«Як Петро ж у собі бентежився, що б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, спинилися перед ворітьми, і спиталися, крикнувши: Чи то тут сидить Симон, що зветься Петро? Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе. Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав! І зійшовши Петро до тих мужів, промовив: Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви? А вони відказали: Сотник Корнилій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим Анголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покликати тебе та послухати слів твоїх. Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппії пішли з ним.
І назавтра прийшли вони до Кесарії. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких друзів покликавши. А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився. Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина! І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися, і промовив до них: Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці. Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту. Тому я без вагання прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене? А Корнилій сказав: Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев’ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі й сказав: Корнилію, почута молитва твоя, і твої милостині перед Богом згадалися. Тож пошли до Йоппії, і приклич Симона, що зветься Петром. Він гостює в гарбарника Симона, у господі край моря, він прийде й розповість тобі. Я зараз по тебе послав, ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі.»
Звичайно, він був правий. Про це говорить сама етимологія слова «упередження»: переконання в даному випадку передує раціональному, передує розуму. Людина вирішує, що їй думати, ще до того, як дізнається факти. Зрозуміло, між чистим упередженням і повністю зваженою думкою існують півтони. Часто ми підтримуємо наші упередження, приймаючи до уваги ті факти, які свідчать на нашу користь, а на інші не звертаємо уваги. Погані історики, безпринципні політики, ледачі теологи займаються цим весь час. І в давнину цього вистачало. Євреї розповідали про нечестя язичників. Наприклад, одна з причин, чому євреї часто не ходили в язичницькі будинки і не їли з язичниками, полягала в тому, що вони вважали такі будинки спаплюженими: язичницькі чоловіки примушували своїх жінок робити аборти, а мертвий плід кидали під підлогу або стічні води. Зі свого боку язичники часто вважали, що євреї зарозумілі і нетовариські, оскільки не їдять свинину (найдешевше м’ясо на більшості ринків), мають вихідний раз на тиждень і не беруть участь у багатьох соціальних заходах (скажімо, пов’язаних з язичницькими храмами або великими іграми на честь богів і імператорів). Іноді висували і таку інсинуацію: євреї нібито грабують язичницькі храми (не вірячи в язичницьких богів, а тому вважаючи «власність» богів у храмах нічийною). У той же час, наскільки можна судити, багато євреїв і язичників спокійно уживалися один з одним і тим самим спростовували забобони.
Проте бар’єри залишалися. Залишалися багато в чому тому, що Біблія закликає єврейський народ бути «святим», відокремленим від інших народів: через нього повинен світити світ Божий. Іншими словами, не можна списувати всю відмову євреїв гостювати в язичників і їсти з ними на ірраціональний страх перед чужоземцями – такий мотив (із забобону!) приписували євреям язичники. Новозавітні автори, включаючи Павла, ясно дають зрозуміти, що Закон Мойсеїв був словом Божим до Ізраїлю, і як такий заслуговує поваги.
Але Павло та інші християни так же ясно показують, що така лише воля Божа на конкретний період часу і для конкретної мети. Наведемо таку паралель. Допустимо, що мати бачить, як її дитина стоїть на тротуарі на іншій стороні вулиці і збирається бігти до неї через дорогу, повну машин. «Зараз стій!» – кричить вона. Але потім машинам спалахнуло червоне світло, і вона цілком може сказати: «А от зараз йди». Чи суперечить вона самій собі? Жодним чином. Просто всякій команді свій час. Власне, жінка спочатку хоче, щоб дитина перейшла вулицю. Якби вона її не послухалася, вона би не перейшла дорогу.
Такого роду зміна відбувається і в будинку Корнилія. Петро чудово знав, що, згідно з Писаннями, Ізраїль покликаний світити світу. Він знав, що Ісус провіщав час, коли люди прийдуть у новий світ Божий із заходу і зі сходу. (До речі, це пророцтво було сказане після зустрічі самого Ісуса з одним з римських сотників: Мф. 8.) Проте він, мабуть, вважав, що язичники, які хочуть набути життя майбутнього віку, месіанського світу, явленого через Ісуса, повинні скористатися стандартною для подібних випадків практикою: стати прозелітами, перейти в юдаїзм, відмовитися від свого етнічного минулого.
