«Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні. Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам. Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його! Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки. Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши. Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом… Так вийшов Павло з-поміж них. А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім’ям, та інші із ними.»
Отже, продовжуємо шахову аналогію: Павло – гросмейстер, який дає сеанс одночасної гри проти атенян. Як ми вже бачили, він погодився з Академією, що багато знати про істинного Бога неможливо (доступними для них засобами). Проте він сповістив, що віднині сам Бог вирішив покласти край «часам невідомості». Ми також бачили, що на типово юдейський зразок і на основі юдейських викриттів язичницького ідолопоклонства він відкидає саме уявлення про храми, жертвопринесення і статуї богів. Замість цього він виступає з благовістям про Бога-Творця, Який створив світ і все, що в ньому.
Зараз ми побачимо, як він говорить епікурейцям і стоїкам, що Бога не лише можна пізнати (причому пізнати тим способом, який був недоступний грецькій філософії), але Бог бажає бути пізнаним. Під кінець і знову ж таки в глибоко юдейському ракурсі він переходить до майбутньої надії: настають Суд і велике виправлення світу.
Згадаємо вчення епікурейців: якщо боги і існують, то вони далекі від людей і до людей їм немає діла. Тому вони були задоволені і щасливі. Якщо ми хочемо жити по-епікурейські, нам потрібно вивчитися стримувати свої бажання, ніяк не живити свої природні надії і страхи і взагалі жити тихо, маючи в розпорядженні необхідне. Ідеальне життя – незалежне, безтурботне, без хвилювань про великі питання (включаючи питання про власну долю).
Епікуреєць погодився б з Павловою розгромною критикою на адресу звичайного язичницького богослужіння, але з протилежної причини. З погляду епікурейства, боги далекі від нас і нічого від нас не хочуть. Навпаки, з погляду Павла, Бог близький до нас: Він – подавець усього, Він шукає нас і бажає, щоб ми шукали Його (і тому тваринні жертвопринесення Йому не потрібні). Павло згоден з епікурейцями, що Бог і світ не одне і те ж. Але далі йде принципова розбіжність: Бог недалеко від кожного з нас, любить нас і хоче, щоб Його любили. Почувши таке, епікуреєць, мабуть, був би здивований, стривожений, але і достатньо заінтригований, щоб послухати далі.
Зовсім іншою була реакція стоїків. Їм сподобалося б, що в усіх людях існує божественне життя (хоча Павло ототожнює його не з холодним принципом «логосу», «розумності», а з життям і диханням). У якомусь сенсі вони могли навіть погодитися з цитатою з атенського поета Арата («Навіть рід ми Його» в. 28). Арат, швидше за все, вкладав у ці рядки стоїчний сенс, але Павло перетлумачує їх на зовсім інший лад. Як юдей, він вважає людей «дітьми Божими», але для нього це пов’язане із створенням людини за образом і подобою Божою. (У даному випадку він не веде мову про специфічно християнське вчення про вірних як прийомних Божих синів і дочок; пор. Гал. 4:4-7.) Отже, стоїчним пантеїстам він хоче сказати наступне: Бог і світ не одне і те ж, але імпульс, який примушує вас оголошувати їх одним і тим же, містить щось справжнє; якщо ви підете далі цим закликом, то знайдете справжнього Бога, Який дійсно не далекий від вас. Відповідно, стоїк також спантеличений, зацікавлений і заінтригований. Можливо, йому захочеться вникнути в Павлові слова детальніше.
Але найбільш вражаючий момент промови йде наприкінці. Взагалі вся ця проповідь про Бога і Його ставлення до світу, уся стандартна юдейська критика ідолопоклонства і храмів (укупі з творчим використанням місцевого колориту) націлена на те, що, коли Павло дістанеться до своїх передбачуваних «чужих богів» (Ісуса і воскресіння), буде мінімальний шанс, що хоч хтось його зрозуміє. Зауважимо, що, коли мова підходить до кульмінації, Павло підкреслює, що він і його слухачі живуть у поворотний момент історії, момент, коли закінчуються «часи невідомості». Відбулося нове! Виникла конкретна звістка про конкретні події і конкретну людину, яка є саме тим новим свідоцтвом, яке має взяти до уваги всякий неупереджений агностик, яке і для епікурейців, і для стоїків підтверджує правильні елементи їх світогляду і викриває неправильні і яке позитивно сприйме звичайний простий язичник, що поспішає в храм з черговою жертвою. Цей Бог, проголошує Павло, встановив час, коли Він виконає Свої обіцяння, коли Він зробить те, чого не може не зробити, якщо Він дійсно благий і мудрий Творець: виправить світ, покличе його до відповіді, іншими словами, судитиме його в повному біблійному значенні цього слова.
Здійснює це Бог через конкретну людину, яку Він поставив на цю роль: Ісуса. Не цілком ясно, чи суттєвий той факт, що Павло не згадує ім’я Ісуса безпосередньо, але в будь-якому випадку про Ісуса він вже проповідував в Атенах, а тому ясно, кого він має на увазі. Звідки відомо, що Ісус є прийдешній Суддя? Відповідь Павла: з Його воскресіння. Зауважимо, що в Ареопагу воскресіння було не просто самоочевидною безглуздою ідеєю: воно йшло врозріз із засадничою хартією Ареопагу.
Воскресіння виключене, немислиме. Проте Павло говорить саме про нього. Воскресіння – це важіль, що перевертає світ.
І воскресіння пояснює, чому Ісус є прийдешній Суддя. Павло затверджує не якусь банальність на кшталт того, що воскресіння доводить божественність Ісуса чи людську перевагу Ісуса, а значить, робить Його здатним зайняти місце Судді. Мова про інше: з воскресіння Ісуса почався новий світ Божий. Воскресіння – початок і основа того великого виправлення, яке чекає весь світ. Воскресле тіло Ісуса є шматочок фізичного всесвіту, який вже «виправлений». Відповідно, Ісус – той, через кого буде «виправлене» і все інше.
Перше, що вимагається від язичників: покаятися. Відмовитися від ідолопоклонства, від ідеї, що богів можна виготовити із золота і срібла або що вони живуть у рукотворних будинках, хочуть тваринних жертвопринесень. І друге: навернутися до Бога Живого (пор. 1Сол. 1:9), шукати і знайти Його (Дії 17:27). Бога можна знайти лише в тому випадку, якщо відкинути ідолів, відкинути пародії і карикатури, які спотворюють образ Божий. Але знайти Його можна: можна тому, що Бог Живий діє в історії, змінює часи і терміни, покладаючи кінець часам невідомості, розкриваючи істину. Пізнайте ж, який час настав, і воскресіння Ісуса нехай веде вас. Подумайте гарненько про невідомого Бога, і нехай нове світло від цього істинного Бога віллється у ваші серця, преобразить вас. Залиште позаду домисли філософів, поетів і того релігійного мотлоху, який нагородили люди. Є Бог Живий, і Він закликає всіх і скрізь.
Павло не лише відповів на їх запитання, не лише сказав про Ісуса і воскресіння. Він показав епікурейцям і стоїкам, що він не пустомов. А якщо хтось скаже, що його вчення підривне: так, воно підривне, але в тому ж сенсі, в якому можна назвати «підривним» музиканта, що показує оркестру, як правильно грати, що виправляє помилки. Це може бути непросто, але скаржитися не доводиться. Бо Павлова мелодія чиста і гармонійна. Інша справа, що далі слухачі можуть захотіти залишити усе по-старому. Проте Лука повідомляє, що деякі з них все ж відгукнулися.