«А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму. І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його, і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі. А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається. Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його. І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла. Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести, бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря. Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це? Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш. Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря! Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!»
Можна уявити, як співалися царські псалми в першому єрусалимському Храмі, які думки володіли людьми. «Боже, Свої суди цареві подай, а Свою справедливість для сина царевого, хай він правдою судить народа Твого, а вбогих Твоїх справедливістю! Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду». (Пс. 72:1-3) Цього ми хочемо, кажуть співаки. Хочемо царя, який буде справедливо судити народ і заступатися за бідняків. Тоді гори «приносять народові мир, а пагірки правду». Цей цар усіх розсудить. Завдяки ньому земля покоїтиметься у мирі, а поля приноситимуть належні урожаї. І з кожним новим царем такі пісні співалися знову, і знову возносилися молитви. Мабуть, багато хто в Храмі думав: ми говорили це і раніше, але нічого не збулося. Ми покладали свої сподівання на попереднього царя, а він нас підвів. Чи буде все інакше тепер?
Згідно з новозавітним вченням, ці надії збулися в Ісусі. Але зараз я не про це. Всякий раз, коли на престол сходив новий римський імператор або в Юдеї з’являвся новий намісник, у людей з’являлася надія, подібно до того, як зараз вона виникає при обранні нового президента чи прем’єр-міністра. Можливо, цього разу до нашої справи прислухаються? Може, ця людина зробить те, що мало бути зроблене? Звичайна відповідь: і так, і ні. А через декілька років ми говоритимемо те ж саме про когось ще.
Тому не слід дивуватися з подій, які відбулися за приїздом Феста (59 Р. Х.), надій і розчарувань обох сторін. Спочатку він наносить потрібний візит ввічливості в Єрусалим, знайомиться з юдейськими старійшинами на їх території. Тут ми бачимо, що побоювання Павла за свою безпеку були повністю оправдані: після суду перед Феліксом минуло два роки, але питання про Павла вони ставлять перед Фестом майже відразу ж. Підозрюючи, що від судового процесу в Кесарії толку не буде, – Павло повторить свою апологію перед новим намісником і, мабуть, доб’ється схожого результату – вони пропонують Фесту привести Павла в Єрусалим. Судячи з усього, Фест їх розкусив і про можливу засідку здогадався (в. 3). Тому він пропонує їм самим прибути в Кесарію і висунути звинувачення там.
Що ж, в усякому разі, з’явилася людина, при якій справа зрушилася з місця. Справ у нового намісника, що з’явився в Юдеї, мабуть, після короткої (декілька місяців) відсутності намісника, було безліч, і усі вони вимагали уваги. Секретарі, раби, посланці із Сирії приходили до нього, і хто знає, з чого починати, з чого братися? Потрібно ще познайомитися з місцевою аристократією і так далі. При такій кількості турбот цікаво, що вже на наступний ранок після приїзду Фест займає суддівське місце і наказує привести Павла. З Єрусалиму з Фестом прибули деякі юдейські вожді із звинуваченнями: судячи з опису Луки, вони поводили себе дуже агресивно і вороже по відношенню до апостола, якого не бачили два роки. І створюється враження, що список звинувачень розрісся. Грубо кажучи, Павла тепер звинувачували в усьому, починаючи від задуму зруйнувати Храм до продажу наркотиків підліткам і проїзді на червоне світло.
Знову ж таки мабуть, що Лука сильно скоротив промову Павла: навряд чи вона уміщалася в 15 слів. Лука дає лише короткий переказ, який у цілому нагадує виступ у попередньому розділі (я не згрішив ні проти юдеїв, ні проти Храму), але містить одне важливе додавання: ні проти кесаря. Очевидно, подібно до деяких обвинувачів у Филипах і Солуні, його вороги інкримінували йому тепер не лише антиюдейську поведінку, але і висловлювання проти Риму. Павло міг би їм відповісти, що в них кінці з кінцями не сходяться: антиюдейські вчинки, які вони йому приписують, можна чекати від язичника, а антиримські сентенції – те, на що здатен юдей. Але можливо, він згадав власні слова про благовістя як «для юдеїв – згіршення, а для греків – безумство» (1Кор. 1:23) і вирішив, що при усій своїй непослідовності такі висловлювання типові і для християнського благовісника очікувані.
