«І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії. Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен. Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші. А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю. А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.»
Кілька тижнів тому мені довелося вибирати собі нового колегу. Справа нелегка, адже всі кандидати були чудовими. Разом з близькими друзями і мудрими порадниками я молився про напоумлення Боже, роздумував і знову молився. Я зібрав декілька керівників, і ми разом молилися. Ми поговорили з кожним з передбачуваних кандидатів. Стільки таланту, стільки обдарованості, стільки можливостей! Ми уявляли, якою може бути наша робота з тою чи цією людиною. І одного разу ситуація вирішилася.
Я молився під час прогулянки. Поспішати з такими речами не можна, та і потреби не було. І раптом я усвідомив, що на думку мені все більше і більше спадає конкретна людина. Я міг уявити, як працюю з нею. Як разом з нею молюся чи сміюся. Як повністю їй довіряю в нашому спільному служінні. Я запитав себе: чи не придумую я? Може, у мене чиста людська суб’єктивна перевага і я підганяю відповідь? І тут прийшла повна ясність: ні, це не той випадок, і кандидатура ясна. Взагалі якщо молитися про напоумлення в якомусь питанні, а потім розум підказує несподівану відповідь, треба бути чесним із собою: просив про напоумлення – ти його отримав.
Не знаю, чи проходив через це Павло, обираючи Тимофія в супутники і помічники, але це напевно. З Тимофієм і його сім’єю він міг познайомитися і раніше. Згідно 2Тим. 1:5, християнками були і мати, і бабка Тимофія, поза сумнівом, випадок тоді нечастий у Лістрі. Павло знав, що йому знадобиться допомога найрізноманітнішого роду, і досвід показував, наскільки важко знайти людину, на яку можна повністю покластися. Щодо Тимофія в нього така переконаність була. І коли через декілька років він згадає Тимофія в одному зі своїх найособистіших листів, ми побачимо, що Павло у своєму новому супутнику не помилився (Флп. 2:19-24).
Проте існувала проблема. І саме тут Павла іноді докоряють у непослідовності. Спробуємо розібратися. Як ми вже бачили, прийшовши в нове місто, він зазвичай починав проповідь з місцевої синагоги. Але звідси витікало, що він і його супутники мали бути повноправними юдеями, тобто юдейська община не повинна була бачити в них чужаків. У жилах Тимофія текла єврейська кров, успадкована від матері: єврейство ж вважалося саме по материнській лінії. (До ДНК-тестів на визначення батьківства було ще далеко, і рабини міркували прагматично: ніколи не можна бути повністю упевненим, хто батько людини, але завжди ясно, хто її мати.) Проте батьком Тимофія був грек, що не обрізав дитину в дитинстві. Тому Павло обрізав Тимофія: не тому, що без обрізання не можна було стати повноправним членом народу Божого, а тому, що це суттєво полегшувало спілкування з юдеями під час місії (див. відносно цього принципу 1Кор. 9:12, 19-23).
Це протилежність тому, що було з Титом (див. Гал. 2:1-5). Але Тит язичник, і з ним абсолютно інша ситуація: деякі консервативно налаштовані єрусалимські християни хотіли, щоб він зробив обрізання (інакше вони не вважали його повноправним членом сім’ї вірних). І Павло відмовився. Ми іноді думаємо: як було б чудово, якби життя було влаштоване простіше. Але воно влаштоване як влаштоване, і складнощі дуже суттєві. Вони частина задуму Божого.
Отже, вони відправилися утрьох: Павло, Сила і Тимофій. Але куди відправилися? Здавалося б, великі території для місіонерства залишалися в Азії: скажімо, до Лаодікії і далі в Ефес. Проте Святий Дух оголосив їм, що вони не повинні проповідувати слово в римській провінції Азія (займала усю західну частину сучасної Туреччини). Тому вони відправилися на північ через Галатію (Дервія, Лістра та інші навколишні міста розташовані на півдні Галатії), а потім до заходу у Фрігію. Шлях нешвидкий: декілька сотень кілометрів (точна протяжність невідома, бо невідомий точний маршрут). Пішки він має зайняти мінімум два-три тижні. Як міркували апостоли і куди попрямували? Для всіх їх це був час перевірки, випробування: між Павлом і Силою встановлювалося партнерство, Тимофій освоювався в ролі молодшого колеги, дізнаючись багато нового, а попутно задаючись питанням, у що він вплутався. Одна справа довіряти Богові, коли більш менш ясно, що робити далі. І зовсім інша, коли йдеш із зав’язаними очима.
Гірше за те. Коли вони дісталися до північного заходу Туреччини, вони дійшли висновку, що Бог не хоче проповіді у Вітінії (римська провінція, яка простягнулася уздовж північного краю Туреччини, на південному узбережжі Чорного моря). Лука пише: «Не дозволив Дух Ісусів». (Як це сталося? Чи отримав один з них пророче слово стосовно цього? Чи просто в них усередині виросло ясне переконання, що у Вітінію йти не слід?) Залишався лише один шлях: до узбережжя в Троаду. Але стривайте… адже Троада знаходиться в провінції Азія, а в Азії сказано не місіонерствувати?! Мабуть, у той момент вони ще планували служіння в Туреччині (звідки Павло і Тимофій були родом!).
І от, воно сталося. Нічне видіння. Павло бачить уві сні людину з Македонії, тобто північної Греції. Це абсолютно нова для них територія за морем. «Прийди в Македонію, і нам поможи!», – просить людина у видінні. Після тижнів шляху, очікування, запитання і молитви вони отримують пряме одкровення. І тоді проповідь у Туреччині закінчена. Вони вирушають у Грецію, перетинаючи одну з основних меж тодішнього (і нинішнього) світу. Це дійсно крок до нового.
Мабуть, тут у них з’явився ще один супутник. Зверніть увагу на «ми» у в. 10. Багато екзегетів роздумували над цим. Найприродніше припустити, що цим новим супутником був автор Дій. Чи автор Дій скористався тут і далі щоденником якогось супутника Павла. Звичайно, можна вигадати і складніші теорії, і браку в подібних спробах не було. Але мені здається, що кращим поясненням тут є найпростіше. У Троаді Павло і його товариші зустріли Луку, і він був з ними в наступній частині оповідання.