Як ми вже прочитали наприкінці попереднього розділу, «ввесь Ізраїль» – а фактично залишок, що займає місце нації перед Богом, – проживав у своїх містах (Езд. 2:70). Розділ, який ми розглядаємо, відкриває ще одну чудову дію Духа Божого: «А коли настав сьомий місяць, і Ізраїлеві сини були по містах, то зібрався народ, як один чоловік, до Єрусалиму» (Езд. 3:1). У книзі Числа ми читаємо: «А сьомого місяця, першого дня місяця – святі збори будуть для вас, жодного робочого зайняття не будете робити, це буде для вас день сурмлення» (Чис. 29:1). Це свято Сурмлення служило прообразом відновлення Ізраїлю в останні дні; і тому в той час народ зібрався в Єрусалимі зі справжнім духовним сприйняттям – сприйняттям, яке, у сполученні з їхньою досконалою єдністю, показувало, що й вони, і їхні керівники були навчені від Бога й перебували під владою Його Слова (порівн. Дії 2:1).
Рідко в історії Божого народу демонструвалася подібна єдність, бо вона може бути досягнута не якоюсь загальною угодою, а загальним підпорядкуванням усіх, рівною мірою, силі Духа через істину. Це траплялося лише двічі в історії Церкви (див. Дії 2:41-47; 4:23-37), і тепер вона вже більше ніколи не виявиться на землі в Церкві у великому масштабі, хоча, можливо, вона може спостерігатися в невеликих зборах святих. Але тут, як і в день П’ятидесятниці, вся громада була, як одна людина, – єдина воля панувала над всіма й непереборною силою привела їх в один загальний центр; бо вони одностайно зібралися в одному місці – у місті, до якого в той час були звернені думки й серце Бога.
Коли сини Ізраїлеві так зібралися, «встав Ісус, син Йоцадаків, та брати його священики, і Зоровавель, син Шеалтіїлів, та брати його, і збудували жертівника Бога Ізраїля, щоб приносити на ньому цілопалення, як написано в Законі Мойсея, Божого чоловіка. І поставили міцно жертівника на його основі, бо були вони в страху від народів країв, і приносили на ньому цілопалення для Господа, цілопалення на ранок та на вечір» (Езд. 3:2-3). Правитель Зоровавель і священик Ісус (яким відповідно допомагали їхні «брати») об’єдналися в цій благословенній праці, і це сполучення є передбаченням Того, Хто буде Священиком на Його престолі – справжнім Мелхиседеком (див. Зах. 6:9-15).
Одним з їхніх мотивів у зведенні жертовника, здається, було почуття потреби в захисті їхнього Бога, і віра розпізнала, що цей захист буде забезпечений на підставі дієвості жертвоприношень. І що може бути кращим, ніж така демонстрація довіри Богові? Вони були всього лиш слабким залишком, який не мав зовнішніх засобів захисту і був оточений усілякими ворогами; але сама їхня слабкість і небезпека дали їм важливий урок, що Бог є їхнім притулком і силою. Таким чином, спорудження жертовника було їхньою першою метою; і, щойно солодкі пахощі жертов цілопалення піднеслися до Бога, тоді все те, чим Він був, явлене в той час, було задіяно заради них.
Крім того, варто помітити, що жертви цілопалення приносилися ранком і ввечері. Спочатку це було названо «сталим цілопаленням» (див. Вих. 29:38-46), у силу якого Бог міг жити серед Свого народу. І якщо Його присутності більше не було серед них, якщо Він і не жив більше між херувимами, котрі осіняють престол милості, то дієвість жертви цілопалення все-таки залишалася. І оскільки віра приносила цю жертву й представляла її Богові ранком і ввечері, народ так само безсумнівно перебував під захистом Ієгови, як і колись; він був так само безпечний, і навіть безпечнішим, ніж коли Єрусалим у своїй славі був оточений укріпленими стінами й валами. Можливо, тоді вони засвоїли слова одного зі своїх псалмів: «Бог для нас – охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля, і коли гори зсуваються в серце морів! Шумлять і киплять Його води, через велич Його тремтять гори» (Пс. 45:2-4).
Після того, як жертовник був належним чином улаштований, ізраїльтяни справили свято Кучок, як написано (див. Лев. 23:33-36), і піднесли щоденні цілопалення в певнім числі, відповідно до звичаю, за розпорядком кожного дня. Свято Кущів було прообразом радості Тисячолітнього царства (Лев. 23:40). Ізраїль повинен був веселитися перед Господом, Богом своїм, сім днів. Для людського ока, що дивиться на їхнє жалюгідне становище, бідні бранці, які, повернувшись, улаштували радісне свято, могли здатися посміховищем. Але віра – це «підстава сподіваного, доказ небаченого» (Євр. 11:1), і вона надає майбутньому здійснення в сьогоденні. Більше того, коли душа одного разу з’явиться перед Богом, повністю прийнята Христом, прообразом Якого є цілопалення, вона вже має упевненість у кожному обіцяному благословенні, гарантованому в Ньому. У такий спосіб вона була відкрита для віруючих ізраїльтян, які стояли навколо жертовника, зведеного ними серед руїн храму, і спостерігали, як дим цілопалень сходив до небес, спрямовуючи погляди вперед, у той час, коли всі Божі обітниці Авраамові, Якову та Ісаку здійсняться і коли відкуплені Господом вернуться й прийдуть на Сіон з піснями й вічною радістю над їхніми головами; коли вони одержать радість і веселощі і коли скорбота й зітхання підуть геть.
Також вони, як нам сказано, справили «по тому цілопалення стале, і на молодики, і на всі присвячені Господеві свята, і для кожного, хто жертвує добровільну жертву для Господа» (Езд. 3:5). Слід зазначити, що разючою рисою всієї їхньої діяльності було те, що тепер вони все влаштували по Слову Божому (Езд. 3:2,4). Що б вони не практикували у Вавилоні, якими б не були їхні традиційні ритуали й звичаї, всі вони були залишені позаду, на місці їхнього полону; і тепер, коли вони були врятовані й повернуті, ніщо, що не відповідало авторитету написаного Слова, не могло їх задовольнити.
Таким чином, ми можемо охарактеризувати дії, описані в цьому уривку, як відновлення біблійного поклоніння. Перші п’ять віршів даного розділу являють собою чудовий опис, і вони можуть вивчатися в поєднанні з першими днями Церкви після П’ятидесятниці (Дії 2:41 – 4:37). В обох місцях рівною мірою проявляється як індивідуальна, так і колективна (або об’єднана) духовна сила. Таким чином, не тільки відзначено, що дотримувалися молодика й установлених свят, але й додано: «…а по тому – цілопалення стале, і на молодики, і на всі присвячені Господеві свята, і для кожного, хто жертвує добровільну жертву для Господа» (Езд. 3:5). Коли Божий Дух діє в силі, то переповняє серця багатьох зі Свого народу, і посудина, не здатна утримувати благословення, переливається через край у хвалі Богові. У цьому – таємниця посвячення й поклоніння.