«Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде. І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.
А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа. І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе! Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів. Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста. А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в’язниці Павла залишив.»
Один мій друг читав у мене в храмі проповідь про батареї і водостічні труби. Одні люди, сказав він, схожі на батареї: вони гріють оточення, віддають їм своє тепло. В їх присутності приємно знаходитися, вони як би пожвавлюють. Інші, навпаки, висмоктують усе, що навколо них, і майже нічого не віддають самі. Вони витягають з оточення енергію, сили. Після спілкування з ними інші люди почувають себе виснаженими, як розумово, так і душевно, а часто і фізично. Далі проповідник задався цікавим питанням, чи слід вважати Бога батареєю чи водостічною трубою. За його словами, багато хто приписує Богові останнє (ніби, увесь час чогось вимагає, увесь час Йому мало, та ще і критикує), насправді Бог – батарея і навіть краща з батарей. Загалом, слухати було дуже цікаво: той факт, що я пам’ятаю проповідь через декілька років, свідчить сам за себе. Але в даному випадку я згадав це у зв’язку з діленням людей на дві категорії.
Фелікс був водостічною трубою. Він брав усе, що дав йому імператор Клавдій, і використовував у власних цілях. Він забажав чужу дружину і узяв її собі. До минулого Друзілли Лука не привертає уваги, але багато кому з перших його читачів воно було добре відоме. Вона була сестрою Агріппи II, з яким ми незабаром познайомимося, а скандалами в I столітті цікавилися анітрохи не менше, ніж зараз, особливо якщо ці скандали стосувалися людей багатих і відомих. Не щодня, погодьтеся, вискочка і колишній раб бере в дружини принцесу, особливо якщо вона вже була заміжня за кимсь ще. Видно в цього Фелікса була наявна хватка.
От і цей епізод: порівняння з водостічною трубою просто напрошується. Навіть коли він поводиться начебто непогано, видно, наскільки він діє у своїх егоїстичних інтересах. Звичайно, становище його непросте. Так, юдейські вожді знаходилися під його контролем, але несильно і до певного часу. Адже місцеві керівники нерідко писали скарги на намісників, і в Юдеї вже траплялися прецеденти, зокрема дуже відомі, за півстоліття до описуваних подій. Але навіть якщо б вони не стали з ним зв’язуватися, поки він обіймав цю посаду, адже він не міг і не збирався обіймати її вічно! Тому вимагалося проявляти обережність і поступливість. Не в його інтересах було просто узяти, припинити справу, відпустити Павла, а потім вислуховувати обурені вигуки на всьому шляху від Єрусалиму до Кесарії, а то, чого доброго, і окрик з Риму.
З іншого боку, не в його інтересах було засудити римського громадянина, що явно знає свої законні права і добре орієнтується в ситуації. Блискуча промова, де Павло спростував основні звинувачення, вказала на відсутність обвинувачів і обґрунтувала свою загальну позицію, справила на нього враження і, можливо, на частину юдеїв теж. Загалом, питання було складне. Як у подібному випадку поведеться водостічна труба? Зрозуміло, відкладе справу. Загальмує ситуацію. Заморозить усе, що тільки можна. Він каже: «Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде». Але Лісія немає. Втім, якби він і з’явився, знайшлася б інша відмовка.
Отже, Фелікс виявився з римським громадянином на руках. Тримання під вартою саме по собі не вважалося покаранням: так поступали з людьми, поки вирішували, що з ними робити, або щоб вони не створювали смуту, або, як у даному випадку, щоб захистити від вбивства і насильства. Ситуація тонка. Чи не стане Павло скаржитися, що Фелікс з ним погано повівся? Певна небезпека цього існує: тому Фелікс дає йому певну свободу і можливість бачитися з друзями. До того ж римська система не припускала, що в’язнів потрібно годувати, що про них потрібно піклуватися. Тому або для них приносили необхідне, або вони голодували (Флп. 2:25; 4:10-20). Також, щоб створити в Павла враження, ніби розслідування ведеться, намісник регулярно посилав за ним і дозволяв висловлюватися. Але знову-таки це була користь у чистому вигляді. Адже він чув, що Павло збирав пожертвування по різних провінціях і заплатив за жертви в Храмі. Звідси Фелікс зробив висновок, що Павло при грошах. А раз при грошах, чи не можна від цих грошей відітнути якусь частину? Швидше за все, Фелікс не висловлював своє бажання безпосередньо («десять тисяч талантів – і ти вільна людина») – такий шантаж занадто небезпечний, бо чутка про нього в будь-який момент може просочитися і намісникові не минути лиха, – але воно звучало в натяках і підтексті. Як, мабуть, засмучується Павло, що не може більше говорити людям про свого Ісуса! Нехай скористається випадком і посвідчить перед Феліксом і його дружиною. Зручний момент створений, натяк поданий – залишається лише чекати, поки Павло нарешті дасть слабке місце.