У якомусь сенсі це так і є. До членів общини Коринту Павло в одному зі своїх послань звертається саме як до колишніх язичників: «Коли ви поганами були, то ходили до німих ідолів, ніби воджено вас» (1Кор. 12:2). Хто ж вони тепер? Створюється враження, що вони прийняті в єврейську сім’ю. «Отці наші», – каже тим же коринтянам Павло про Мойсея і патріархів, припускаючи, що колишні язичники дійсно стали частиною сім’ї (1Кор. 10:1). В якомусь сенсі єврейство зберігає свою значущість. Але ця категорія отримує дещо іншу дефініцію.
Тут необхідно дотримуватися обережності. З нашими західними постмодерністськими забобонами легко уявити, що увесь епізод з Корнилієм покликаний стерти всякі відмінності і «толерантно» ставитися до всіх підряд. Це було б глибокою помилкою! Якби Петро дійшов висновку, що Бог приймає усіх, якими вони є, яка різниця була б, що Корнилій – людина віруюча і богобоязлива? І навіщо тоді звати до нього Петра, навіщо розповідати про Ісуса? Нехай би залишався яким і був. У наші дні з цього епізоду часом виводять таку мораль: «усі релігії ведуть до Бога» або навіть «усі релігії говорять більш менш про одне й те ж». Нічого подібного Луці і на думку не спадало, а Петро з Корнилієм були б шоковані самою ідеєю. Корнилій став поклонятися Богові Ізраїлеву саме тому, що не хотів більше римських богів, але бажав Єдиного істинного Бога. Не може і мови бути про те, що Бог «приймає нас, які ми є». Він кличе нас такими, які ми є. Але відгук на цей заклик припускає повну трансформацію особи через покаяння, прощення і отримання Духа Святого.
Ні! Не про байдужу нинішню «толерантність» тут мова, а про істину, що в Ісусі Месії Ізраїлевому Бог зруйнував бар’єр, що розділяє юдеїв і язичників, щоб явити їм Свою милість. (При цьому гордість і тих, і других постраждала: юдеї втрачають своє привілейоване становище, а язичники сповідують єврейського Месію.) На цю тему Павло детально міркує в Посланні до Римлян (роз. 9-11). Лука доки до богословських тонкощів не вдається, але нам варто на дещо зупинитися. Петро знав, що юдеї, бажаючі належати до нового руху, повинні покаятися в гріхах (Дії 2:38). Досі він би сказав, що якщо язичники хочуть бути в церкві, їм спочатку потрібно стати юдеями. Проте основна думка цього яскравого і глибоко людяного оповідання (відмітимо зрозумілу помилку Корнилія, який намагається впасти ниць перед Петром, але той його відразу піднімає) полягає в наступному: так, язичникам, як і юдеям, необхідно покаятися і увірувати в Ісуса. Але ним ні по ходу справи, ні потім не потрібно ставати юдеями.
Подивимося на речі під наступним кутом. Як ми вже бачили в промові Степана (Дії 7), після Ісуса єрусалимський Храм втрачає свою значущість. Бог Ізраїлів прихильно зустрічає Свій народ вже не в Храмі, а в Ісусі. Аналогічним чином йде справа з харчовими заборонами. Колись вони були встановлені з тим, щоб підкреслити відокремленість Ізраїлю від решти світу – відокремленість до того дня, коли відбудуться великі обіцяння. Але в Ісусі і через Духа Святого цей задум виконаний. А значить, язичники можуть увійти до сім’ї Божої на рівних з юдеями. Саме це, до речі, має на увазі Павло під «виправданням вірою», але це тема для окремої розмови.