«А Ірод розгніваний був на тирян та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської. Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив. А натовп кричав: Голос Божий, а не людський! І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з’їла, і він умер…
Слово ж Боже росло та помножувалось. А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що прозваний Марком.»
У якій мірі Лука вважав епізод з Родою комічним, питання окреме, але Лука не міг не усвідомлювати те, який потужний акорд вінчає першу половину його книги. Офіційний цар Юдейський впадає у відверте язичництво і погано закінчує, а слово Боже «росте і помножується». Ясніше не скажеш. З різних джерел відомо, що Ірод Агріппа умер у 44 році Р. Х. Отже, Дії 1-12 охоплюють часовий проміжок трохи менше за п’ятнадцять років (точна цифра залежить від того, як датувати розп’яття). Друга половина Дій присвячена трохи меншому періоду.
Але тут справа не в хронології. Як ми вже бачили, перша половина книги присвячена, в основному, місії в Єрусалимі і Юдеї, з епізодичним включенням Самарії і невеликого числа язичників. Іншими словами, християни провіщають Ісуса як істинного Месію, помазаного царя Ізраїлевого, який позбавить Ізраїль і весь світ. Офіційні юдейські вожді, від первосвящеників до найбільш жорстких фарисеїв, а тепер і офіційний правитель Юдеї, спробували подавити цей забобон, але їх спроби увінчалися невдачею. Первосвященики залишилися ні з чим; Савл, найвидніший і найбільш несамовитий з фарисейських гонителів, навернувся; Ірод Агріппа, що безуспішно намагався покінчити з керівництвом церкви, раптово помер від хвороби.
Це одна з найважливіших тем для Луки. Здається, що справи церкви погані. Її очікують на шляху трагедії і лиха. Але Бог, Який явив Себе в Ісусі, залишається Володарем. Як би не силкувалися володарі земні і які б проблеми не виникали в самій церкві, Він здійснює Свій задум.
Лука компонує матеріал таким чином, що в нього виходить серія протистоянь. Як ми побачимо в другій частині книги, Павла постійно переслідують, намагаються судити, тягають до суддів і т. д.; так же регулярно його виправдовують, оголошують невинним, а судові справи розсипаються. Одного разу він навіть просить публічної промови на свій захист (і його прохання задовольняють). Усі ці особливості оповідання легше пояснюються, якщо прийняти гіпотезу, що Дії багато в чому створювалися напередодні остаточного суду над Павлом у Римі. Втім, для нашого тлумачення це несуттєве.
Лука знає і час від часу нагадує нам, що настає день останнього Суду, день великого Відновлення (Дії 3:21; 10:42; 17:31; 24:25). Саме тоді стане ясно, хто служив Богові, а хто – самому собі; хто шанував істинного Бога, а хто – ідолів. Для Луки, як і для багатьох юдеїв, остаточний Суд незбагненний, але в якомусь сенсі його вже можна прозрівати. Проте для нього як християнина той факт, що Бог вже сповістив вирок останнього дня, воскресивши з мертвих Ісуса Месію, означав: усі події між Пасхою і останнім Судом можна розглядати як подальшу реалізацію цього первинного вироку і передбачення вироку остаточного. Іншими словами, на історію можна поглянути як на свого роду судовий процес: часом може скластися враження, що у «звинувачення» усі карти на руках і воно виграє справу, але «захист» приходить на допомогу і церква несподівано виплутується з біди. Згадаємо ще Книгу Даниїла: язичницькі царі повстають проти благочестивих і вірних Господові юдеїв, але Всевишній виправдовує юдеїв і осоромлює царів. Аналогічну тему ми знаходимо в Книзі Естер. І от тепер у Луки Петро врятований з кігтів Ірода, а для самого Ірода все закінчується погано.
Мабуть, у нас є незалежне підтвердження розповіді Луки. Історик Йосип Флавій, який ніколи не упускає випадку розповісти похмуру історію, пише: «Цар з’явився в театр у затканому сріблом одязі, що дивним чином блищав і виблискував. Срібло дивно переливалося в променях висхідного сонця, так що всі були засліплені і зі зніяковінням повинні були відвертати свої погляди від Агріппи. Зараз же декілька підлесників з різних сторін стали, втім, не на благо царю, голосно возносити його і називати його богом». («Юдейська старовина» 19.8.2). Лука таких подробиць не повідомляє, але в нього також виходить, що люди з натовпу, слухаючи промову Ірода, називали його богом – звичайні лестощі монархам у стародавньому світі. Лука, проте, не пише, що Ірод сам намагався створити таке враження або (як далі у Флавія), що Ірод потім пошкодував про свою поведінку.
Люди, про яких йде мова, були жителями двох знаменитих прибережних міст: Тиру і Сидону. Повідомлення Луки, що «їхня земля годувалась з царської» не позбавлено правдоподібності: до того моменту Ірод володарював над дуже великою територією (майже такою же великою, як і його дід), і землі там були напрочуд родючі. (Обіцяний наприкінці попереднього розділу голод ще не почався. Хронологія тут така: як ми вже сказали, Ірод Агріппа помер у 44 році; голод був на початку 50-х років за імператора Клавдія, який володарював у 41-54 роках.) Що мав Агріппа проти Тиру і Сидону, неясно, але створюється враження, що улесливі вигуки жителів були покликані умиротворити його. Плани, проте, були порушені: як повідомляють Йосип Флавій і Лука, Ірода несподівано уразила і убила практично на місці важка хвороба.
Лука коментує: «Слово ж Боже росло та помножувалось». Подібно до заповідей і обіцянь у Бут. 1:26-28 («Плодіться й розмножуйтеся»); подібно до слова в Іс. 55:10-13 («Бо як дощ чи то сніг сходить з неба… аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її… так буде і Слово Моє»); подібно до зерна з притчі (Лк. 8:8), слово робить свою справу, іноді тихо, іноді видимо всім, але завжди ефективно. Цей уривок, мабуть, є коментарем до наступного вірша з Книги Ісаї: «Трава засихає, а квітка зів’яне, як подих Господній повіє на неї!… Справді, народ то трава: Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!». (Іс. 40:7-8)
І сюди ж на додаток інша частина Іс. 40. Ісая каже, що всі «народи як крапля з відра, а важать як порох на шальках!» (40:15) перед Творцем. Але Божий вісник покликаний вийти і сповістити Сіону Благу звістку: його Бог гряде, гряде явити Свою славу, гряде з усією Своєю могутністю правити світом, гряде з м’якістю ягнят. Лука вже описав, як слава Господня відкрилася Сіону, як слово робить свою справу, а слава людська виявляється лише травою. Тепер настав час показати, як народи і їх володарі почують слово: Бог, Який створив не лише Ізраїль, але і їх самих, являє Свою славу в Ісусі Месії. І побачити її може всяка плоть…