«Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту. І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов, а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети. І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів. А коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус то Христос. Як вони ж спротивлялися та богозневажали, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: Ваша кров на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган. І, вийшовши звідти, він прибув до господи одного, на ім’я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межував із синагогою. А Крисп, старший синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охристились. Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи, бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей. І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого.»
Сьогодні вранці, знаючи, що мені належить писати про події в Коринті, я з’їв на сніданок велику тарілку грецького йогурту з медом. Досі пам’ятаю, як уперше на початку 1990-х років, спробував цю просту, але чудову страву. І це був перший мій візит у чудове місто, общині якого Павло писав більше, ніж іншим.
Коринт і в давнину славився вишуканими речами, зокрема набагато менш безневинними, ніж йогурт з медом. Це було портове місто, а портові міста завжди давали притулок найрізноманітнішій розпусті. Власне, Коринт знаходився на перешийку (нині називається Коринтський перешийок), що сполучав півострів Пелопоннес з материковою Грецією, і мав навіть не один порт, а два, а також хитромудру систему, що дозволяла перетягувати кораблі з однієї затоки в іншу. (Коринтський канал, який сполучає Егейське та Іонічне моря, був проритий лише наприкінці XIX століття, хоча ще Нерон у 67 році зробив таку спробу.) Коринт був повністю зруйнований у 146 році до Р. Х., а в 44 році до Р. Х. відновлений, але вже як римська колонія. Незабаром після цього він став головним містом провінції Ахая. Подібно до Филип, якщо не більше, Коринт гордився своїм римським статусом. Як казали деякі: він був більше римським, ніж сам Рим.
У Коринті Павло повернувся до своєї звичайної стратегії: суперечки в синагозі, а потім після негативної реакції проповідь язичникам. У галатійських містах під час першої місіонерської подорожі, а потім у Филипах, Солуні і навіть Верії він затримувався ненадовго: заважали гоніння з боку юдейських «ревнителів», невдоволених змістом Павлової проповіді, а також тим, що вона претендує на виконання Священних Писань і вільно доступна всім без виключення, юдеям і язичникам. Проте в Коринті він пробув дуже довго: цілих півтора роки. З часів в Антіохії Сирійській (Дії 11:26) це найтриваліше його перебування на одному місці.
Тому були три причини, і в цьому уривку вказані дві з них. По-перше, він зустрів у Коринті єврейську пару, яка займалася бізнесом у тому ж ремеслі, що і він сам: виготовлення наметів. Остання інформація – нова в Діях. З Дій могло скластися враження, що Павло не зупинявся десь на якийсь час, достатній для того, щоб відкрити магазинчик, підготувати інструменти і матеріали і почати приймати клієнтів. Проте з Послань до Солунян ясно, що Павло працював і в Солуні (за його словами, «день і ніч»): частково щоб не бути тягарем на шиї церкви, частково щоб показати приклад християнської поведінки (1Сол. 2:9; 3:10; 2Сол. 3:7-13). Згодом він ще раз підкреслить цей момент у своєму листі коринтській общині (1Кор. 9). Когось може здивувати, що Павло був ще і ремісником, але це так. Для самого Павла це було абсолютно природно. Взагалі єврейські учителі часто заробляли на життя якимсь ремеслом. І Павло не виключення.
Згадка про «намети» може скласти не зовсім вірне враження про те, чим займалися Павло, Прискилла і Акила. Відповідне грецьке слово означало найрізноманітніші види роботи по шкірі (і схожим матеріалам). Що стосується «наметів», їх виготовляли не лише для туристів і відпочивальників (як у сучасному західному світі), але і для найрізноманітніших військових, промислових та інших цілей. Мабуть, у Коринті Павло приєднався як партнер (чи найманий робітник) до бізнесу, який відкрили раніше Акила і Прискилла.
Створюється враження, що Павло сильно подружився з цією подружньою парою. Він згадає про них і в 1 Посланні до Коринтян (16:19), і в Посланні до Римлян (16:3). До моменту написання останнього вони знову будуть у Римі, провівши перед цим певний час в Ефесі (18:26). Взагалі вони подорожували трохи менше, ніж сам Павло.
