників. Втім, Кесарія – це ще не «край землі», але віднині звістка прийшла до римлян. У географічному плані це невеликий крок, у культурному – величезний: він наблизив Благу звістку до язичників, від Британії та Іспанії на заході до Парфії, Індії, Єгипту на сході.
У чому ж полягає звістка про Ісуса? Як вона викладалася в ті дні? Як я вже сказав, звучати вона могла в різній формі. Але була певна загальна канва, яка тут намічається в Петра і якій більш менш слідуватимуть Лука та інші євангелісти.
Починається вона з Ісусової проповіді до Ізраїлю. Ізраїль як адресат тут невипадковий (ніби, Ісус був євреєм, от і слухали Його євреї), а із задумом: Ізраїль – народ, що отримав божественні обіцяння про все творіння. Примітно, що, звертаючись до язичників, Петро не зменшує і не затушовує цю єврейську тему, хоча сам же стверджує, що в Бога немає улюбленців («Не дивиться Бог на обличчя»). Перед нами парадокс, що становить незмінну частину богословської схеми. Більше того, Петро акцентує роль Ізраїлю настільки сильно, що деякі можуть здивуватися: причому тут язичники? Іван Христитель проповідував Ізраїлю, Ісус ходив по Юдеї і Галілеї, кульмінація подій сталася в Єрусалимі, а про воскресіння Ісуса свідчать знову-таки євреї. Лише одна фраза вибивається з колії, кажучи про щось за межами Ізраїлю: «що (Ісус) Господь Він усім» (в. 36). Втім, є ще в. 43: «Кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням».
Чому ж ця звістка так подіяла на Корнилія, його сім’ю і друзів? Зрозуміло, звичайно, що їй властива чимала сила. Коли Павло говорить у своїх посланнях про «благовістя», він має на увазі не стільки «шлях спасіння», скільки «звістка, що розіпнутий і воскреслий Ісус є Володар світу». Деякі лише посміються у відповідь цьому могутньому заклику, але інші приймуть його і преобразяться ним.
Проте цим справа не обмежується. Тут ми як би стоїмо на порозі. Петрова проповідь до єрусалимських євреїв у день П’ятидесятниці почалася з недавніх подій, пов’язаних з Ісусом, і значення цих подій для слухачів. У Діях 14 і 17 Павло звертатиметься до язичників, яким і на думку не спадало вчитися у євреїв і юдаїзму, не кажучи вже про таку дивну мутацію в юдаїзмі, яким виглядало християнство. Але тут Петро розмовляє з людиною, яка знаходиться зовні юдаїзму, але, так би мовити, притискається носом до шибки: що твориться в глибоко шанованому нею дому Ізраїлевому? Як найкраще шанувати Бога Ізраїлева (наскільки дозволяють звичайні обмеження)? Відповідь Петра: «Ти стоїш на порозі, із захопленням поглядаючи на Ізраїль і його традиції? Дізнайся ж, як Бог здійснив мрії Ізраїлю, пославши Ісуса».
Робиться упор на діях Бога. Адже благовістя говорить про Бога. Звістка про Ісуса є одночасно звісткою і про Бога. Ми вже знаємо (і Петро знав), що Корнилій глибоко шанував Бога Ізраїлевого. Звідси розповідь про Ісуса як розповідь про діяння Божі.
По-перше, Бог послав слово світові через Ісуса (в. 36). Коли Ісус сповіщав Царство Боже, Він робив це перед лицем націоналістичної пропаганди, що звала до озброєного повстання проти Риму. Ні, відповідав Ісус: Царство Боже – це мир, а не війна (Лк. 10:5-6; 19:42). По-друге, підтверджуючи цю звістку, Бог помазав Ісуса Духом і силою: так, Він і є Месія, Помазаник, хоча Його володарювання багато в чому не відповідає людським очікуванням. По-третє, Бог був з Ним – фраза, яка часто зустрічається в Біблії у зв’язку з праведним проводом і монархією (Вих. 3:12; Нав 1:9; Суд. 6:12,16; 1Сам. 10:7 і багато інших уривків). Вона ж міститься в Євангеліях у зв’язку з покликанням самого Ісуса (Ів. 10:38). По-четверте, Бог воскресив Його з мертвих (центральний момент розповіді). По-п’яте, Бог поставив Ісуса судити живих і мертвих (пор. думку наприкінці Павлової промови в Атенах). Іншими словами, Петро хоче сказати: «Корнилію, Бог, Якого ти шанував, здійснив обіцяне. У виправленні світу ключова подія сталася, і Ісус займає в ній центральне місце». Бог здійснив те, заради чого був покликаний Ізраїль. І Корнилій, і будь-яка людина в будь-якому місці земної кулі, яка повірить Благій звістці, буде негайно прийнята в сім’ю вірних, на будинку якої виблискуючими буквами накреслено: «Прощені».
Корнилій і його домашні не устигають навіть сказати: «Віруємо». Дух Святий сходить на них, і вони починають говорити мовами, як і апостоли на П’ятидесятницю. У Діях описано багато знамень нового життя, і «мови» не єдине і не обов’язкове, але коли воно буває, то буває невипадково. У даному випадку задум очевидний: Петро і його супутники (обрізані чоловіки-євреї) повинні знати, що Святий Дух вважає цих необрізаних відповідними посудинами для Своєї присутності і голосу. А якщо так, то ніщо не заважає хреститися. Якщо так, то ясно, що в Бога дійсно немає улюбленців. Це не означає, що Царство Боже є демократія або що Бог готовий підписатися під будь-якою думкою і будь-яким способом життя. Це означає, що жодні етнічні, географічні, культурні і моральні бар’єри більше не заважають жодній людині набути прощення і нового життя. Ця звістка набагато потужніша, ніж легковага толерантність потурання, типова для сучасного Заходу. Корнилій не хотів, щоб Бог і Петро ставилися до нього толерантно. Він хотів, щоб його привітно прийняли, зцілили і преобразили. І він це отримав.