«Тоді постановили апостоли й старші з цілою Церквою вибрати мужів із них, і послати до Антіохії з Павлом та Варнавою Юду, що зветься Варсавва, і Силу, мужів проводирів між братами, написавши своїми руками оце: Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохії, і Сирії, і Кілікії: Вітаємо вас! Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не доручували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі, то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб обраних мужів послати до вас із коханими нашими Варнавою та Павлом, людьми тими, що душі свої віддали за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме. Бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного: стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!… Посланці ж прийшли в Антіохію, і, зібравши народ, доручили листа. А перечитавши, раділи з потішення того. А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьорували та зміцняли братів. А як перебули вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав. Але Сила схотів лишитися там, а Юда вернувся до Єрусалиму. А Павло з Варнавою в Антіохії жили, навчаючи та благовістячи разом із іншими багатьома Слово Господнє.»
Знову в новинах повідомляють про «витік» з урядових джерел. В офіційних документах говориться одне, але хтось шепнув на вухо дружньому журналістові зовсім інше. Один міністр взагалі заперечує наявність проблеми, інший ніби вважає необхідним громадське розслідування. І як тут розібратися?
Якщо навіть нам, з нашим Інтернетом і засобами зв’язку буває нелегко, то в древніх взагалі виникали неабиякі проблеми. Допустимо, ми отримали листа: як дізнатися, чи дійсно його послала людина, чиїм ім’ям він підписаний? До речі, з цим швидко зіткнувся Павло (чи, якщо завгодно, цю проблему хитромудро передбачав фальсифікатор): у Другому Посланні до Солунян він попереджає, що хтось може послати підроблений лист із словами, що «день Господній» вже настав. Не вірте йому, каже апостол. Дивіться, чи є в листі мій підпис: якщо ні, він не від мене (2Сол. 2:2; 3:17). І ця проблема була в Античності поширеною. З особливою серйозністю вона вставала, коли йшлося про офіційний документ або едикт.
Часто її вирішували досить просто: лист відвозив довірений посередник, який на словах передавав те, що хотів сказати відправник, і ручався за достовірність змісту. Так, Послання до Римлян відвезла в столицю імперії Фіва; з Посланням до Колосян був посланий житель цього міста Тихик і т. д.
У цьому випадку ми маємо справу з офіційним посланням Якова і Єрусалимської церкви. Було надзвичайно важливо, щоб лист досягнув адресатів і був правильно зрозумілий. З Послання до Галатів ми знаємо, що деякі люди ширили про Павла злі чутки: ніби він спотворив звістку, отриману від єрусалимських апостолів, самовільно опустивши необхідність обрізання і всяке таке. От чому в тому посланні Павлу довелося детально пояснювати історію своїх взаємин з єрусалимськими апостолами (пор. пояснення Петра в Діях 11 з приводу візиту до Корнилія). Сумно, що в нашій загальній церковній сім’ї виникає часом підозрілість, яка робить виправдання необхідними, але якщо навіть у перші 20-30 років християнства вона траплялася неодноразово, то не слід дивуватися, що згодом справи не стали кращими.
Отже, звістка, послана з Єрусалиму в Антіохію, була настільки важлива і так сильно узгоджувалася з основними установками Павла, що її слід було трохи краще донести до християн. Церква в Антіохії мала знати, що Павло не видає за офіційний документ плід особистої творчості. Тому Яків і інші апостоли обрали зі свого середовища двох, яким довіряли обидві сторони: Юду (дуже поширене ім’я, тому у в. 22 дається уточнення: «що зветься Варсавва») і Силу. Юда і Сила додадуть особистий відтінок посланню, яке, скажемо чесно, виглядає дуже сухим і беземоційним. Вони також дадуть додаткові роз’яснення, щоб ніхто не сумнівався, у чому полягає церковне вчення.