Проте хабара він так і не дочекався, а в 58 році термін його служби добіг кінця. (Датування ми можемо відстежити за монетами того часу: кожен намісник карбував монети зі своїм ім’ям і з ім’ям імператора.) Здавалося б, прекрасна можливість покінчити з усією ситуацією, не звалювати на наступника невирішені проблеми і взагалі вряди-годи вчинити порядно. Але ні. Стічні труби так не поводяться. До того ж в останні роки свого перебування на посаді він досить провокував юдейську владу і побоювався неприємностей з їх боку. (У результаті він і отримав неприємності і врятувався лише завдяки заступництву свого брата Паланта перед Нероном.) Отже, прагматично залишити Павла під вартою: нехай євреїв хоч це заспокоїть. Тлумачам, які уявляють, що Лука намагається намалювати римських можновладців білими і пухнастими, благородними і справедливими, варто перечитати подібні уривки.
Перед цим у нас є перекличка із сценою в Мр. 6:20, де описувався Іван Христитель перед Іродом Антипою: правитель звав його до себе, і вони розмовляли. Як і Іван, Павло, мабуть, переживав змішані почуття в такій ситуації – одночасно тривожно і цікаво: корумпований, зіпсований намісник знаходив своєрідне задоволення в бесіді, хоча сам боявся. І у Фелікса дійсно були підстави побоюватися! Адже віра в Месію Ісуса означала, що треба бути справедливим, контролювати себе і готуватися до майбутнього Суду. А по всіх цих напрямах, розумів Фелікс, у нього справи кепські. Взагалі він намагається грати з Павлом у кішки-мишки, вважаючи себе при цьому кішкою, але в результаті виявляється переляканою мишею. Йди, йди, каже він; о, ні, приходь, я ще послухаю – ні-ні, краще йди. І так нескінченно.
Між іншим, Кішкою Лука вважає зовсім не Павла, а Ісуса Месію, справжнього Володаря, бо не про себе свідчить Павло, а про свого Господа. Свідчить про Ісуса, Який усе виправить, Який жадає побачити правосуддя в наших громадських справах, самоконтроль у приватних справах, Який сам помер від рук римського «правосуддя» і воскреснув як початок нового світу. Не забуватимемо, що Дії – це книга, яка описує, що Ісус продовжував здійснювати і чому продовжував учити (1:1). І от його тривале служіння: живий Ісус знову стоїть перед римським прокуратором і намагається направити його на шлях істини, справедливості і Царства Божого (Ів. 18:33-19:12).
Два роки, проведені під вартою в Кесарії, були для Павла тортурами. Подібно до орла із зламаними крилами, він бачив перед собою світ, якого не міг дістатися: море, гавань, де він вже не раз бував, і куди можна дійти лише за декілька хвилин. Як бути з його покликанням свідчити в Римі? Раніше він послав листа тамтешній общині, де він говорив, що буде в них після короткого візиту в Єрусалим. Ісус ясно обіцяв, що в Рим апостол потрапить. І де ж усе це?
Відповіді не було. Без сумніву, Павло читав Псалми, знаходячи в них підтримку, розраду і віддзеркалення своїх почуттів: повстань, Господи, чому Ти зволікаєш? Чому попускаєш торжествувати язичникам? Хіба не про славу Імені Твого йде мова? Можливо, саме з цієї причини в Біблії є такі псалми. Чи, можливо, народу Божому попускається перебувати в становищі, де він повинен молитися більш особисто і гнівно, щоб співрозділити з більшою частиною людства їх долю: дивний, самозакоханий сірий світ, в якому майже ніщо не натякає на Бога, – і принести цей тупий біль, невисловлену печаль у мову, у молитву, у присутність Божу. Можливо, це частина виправлення світу.
Ще Павло, наскільки дозволяла ситуація, уважно придивлявся до того, що відбувається в навколишньому світі, у церкві. А що відбувалося в цей час з тим анонімним супутником, який час від часу пише «ми» в Діях, де знаходився він? Є версія, що був зайнятий якимсь іншим служінням.