«Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте, Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили. Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла. Бо каже про Нього Давид: Мав я Господа завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався. Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії. Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління! Ти дороги життя об’явив мені, Ти мене переповниш утіхою перед обличчям Своїм! Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня. А бувши ж пророком, та відаючи, що Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон, у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлений в аду, ані тіло Його не зазнає зотління. Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте. Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!»
Під час промови я спостерігав за пресою. Журналісти відверто нудьгували. Один гострив олівець, якась кореспондентка полірувала нігті. І раптом усе змінилося. Усі схопили блокноти і стали гарячково строчити в них короткі замітки. Хтось посилав СМС. Здавалося б, нудна і звичайна промова обіцяла потрапити на перші шпальта завтрашніх газетах. Оратор щойно туманно натякнув, що не просто коментує події дня, а починає виборчу кампанію: він хоче стати вождем партії, а значить, у близькому прицілі і прем’єр-міністром.
Таке враження може скластися від несподіваного переходу в промові Петра. Досі він показував, що вітер, вогонь і язики пояснюються тим, що настали «останні дні», передбачені пророком Йоілем. Але тут він змінює курс. Виявляється, «останні дні» настали, бо Ісус воскрес! Причому воскресіння Ісуса не є окреме дивне «чудо», начебто Бог раптом вирішив показати Свою могутність. Воно виконує обіцяння, дані Богом через царя Давида. І обіцяння показують, що Воскреслий – справжній син і спадкоємець Давидів. Іншими словами, Він законний цар Ізраїлю. Тут журналісти і хапаються за блокноти: у повітрі запахло революцією!
Зауважимо, що для Луки, як і для всіх ранніх християн, воскресіння не відхід роз’єднаного духу на небеса, коли тіло продовжувало б лежати в гробниці. Нічого такого слово «воскресіння» не означало. «Воскресіння» – це коли тіло спочатку було повністю мертвим, а потім стало повністю живим, уникнувши тління. Таку думку наводить Петро, цитуючи псалом 16 у в. 25-28 і повертаючись до нього у в. 31. Цей псалом (і для Луки, і для Петра, Давидів), говорить про «дорогу життя», коли померлий не буде «залишений у пеклі» і «не побачить тління», але певним таємничим шляхом буде виведений звідти.
Як відмічає Петро (в. 29-30), Давид не міг це сказати про себе, оскільки він помер, похований і тіло його зітліло самим звичайним способом. Значить, текст має глибший сенс і стосується не самого Давида, а його нащадка, сина Давидового. Коли описане в цьому пророцтві виконається, стане ясно, що настали «останні дні», а той, про кого воно виконалося, є справжній законний цар. Воскресіння Ісуса – безперечне знамення Його месіанства.
Далі у в. 33 Петро пов’язує воскресіння з досвідом П’ятидесятниці. Ісус нині піднесений праворуч Бога (пор. Дан. 7 і Пс. 110, який цитується далі), а тому здатний «вилити» Духа Святого. Вражаючі явища П’ятидесятниці були свого роду вказівною табличкою. Але вказували вони на реальність Пасхи! Сенс же Пасхи такий: «Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!».
Що слово «Господь» додає до «Месії»? Мабуть, воно вказує на псалом 110, процитований у в. 34-35: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!». Тут, як і в кількох інших «месіанських» псалмах, істинний цар Ізраїлю є також істинний Володар світу: якщо можна так виразитися, така логіка месіанства. Ізраїль – народ, обраний Богом заради усього світу; відповідно, коли прийде істинний і остаточний цар Ізраїлю, він стане і законним володарем світу. Наслідуючи вказівки самого Ісуса (Лк. 20:41-44), ранні християни неодноразово поверталися до псалму 110, щоб підкреслити цю думку. У цьому псалмі вони убачали зв’язок між Давидовим походженням Ісуса і Його піднесенням/прославлянням, через яке Бог підтвердив Його месіанство. Більше того, псалом 110 натякав, що Ісус не просто Месія: поглядаючи на Нього, вони бачать людське обличчя самого Творця.
Тільки в цьому світлі ми починаємо розуміти непростий в. 27, який резюмує точку зору всього Нового Заповіту. Так, страшна і ганебна смерть Ісуса була гріхом безсовісних і беззаконних нечестивців. Вожді єврейського народу видали Ісуса язичникам, прекрасно розуміючи, що накликають на Нього тортури і страту. Ісус пройшов через цілу серію важких випробувань і зрад: Іудина зрада, зречення Петра, сфабриковане звинувачення, пародія на правосуддя, цинізм єврейських вождів, боязке умивання рук Пилатом, жадання крові натовпом, знущання солдатів, кепкування як мінімум одного розіпнутого злочинця. Проте у світлі воскресіння і дарування Духа християни дуже швидко усвідомили, що навіть це було уготоване Богом Ізраїлевим, Творцем всесвіту.
За думкою Петра, Бог із самого початку задумав здійснити спасіння через жертву Месії. На помазаного царя мала обрушитися вся тяжкість зла, усі вади людських систем: Рим з його розхваленим правосуддям показав своє гниле нутро, Ізраїль з його прославленим Храмом і ієрархією відступився. І все це ударило по Людині, яка нічим таких тортур не заслужила. Але знову кажуть нам ранні християни, такий був Божий задум.
На відміну від Павла, автора Послання до Євреїв і інших новозавітних авторів, Дії тут не дають хоч трохи розгорнутого «богослов’я хреста». Лука просто каже наступне: (а) Бог задумав здійснити операцію спасіння через смерть Ісуса; (б) наміри і дії, що послали Ісуса на смерть, були глибоко нечестиві. Це анітрохи не виправдовує нечестя. Мається на увазі, що Бог, відаючи силу зла, заздалегідь запланував знищити її, узявши її удар на Себе, в особі Свого Месії, людини, в якій відбулося Боговтілення.
Звичайно, про хрест можна сказати і значно більше. І далі Дії крок за кроком це робитимуть. Але для початку сказані важливі речі. І Петро вже штовхнув християн на дорогу конфлікту з владою. Ісус є істинний Цар, а це означає, що офіційна влада має статус дуже сумнівний. Більше того, ця влада сама, разом з язичниками, несе відповідальність за смерть Ісуса. Бог чекає від них покаяння.
Втім, покаяння потрібне від усіх, хто так чи інакше виявився залучений у системи зла. Велика Блага звістка про Ісуса полягає не лише в тому, що він є Месія і Господь, але і в тому, що Своєю смертю Він завдав злу удару, від якого воно, хоча і зберігає певну реальну силу, ніколи не оговтається.