У документі чорним по білому написане: Павло і Варнава не були сприйняті в Єрусалимі як баламути і персони нон грата. Вони «кохані», і вони ризикували життям за ім’я Ісуса. Іншими словами, єретиками і маргіналами їх не вважають. І взагалі вже вступне вітання показує стан речей. Християни з язичників Антіохії і навколишніх районів – «брати і сестри», тобто члени тієї ж сім’ї, що і Яків з єрусалимськими апостолами, хоча і не обрізані. Дуже чітко все прописане вже із самого початку. Далі адресати дізнаються: так, їх душі «стурбували» деякі члени Єрусалимської церкви, але турбуватися не слід, бо цю звістку апостоли не доручали.
Мабуть, це безпосередньо співвідноситься з проблемою в Гал. 2:12-13. Там описана наступна ситуація: спочатку Петро брав участь у спільних трапезах з язичниками, а потім, після прибуття декого «від Якова», став відлучатися. Якщо Послання до Галатів було написане до Єрусалимського собору, Павло ще не знав, що люди «від Якова» не виражають позицію Якова, а діють самочинно. І Павло сумно пише: «навіть Варнава (Варнава, з яким він стільки послужив на благо християнам з язичників, який бачив дію божественної благодаті серед новонавернених християн Антіохії, який підтримував Павла в усіх знегодах) пристав був до їхнього лицемірства» (Гал. 2:13), тобто став надівати маску юдейського сепаратизму на реальність, яка полягала в єдиному братерстві юдеїв і язичників у Христі.
Апостольський лист роз’яснює питання, які не були чітко позначені в промові Якова. Від язичників не вимагається здійснювати обрізання: саме в цьому полягає сенс дещо туманної фрази «тягару вже ніякого не накладати на вас» (як бачимо, вже на зорі християнства офіційні церковні документи ускладнювались абстракціями). Від язичників же вимагається триматися чимдалі від основних осередків язичницької культури, особливо язичницьких храмів з їх обрядами, які були мерзенністю для юдеїв (включаючи юдеохристиян). Фінальний штрих («Оберегаючися від того, ви зробите добре») неначе містить елемент відчуження відносно адресатів, але це просто канцеляризм. За ним стоїть наступне: «От і все, чого ми просимо. Якщо ви дотримаєте таку дрібницю, ми будемо раді вважати вас повноправними членами сім’ї». Зауважимо: це не означає «якщо вам важко буде дотримати дані правила, ви поставите під сумнів своє спасіння», але «якщо ви не дотримуватимете, то всім нам буде набагато важче».
Але от питання: що трапилося з апостольською постановою далі? Чому Павло ніде про неї не згадує? Здавалося б, у Першому Посланні до Коринтян воно було б дуже доречним і корисним, особливо в 1Кор. 8. Частково може бути така причина. Як і в Посланні до Галатів, Павло не хотів, щоб вірні в заснованих ним церквах вважали його вторинним (і другосортним!) посланцем з Єрусалиму. Він мав самостійне право на апостольство, і нехай ніхто не думає, що через його голову можна апелювати до якогось вищого авторитету. (Цікаво: суперечки про централізовану владу проти децентралізованої влади, такі значущі в наступні століття і до наших днів, виникли в церкві вже в перші десятиліття.) І ще один момент: до спірних питань у «своїх» церквах Павло намагався підходити не з позиції «от правило, яке ви повинні вивчити і виконувати», а «от, як ви повинні мислити, будучи в Христі». Дайте церкві правило – і на якийсь короткий час його вистачить; навчіть церкву мислити – і цього вистачить на все життя. Тому Павло, переконуючи коринтян не ходити в язичницькі храми (1Кор. 10), не посилається на апостольський указ… В екзегетиці існують, втім, інші спроби пояснити відсутність у Павла посилань на апостольську постанову (скажімо, багато хто вважає, що Лука переплутав хронологію і Собор стався пізніше, коли більшість Павлових послань вже були написані), але мені здається, моя версія добре узгоджується з історичними фактами і текстами Павла і Луки.
Отже, Павло і Варнава можуть спокійно продовжувати свою проповідь і повчання вірних. Виниклу велику проблему розглянули, обговорили і вирішили. Начебто все заспокоїлося. Але тут на горизонті знову показуються грозові хмари.