«А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб’ють! А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока. І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб’ємо Павла! Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його… Як зачув же сестрінець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у фортецю, і Павла завідомив. Павло ж зараз покликав одного з сотників, та й сказав: Цього юнака запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати. Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: Павло в’язень покликав мене, і просив запровадити до тебе цього юнака, що має тобі щось сказати. І взяв тисяцький того за руку, і набік відвів і спитав: Що ти маєш звістити мені? А той розповів: Змову склали юдеї, просити тебе, щоб ти взавтра до синедріону Павла припровадив, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього. Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву склали ні їсти, ні пити, аж доки його не заб’ють… І тепер он готові вони, і чекають твого приречення. Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши йому не розповідати ані одному, що мені ти це виявив.»
Сьогодні в газетах писали про дивовижний порятунок однієї жінки. Вона на секундочку вийшла з офісу вдихнути свіжого повітря, як якась машина, водієві якої несподівано стало погано, врізалася в офісну будівлю, протаранила вікно і її робоче місце.
Я прекрасно знаю, що тисячі людей гинуть від нещасних випадків, і жодні випадковості їх не рятують. Я також розумію, якщо одні люди пояснюють історії подібні до вищеописаної як дію Промислу Божого, інші списують їх на випадковість (і можливо, будуть праві).
Проте пам’ятаю я і знамениті слова архієпископа Вільяма Темпла: «Коли я молюся, випадковості трапляються. Коли перестаю молитися, випадковості зникають». І це повертає нас до проблеми, яку ми бачили в Діях 12: як вийшло, що Якова убили мечем, а Петро був позбавлений?
Зауважимо, до речі, що від «проблеми існування зла», проблеми теодицеї, неможливо просто позбутися, прибравши один з її ключових елементів (скажімо, заперечуючи, що Бог створив світ або що Він править ним). Бо тоді в нас виникне «проблема існування добра»: якщо нічого такого немає, то чому навколо стільки краси, любові, істини і справедливості? І звичайно, цікаві конкретні питання: в історії вдавалися тисячі і тисячі змов, чому ж ця конкретна змова, яка так легко могла покласти край Павловій проповіді і йому самому, не вдалася, будучи випадково почутою якимсь юнаком?
Попутно виникають різні історичні питання, відповіді на які ми хотіли б знати, але не знаємо. Чи було в Павла багато родичів в Єрусалимі? Чи були вони християнами? Чи тісно він з ними спілкувався? Чи підтримували вони його з ентузіазмом або, навпаки, їм була неприємна та увага, яку він привертав до їх сім’ї? На жаль, ніяк не дізнатися. Але нам відомо, що в ту саму ніч, коли Господь сказав у видінні Павлу, що він благополучно потрапить у Рим, один хлопчик виявився в потрібний час у потрібному місці, добре прислухався і потім знав, що йому робити.
У принципі, у людному Єрусалимі таке можливе. Пам’ятаю, одного разу я був там керівником паломницької групи. Екскурсовод, який нас фотографував, домовився зустрітися з нами наступного дня, щоб віддати фотографії. Але домовляючись, ми не знали, що нашому рандеву перешкодить влада. До призначеного часу ми знаходилися за кілька кілометрів від потрібного місця, в іншій частині міста. Можливості зв’язатися за допомогою стільникового телефону не було. Та все ж екскурсовод нас знайшов. Місто було битком набите туристами і паломниками: як же він дізнався, де ми знаходимося? У відповідь на наші здивовані запитання він лише посміхнувся: «А! Ми називаємо це арабським телефоном». Усі всім розповідають, що відбувається. От і в даному випадку: а ви чули, група з Англії… так, вони зупинилися в «Семи арках»… адже це їх фотографував Ахмед? Так, і він зустрічається з ними біля Левових воріт. Ой, ні, там якась історія… Садик сказав, що в результаті вони опинилися біля воріт Сіонських… І так далі, і так далі. Для нас, жителів Заходу, особливо тих, хто цілими днями сидить у машинах і офісах, усе це дивно.
Звичайно, немає жодної гарантії, що до тебе дійсно потрапить необхідна інформація. Але зрозуміло, що з усіма цими серйозними людьми, які присягнулися не їсти і не пити… Спершу вони, скажімо так, не прийшли на обід. Куди подівся Абба? Ш-ш-ш, друже, він робить справу Божу. Дуже цікаво: яку саме справу? Мовчи, мовчи, він присягнувся не їсти, поки вони не позбудуться того баламута, спійманого в Храмі. Один хлопчик на вулиці розповів другому, другий – третьому, і в результаті хлопці вже в курсі. За іронією долі, один з них виявився племінником людини, чиє ім’я у всіх на вустах і яка, вони сподівалися, скоро зустріне їх ножі.
Цікаво, що стало зі змовниками далі, коли їх план не вдався. З кожним днем їм все більше хотілося їсти, вони, мабуть, ходили до первосвящеників з вимогою негайно вжити заходи і добути Павла. Через п’ять днів Павло буде вже в Кесарії, але первосвященики за ним полюватимуть і вимагатимуть видачі. Можливо, думали голодні чоловіки, нарешті все вийде? Але ні. Віднині Павло у владі римського намісника, і ще два роки для них не видасться навіть щонайменшого шансу. Сумніваюся, що хоч хтось з них помер з голоду. Думаю, первосвященик знайшов лазівку в Законі і позбавив їх безглуздої обітниці. А можливо, оскільки вони і самі знали Закон, вони відшукали цю лазівку самостійно. Як мовиться, не вперше і не в останнє. Можливо, в оповіданні Луки є невеликий іронічний підтекст: фанатичні ревнителі Закону, що піклуються над усе про Бога і про Закон, намагаються переконати себе, що їх урочиста клятва означала не те, що вона означала.
Чи можна винести з цієї історії якийсь урок, на кшталт тих, які викладалися в старомодному «Журналі для хлопчиків»: юнак викриває змову і несподівано стає героєм? Якщо урок і є, він стосується таємничого Промислу Божого. Адже сказано в псалмі «Господь дає милість та славу, добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить» (Пс. 84:12). Це не означає, що з добрими людьми нічого поганого не відбувається або що добрі люди завжди отримають бажане. Як видно з інших псалмів, таке тлумачення було б абсолютно невірним, та і Дії про це свідчать неодноразово. Але таким може бути підхід до життєвих проблем у молитві. Якщо є небезпека, нехай вона буде відвернена. Якщо є зло, нехай воно буде відвернене. Якщо є спокуса, дай мені сили в ній вистояти. Якщо мені дійсно щось потрібне, нехай я це отримаю. Але завжди не моя воля, але Твоя нехай буде. І завжди нехай прийде Царство Твоє… Знову і знову ми повертаємося до молитви Господньої.