Дійшовши до цього пункту, я повинен спитати тебе, дорогий читачу:
Чи ти справді хочеш змінити своє життя?
Чи ти справді хочеш змінити свою особистість?
Бо це не легка справа.
А як на мене, то це є власне тим, що насамперед необхідно вчинити на цій землі. Невідкладно. Можна навіть сказати, що саме це і є справжнім мотивом, задля якого ми прийшли на землю. Щоб досягти мети, яка походить від цього мотиву, необхідно знати самого себе, і це знання треба постійно поглиблювати, аж до смерти.
Це постійний процес росту.
Щораз більшого пізнання власних емоцій.
Зараз, у третьому тисячолітті після народження Христа, ми знаємо, що раціональність є лише одним виміром, завдяки якому ми пізнаємо й трактуємо самих себе та світ, що нас оточує. Якщо ми справді хочемо змінитися на краще, то мусимо усвідомити насамперед наш емоційний вимір.
Скільки разів ми виявляємо неввічливість стосовно якоїсь людини, але насправді така наша поведінка є лише наслідком болю, страждання, рани, яку ми незадовго перед тим отримали від іншої людини… Згадаймо з цієї нагоди звичну сцену, коли начальник одного погожого ранку задає, без причини, доброї нагінки секретареві, оскільки йому, своєю чергою, зранку зіпсувала настрій дружина.
Часто така поведінка виникає мимоволі, не усвідомлено. Але доки ці емоції належать до нашого несвідомого, вони не доходять до нашої свідомости і спричинюють шкоду як тому, хто їх відчуває, забираючи кермо влади в особи, справжньої головної особи власного життя, так і тим, хто поряд з нами, бо вони стають об’єктами нашого емоційного напруження, яке ми переживаємо.
Мене також у підлітковому віці переповнювали сильні й нестримні емоції, що було звичним стилем поведінки в сім’ї, в якій я народився і тоді жив. І лише коли аж до глибин пізнав сам себе, я усвідомив, що прожив понад двадцять років, вважаючи, що маю характер, темперамент, який насправді не має до мене жодного стосунку. Він не був моїм.
Отже, для того, щоб змінити власну особистість, не треба позбуватися емоцій, які ми відчуваємо, і не робити протилежного – актуалізувати їх.
Потрібно, натомість, спостерігати, наглядати за ними.
У першому випадку, якщо позбутися емоцій і жити лише згідно з раціональним розрахунком, – як це стається з тими людьми, що пережили травму, але потім не дали собі з нею ради, – тоді людина стає нечуттєвою, вона позбавлена енергії, життєвої сили.
Ці люди знають, що вони індиферентні стосовно страждання внаслідок невдачі, провалу, втрати; але ту ж індиферентність вони відчувають і тоді, коли мають радіти і втішатися внутрішнім задоволенням, що походять від позитивних подій, від позитивної зустрічі, від досягнення якоїсь мети.
У другому випадку, якщо ми пасивно віддаємо себе на волю сильних несвідомих емоцій, наслідки очевидні – їх дуже легко передбачити.
Натомість шлях, який я пропоную – намагатися пізнати ці сильні емоції, спостерігати, наглядати за ними, – дозволяє не придушувати їх і водночас не діяти за їх спонукою, а лише їх враховувати.
Їх не можна ставити перед собою, ані залишати позаду себе, їх треба тримати поряд. Так, аби вони стали для нас джерелом необхідної енергії для того, щоб жити, а не щоб дати їм жити нами!
До речі, лише так ми можемо їх усвідомити і позбутися негативної емоції, звільняючи місце позитивній. І лише тоді, коли зцілимо найбільш глибокі рани, можемо приступити також до процесу врівноваження особистости, щоб учинити її якнайгармонійнішою.
Тільки так ми звершимо свою працю і подаруємо нашій особистості місце, в якому і через яке Бог зможе творити чуда.
Адекватні емоції
Ми вже з’ясували, що емоції не можна вбивати, бо кожна емоція має значення. Вони дають нам вказівники, щоб ми могли прямувати шляхом особистого зростання. Проте емоції мають бути адекватними до обставин, ситуацій, в яких ми живемо.
Ми також з’ясували, що не можна їм дозволяти опанувати нас, захопити.
І це власне є секретом внутрішнього спокою.
Особистого щастя.
Коли людина навчилася створювати всередині себе глибокий внутрішній спокій, то вона тримає весь світ у руках. Такий глибокий внутрішній спокій не має, очевидно, нічого спільного з інтелектом. Можуть бути люди з багатьма дипломами, але водночас нездатні осягнути спокій.
Спокій полягає в рівновазі емоцій, які ми переживаємо.
Ви, хто вже віддавна читає мої твори, добре знаєте, що я завжди надавав великої ваги болю, стражданню. Я завжди казав, що вони є одними з найперших нагод для особистого зростання.
Я жодного разу не зустрічав людини, яка б ніколи не страждала.
Натомість, на жаль, зустрічав багато людей, для яких страждання не стало життєвим уроком.
Таким чином, бути спокійними не означає не страждати, але означає вміти страждати, виносячи з того пережиття силу, аби змінити на краще своє життя, аби змінити на краще свою особистість.
Коли ми говоримо про здорову особистість, то нам треба мати на увазі особистість, яка вміє зрозуміти, примирити всі емоції, від утішливих до болісних, від радісних до емоцій, пов’язаних зі стражданням.
Отож, здорова особистість, за визначенням, є цілісною особистістю. Якщо ми відмовляємось переживати страждання, то отримаємо неповну, обмежену, незрілу особистість. Ця особистість загубиться в розмаїтті свого внутрішнього світу.
Здорова особистість є також автономною особистістю.
Вона не потребує залежности від когось.
Вона зберігає правильну дистанцію.
Вона не схильна до симбіозу і здатна на співстраждання.
Вона вміє поставити себе на місце іншого, але з ним себе не ідентифікує.
Ми, люди, не можемо позбутися емоцій, не можемо передбачити, коли вони в нас вибухнуть, і не можемо передбачити, з якою силою це вчинять.
Але те, скільки часу дозволити їм тривати, – це вповні в наших силах.
Коли сильні емоції в нашій психіці тривають понад міру, тоді необхідно подбати про те, аби навчитися їх трансформувати. Лише так ми зможемо зменшити їхню тривалість.