Наскільки Павло передбачав наступні події? За два роки в нього було багато часу подумати і помолитися. Швидше за все, йому спадали на думку найрізноманітніші можливі сценарії. Сильні сторони свого становища він прекрасно розумів: як ні хочеться Фесту догодити своїй новій провінції, він побоїться засудити римського громадянина. Звичайно, Фест міг його і відпустити на свободу (що, до речі, негайно поставило б життя апостола під загрозу – наявність римської варти неприємна, але життя вона захищає). Проте Павло розумів, що таке в будь-якому випадку маловірогідне. Як же бути? Як вирватися з безвихідної, патової ситуації?
Фест робить ще один крок, яким сподівається здобути прихильність юдейської влади зокрема і юдейського населення в цілому. Він вже натиснув на старійшин, запропонувавши їм проїхатися в Кесарію. Чому б зараз не зробити їм послугу? Але і він розумів, і Павло розумів, що без згоди Павла це було б неможливо. Звідси питання: «Хочеш піти в Єрусалим, щоб там був тобі ухвалений вирок за цими звинуваченнями в моїй присутності?» Якщо навіть Павло не погодиться, нехай старійшини почують, що це питання було поставлене. Про те, яку відповідь він отримає, він, втім, здогадувався – в усякому разі здогадувався про першу частину відповіді, – але нехай бачать, що спробу він зробив.
Свої права Павло знає. Він стоїть перед судом кесаря, його вислуховує офіційний представник кесаря, а тому він як громадянин Римської імперії просить римського суду. Знову він заявляє про свою невинність. Страти, якщо вона виявиться заслуженою, він не боїться, але він прекрасно знає, що бути спровадженим в Єрусалим – це означає бути «виданим на догоду» юдейській владі (в. 11). Відповідно, він закликає намісника виконати свій обов’язок, подібно до того, як він наполягав на публічних вибаченнях від филипських суддів. Але оскільки інших карт у нього більше немає, він викладає козирного туза, що залишився: «Вимагаю суду кесаревого».
Деякі вважають, що він мав на увазі лише «вимагаю суду кесаревого в особі його представника, тобто тебе», «нехай мене судять тут і тільки тут». І тоді виходить, що Фест скористався Павловим формулюванням і переадресував справу Його величності. Але це натяжка. Швидше за все, Павло якраз і хотів відправитися до самого кесаря.
Отже, апостол апелює до вищого суду імперії. Таке його право як громадянина, хоча небагато громадян ризикували турбувати Його величність своїми справами: адже справа легко могла обернутися проти них! Але ще раніше Бог вселив Павлу (Дії 19:21) і Ісус обіцяв йому у видінні (23:11), що йому потрібно йти в Рим. Знаючи, що таке його покликання, Павло приймає відповідальне рішення.
Тут є цікавий момент, що стосується взаємозв’язку між Божим задумом і нашими молитвами. Іноді ми молимося і чекаємо, що Бог щось зробить, але іноді Його цілі здійснюються через узяття людьми на себе відповідальності. Заздалегідь важко сказати, як йде справа. Звичайно, іноді буває так: «Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!» (Вих. 14:14). Але в інших випадках: «Будь сильний та відважний, бо ти зробиш, що народ цей посяде той Край, що Я присягнув був їхнім батькам дати їм» (Нав. 1:6). Для того, щоб вирішити, як поводитися, потрібні молитовні роздуми. До таких роздумів покликані всі християни і особливо християнські керівники. (І зауважимо, що навіть у випадку з Ісусом Навином Бог дає людям землю, яку дає їм Ісус Навин!)
Отже, Павло апелює до кесаря, і перед нами знову виникає питання, які мотиви рухали Лукою при написанні Дій. Адже те, що він описує в розділах 21-26, це, строго кажучи, не судові процеси як такі, а приготування до процесу майбутнього, про який у книзі не сказано ні слова.