«А Павло, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і поплинув у Сирію, і з ним Прискилла й Акила; він у Кенхреях обстриг собі голову, бо обітницю дав був. І прибув він в Ефес, і там їх позоставив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юдеями. Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився, але попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу. І, побувши в Кесарії, він піднявся, і, привіт славши Церкві, відбув в Антіохію.
І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи. Один же юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу. Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення. І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли, і докладніш розповіли йому про дорогу Господню. А коли він схотів перейти до Ахаї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благодаттю, бо він переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос.»
Чого тільки не роблять у наші дні заради спонсорства. Нещодавно один ієрарх здобув більше мільйона фунтів стерлінгів, пробігшись у Лондонському марафоні. Інший мій знайомий колега отримав немало грошей для своєї церкви, скинувши вагу під час Великого посту (незабаром він її собі повернув, поїдаючи пасхальні яєчка і всяке таке). Інший колега бігав босими ногами по розжареному вугіллю: одна справа, знаєте, засукати рукави і бруднити руки і зовсім інша – знімати шкарпетки і обпалювати ноги. Якщо ближче до нашого уривка: я бачив, як люди заради добродійності зрізають волосся чи збривають бороду, вуса.
Але заради чого Павло обстриг голову в Кенхреях? Ясно, що не заради добродійності: до недавніх часів ніхто так грошей, здається, не заробляв. Можливо, у нього були серйозніші підстави? В. 18 часто дивує людей, які вважають, що Павло нехтував усілякими правилами і статутами, і вже тим більше релігійними «обрядами». Проте в діях Павла немає ніякого заперечення божественної благодаті чи первинності божественної благодаті. Можливо (пор. 21:23-24), він просто наслідував установку, яку одного разу декларував у 1Кор. 9:20-22: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних…. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких». Зі свого власного минулого Павло знав, як відреагують ревнителі Закону в Єрусалимі на появу людини з подібною репутацією. Тому йому мало сенс зримо підкреслити своє юдейське благочестя.
Втім, можливе ще одне пояснення. (Лука пояснення не дає, мабуть, просто тому, що вважає його самоочевидним. Самоочевидним воно і було для його читачів, чого про нас сказати не можна.) У ті часи люди іноді давали спеціальні обітниці як знак і нагадування про ті урочисті молитви, які вони возносили Богові. Можливо, коли Господь велів Павлу залишатися в Коринті довше, ніж Павло розраховував, апостол вирішив не стригтися, доки він не покине ці місця. Кенхреї, де він обстриг волосся, – східний порт Коринта. (До речі, саме з кенхрейської церкви походила служебниця Фіва, якій Павло згодом довірить Послання до Римлян.) Іншими словами, Павло вже покидав землю Коринта. І якщо він раніше відрощував волосся на знак довіри до піклування і захисту Божого в Коринті, то тепер самий час їх було постригти.
Про наступні переміщення Павла Лука повідомляє нашвидку: на кораблі в Кесарію, потім в Єрусалим, назад в Антіохію і далі – у те, що іноді називають «третьою місіонерською подорожжю» (знову проходячи через Галатію і Фріґію, т. з. центральну Туреччину). У Ефес він потрапить незабаром (19:1), і це говорить щось про його маршрут, оскільки Ефес знаходився більш менш на захід від Іконії та Антіохії Пісідійської: отже, від Антіохії він пішов на захід, через долину, через Лаодікію вийшов до узбережжя.
І тут Лука представляє нам ще одного місіонера, який також з’являється значущою фігурою в одному з Послань Павла, а в другому згадується лише в Тит. 3:13 – Аполлоса. Аполлос – один із тих цікавих людей первинного християнства, про яких ми майже нічого не знаємо. Павло явно мав до нього глибоку повагу, хоча з 1 Послання до Коринтян ясно, що після приходу Аполлоса в Коринт деякі оголосили, що віддають перевагу йому над Павлом, і єдність общини порушилася. Павло пише: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1Кор. 3:6). Лука проводить ту ж думку у в. 27 (у Коринті Аполлос «помагав… багато тим, хто ввірував благодаттю», пор. 1Кор. 15:10).
Цікаво, проте, чого саме не знав Аполлос і які прогалини це створювало в його первинній проповіді. І взагалі як вийшло, що така розумна і ерудована людина, що знала Біблію, знала про хрищення Іванове і про Ісуса (причому він ще «про Господа пильно навчав»!) випустив з уваги щось суттєве, що Акила і Прискилла знали, а він ні? Взагалі Лука цілком міг включити цей епізод як вступ до наступної історії про зустріч Павла з учнями Івана Христителя в Ефесі, яка у свою чергу упереджає великий сюжет про ефеські події. Також Лука зазвичай не упускає випадку показати важливу роль жінок у ранній церкві: Прискилла допомагає чоловікові напучувати освіченого чоловіка з великого університетського міста Олександрія. Але справа не лише в цьому.
Мабуть, найсуттєвіший момент тут пов’язаний з християнським хрещенням в ім’я Ісуса і з хрещенням Святим Духом. Цілком можливо, що сам Алоллос вже мав Духа (хоча на підставі одного лише в. 25, «палаючи духом», як роблять деякі тлумачі) виводити це ризиковано. Проте, хоча він знає багато що про Ісуса і, швидше за все, вже вважає Його Месією, йому відоме лише хрищення Іванове. Іншими словами, завдяки якомусь невідомому нам збігу обставин він міг розповісти про служіння Ісуса (мабуть, навіть про смерть і воскресіння), розповідь, яка, як ми пам’ятаємо, навіть у Діях починається з Івана Христителя (Дії 1:5, 22). Але ніхто не сказав йому, що після П’ятидесятниці церква приймає до себе на рівних усіх, хто хрестився в ім’я Ісуса (чи «в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», Мт. 28:19). І можливо (лише можливо), він знаходився в тій же ситуації, що і дванадцять чоловік з наступного епізоду, які не відразу зрозуміли, що Бог виливає Свій Дух на учнів Ісуса і це можливо кожному вірному.
Лука не дає чітких правил відносно того, як люди повинні вступати в сім’ю вірних: іноді це відбувається так, іноді по-іншому. Входження в Церкву, як і дорослішання, відбувається в людей з різною швидкістю і по-різному, і це потрібно враховувати. Головне бути відкритими до того, щоб вчитися, причому вчитися часом з несподіваних джерел, щоб побачити божественне одкровення в Писанні, апостольському вченні і громадському, церковному житті.