Лука вказує причину, по якій вони знаходяться в Коринті, а не в Римі: імператор Клавдій вигнав з Риму усіх євреїв. Ця цікава інформація непогано узгоджується з двома паралельними звітами в пізніших язичницьких істориків. Точна дата вигнання неясна. Очевидно, за словами «усі євреї» стоїть «більшість євреїв», але факт важливий як мінімум з двох причин.
По-перше, римський історик Светоній повідомляє, що Клавдій вигнав з Риму євреїв «що постійно хвилювалися Хрестом (impulsore Chresto)» («Клавдій» 25.4). З урахуванням того, що написання Chrestus і Christus чергувалися іноді навіть у християн, перед нами може бути натяк на суперечки навколо християнства. Можливо, до Светонія дійшли чутки про те, що деякі члени єврейської общини підняли хвилювання через звістку про Месію (Christus), що досягла Риму (на кшталт хвилювань в Антіохії, Солуні та інших місцях). Звичайно, не виключено, що перед нами просто збіг, але все таки згадка цікава.
По-друге, подібно до інших схожих імператорських едиктів, він був скасований після смерті Клавдія, коли на трон зійшов його наступник Нерон (54 Р. Х.). От чому Прискилла і Акила змогли повернутися в Рим і бути там, коли Павло писав Послання до Римлян. Не виключено, що саме від них Павло почув про труднощі римських християн з язичників: у свій час тамтешня община складалася тільки з язичників, а потім несподівано поповнилася численними юдеохристиянами, що повернулися в місто. І тут може бути одна з причин, чому Павло написав Послання до Римлян (втім, про це потрібна окрема розмова).
Повертаємося до Коринта. Як я вже сказав, були дві причини, чому Павло затримався в цьому місті. (Без урахування тієї обставини, що його звідти не вигнали. Можливо, місто було досить великим і космополітичним, щоб давати місце і Павлу, і синагогальній общині. Інша можливість: Павловому благовістю повірили більше видних євреїв, ніж в інших місцях.) Так от, друга суттєва причина – нічне видіння Павла (в. 9-10). Якщо попереднє видіння послало його в далекі чужоземні краї (16:9), то цього разу навпаки сказано залишатися на місці. І Господь, Який говорив з Павлом особисто, а не через ангела або «якогось македонянина», дав цікаву причину: «Я маю в цім місті багато людей». Іншими словами, проповідь тут лише починається. Живи в Коринті і благовістуй. Я з тобою, довірся Мені, і усе буде гаразд.
Мабуть, Павло потребував цих підбадьорюючих слів. Просто так, ні з того ні з сього, видіння не трапляються. Можливо, після чергових важких конфліктів у синагозі він чекав, що його або виженуть з міста, або він обтяжуватиме нову церкву, а тому краще піти самому. Чи він навіть хотів йти далі: повернутися в Антіохію чи Єрусалим, або навпаки, продовжувати шлях до Риму. Але ні: доки потрібно сидіти на місці. Один з численних уроків Дій: коли тобі дійсно буде потрібна настанова, ти її отримаєш, але не раніше, і не занадто детальну. Досить знати, що в Господа Ісуса багато людей у цьому місті і що Він хоче, щоб ти залишився і працював з ними.
Подробиці синагогальних неприємностей цікаві, зокрема, з двох причин. По-перше, ми бачимо грізні, урочисто-викривальні слова Павла до юдеїв (пор. його слова ефеським старійшинам у 20:26): «Я чистий від крови всіх». Павло ставився до свого апостольства дуже серйозно. Він дійсно вірить, що, обходячи міста і села, дає єврейським громадам основний шанс відгукнутися на благовістя про їх власного Месію. Якщо вони відкинуть цю звістку, він піде (як завжди це робить) до язичників. По-друге, наступний цікавий момент: у Господа увірував доволі багато, зокрема начальник синагоги на ім’я Крисп. Як відомо з 1Кор. 1:14, Павло хрестив Криспа особисто. Цілком можливо, що саме наявність такого видного наверненого запобігла серйозним гонінням.
У будь-якому випадку ніхто не докорить Павлу в боязкості. Покинувши синагогу, він став учити в будинку Тита Юста, одного з тих, «що був богобійний», який вже, мабуть, чув проповідь у синагозі і, як і багато хто, увірував. Будинок же Тита Юста «межував із синагогою» (в. 7). Сміливий крок! Але Євангеліє не така річ, яку слід приховувати.