«І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря, то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали. І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого? Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік! Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин? А він: Так! відказав. Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув… А Павло відказав: А я в нім і родився! І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв’язав був його. А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.»
ЧИМ ДОВЕДЕТЕ?
Такі таблички в магазинах, що торгують спиртними напоями, не рідкість. Якось я робив замовлення в одному з маленьких барів міжнародного аеропорту Чикаго О’Хара і пам’ятаю свій подив, коли лисий і бородатий чоловік попросив мене пред’явити доказ мого віку. (Очевидно, щось знову зламалося в кампанії по боротьбі з алкоголізмом серед молоді: як часто буває з подібними речами і як часто буває з працівниками аеропорту, десять тисяч людей були вимушені проходити через безглуздий ритуал тільки тому, що серед них могли перебувати декілька підлітків.)
У нашій країні закони стосовно цього стають все більш суворими. У барах і магазинчиках можна зустріти найрізноманітніші таблички, найрізноманітніші способи довідатися про вік. Наприклад, така: «Якщо вам пощастило і ви виглядаєте молодше 18 років, і ви ще хочете купити алкоголь, боюся, що мені доведеться запитати у вас докази».
Отже, виникає очевидне питання: чи довелося Павлу доводити своє римське громадянство? Якщо ні, чому б тоді будь-якому в’язневі перед загрозою тортур не прибігати до рятівної брехні в надії ушитися перш, ніж вона розкриється?
По-перше, така брехня була багата серйозним покаранням. Судячи з деяких джерел, за неї могли і стратити. Тому люди просто боялися: чи не буде для них від цього гірше? По-друге, існував-таки спосіб доказу. І Павло міг його пред’явити, якщо тільки не втратив у попередній колотнечі (що саме по собі було б непросто): офіційний знак, маленьку двосторонню табличку (швидше за все, бронзову). Вона функціонувала одночасно як свідоцтво про народження і як свідоцтво про громадянство. Можливо, Павло вийняв її під час розмови. Якби замість історії ми мали п’єсу з режисурою, це виглядало б так, немов людина тихо дістає паспорт: «Так, – відповідає Павло, риючись під тунікою і витягаючи табличку, – от, будь ласка». Нам у наші дні легко уявити подібне. (Коли я кажу, що «пройшов через митницю», то не згадую, що показав митникові паспорт, якщо тільки не хочу привернути до цього увагу слухачів.) Як би то не було, Павло переконав спочатку сотника, потім його начальника – трибуна.
У трибуна залишаються сумніви: він сам римський громадянин у першому поколінні, і йому довелося платити за цей привілей (досить поширена річ за імператора Клавдія) і платити немало. Чи настільки багатий Павло? З’ясовується, проте, що справа йшла інакше: Павло вже народився в римському громадянстві. Сучасні учені багато сперечалися, як таке могло вийти. Відповідь, мабуть, слід шукати в наступному напрямі. Антоній дарував деяким євреям громадянство після того, як вони допомогли йому в його кампаніях середини I століття до Р. Х. Далі, є свідчення єврейської присутності в Тарсі в 170-х роках до Р. Х. і того, що деякі тамтешні євреї стали римськими громадянами ще років за сто до Павла. Тому дійсно ймовірно, що римське громадянство Павла було успадкованим (і не лише ним, але і його батьком, навіть дідом). І взагалі дані Павла прекрасно відповідали його місіонерським завданням: єврей із сім’ї строгого благочестя і освічений у Біблії; грекомовний мислитель, знайомий з античною філософією і риторикою; римський громадянин, що знає свої права і готовий використовувати їх за необхідності.
Читаючи про випадок у Филипах, ми вже бачили, як міг злякатися римський військовий, виявивши, що він, нехай навіть помилково, зв’язав (не кажучи вже, піддав побиттю батогами) римського громадянина. Павло додає: «громадянина римського та ще й незасудженого». В якомусь сенсі це несуттєве, оскільки побиття батогами (на цій стадії) було не покаранням, а просто способом розслідування, але в той же час ремарка дуже до діла. Без суду і вироку вони не мали права робити нічого з римським громадянином. Якби Павло повідомив про те, що сталося у вищі інстанції, він міг би влаштувати трибуну дуже великі неприємності.
Але чому Лука тут, так би мовити, натискає на педаль? Навіщо це останнє речення з подробицями, про які читач міг би здогадатися і сам: «І злякався тисяцький (трибун), довідавшись, що той римлянин, і що він ізв’язав був його»? Всупереч деяким тлумачам, це не просто певний загальний урок на кшталт «римляни виправдовують християн на судах». Це дуже конкретна інформація про Павла: «Коли проти Павла висуваються звинувачення, римляни знову і знову виправдовують його; вони поводяться з ним гідно, як і належить поводитися з громадянином».
Не можна пройти повз ще один момент: тортури при дізнанні сприймаються як щось природне. Передумова така, якщо людину не мучити, вона брехатиме. Нас вона шокує, для жителів I століття вона була частиною повсякденного життя. Страшно думати, скільки безневинних людей не лише в Римській імперії, але і в багатьох інших режимах, древніх і сучасних, зазнали немислимі страждання лише тому, що слідчим не спав на думку розумніший спосіб дізнання. Павло, вказуючи на своє римське громадянство, не міг не усвідомлювати, що лише воно і лише можливість його довести рятує його від тортур, які були і будуть долею безлічі людей. Батіг був напоготові, і, мабуть, його не довелося довго шукати. Мабуть, для солдатів у казармі це була регулярна забава: так вони виражали своє відношення до місцевих жителів. Можливо, Павлу варто було скористатися випадком і сказати трибуну, що вся система дізнання нікуди не годиться і має бути відкинута?
Навіть і не думайте. Аналогічним чином йде справа з модною ідеєю, що новозавітні автори схвалювали рабство (ніби, інакше вони б його викрили): такі думки спадають на думку лише відірваним від життя кабінетним ученим, в яких до того ж бракує уяви уявити тодішнє життя. Зрозуміло, Павло та інші християни були проти рабства. Головна для них розповідь – єврейська розповідь про Вихід – якраз оповідає про звільнення Всевишнім Свого народу з рабства. Природно, вони погано ставилися до тортур: ще важливіша для них розповідь про смерть і воскресіння Ісуса говорила зокрема про скоєну над Ним жорстокість і несправедливість, а також про Його перемогу над усією цією прогнилою системою. Так, протестувати можна і тоді, коли суспільство не цілком готове до реформ. Проте апостоли несли із собою куди повнішу і радикальнішу реформу: навчити великі співтовариства людей жити так, щоб подібні нелюдяні звичаї стали немислимими. О, якби ця звістка вчинила цю дію і в нашому світі!