«Так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім, що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його, яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності, об’явивши нам таємницю волі Своєї за Своїм уподобанням, яке постановив у Самому Собі, для урядження виповнення часів, щоб усе об’єднати в Христі, що на небі, і що на землі.»
Чи помічали ви, як іноді якась історія, що зберігається в глибині вашої свідомості, знову і знову спливає на поверхню, при чому навіть тоді, коли ви говорите про щось, що абсолютно до неї не відноситься?
Уявіть собі: ви повертаєтеся додому з роботи, а електричка знову спізнюється. Ви вже півгодини стоєте на платформі, мерзнете і злитеся. Нарешті вона приходить, але вона так набита, що всю дорогу вам доводиться стояти.
Коли ж удома ви розповідаєте про те, як доїхали, то виявляєте, що ваша історія набуває ширший розмах. Адже усім відомо, що збої в русі електропоїздів відбуваються через потурання з боку уряду, так що залізничники змінюють розклад, як хочуть. Але скоро настають вибори, і тоді ви проголосуєте проти нинішнього уряду і до влади прийде інший, який нарешті наведе лад.
Отже, поки ви випліскуєте свою досаду з приводу сьогоднішньої поїздки, ви даєте вихід також і своєму роздратуванню нинішнім урядом. І доки ви говорите про те, як покращити ситуацію з рухом потягів, ви піднімаєте також питання про те, як би покращити і роботу уряду. Ви входите в ширший контекст, на тлі якого ваша маленька історія стає вагомішою і цікавішою.
Тривала Павлова молитва, що відкриває це послання, якраз змальовує той самий широкий контекст, в який потім вплітається кожна окрема християнська історія, – кожна розповідь про конкретне навернення тієї чи іншої людини, про віру, про духовне життя, про послух і надію. Тільки зрозумівши і оспівавши цей ширший контекст, цю масштабнішу історію, ми можемо сподіватися зрозуміти те, що відбувається в наших власних маленьких історіях, і таким чином побачити дію Божу, що пронизує все наше життя.
Саму молитву можна розділити на три частини, хоча кожна з них так тісно сплетена з іншими і так піднесена, що іноді важко зрозуміти, про що ж там говориться. Вірші 4-6 – це перша частина, вона йде відразу за ввідним прославлянням у вірші 3. Вірші 7-10 – друга частина, а вірші 11-14 завершують молитву. Давайте послідовно розберемо їх.
У віршах 4-6 вихваляється той факт, що народ Божий у Христі обраний по благодаті. Ця думка, мабуть, найбільш таємнича з усіх. Бог-Творець нас «вибрав у Ньому», тобто в Царі, «перше заложення світу», і Він «призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе».
Багатьох людей, у тому числі набожних християн, подібного роду твердження бентежить, їм важко в це повірити. Як може Бог когось обрати, а когось – ні? Як питання слідування за Христом може бути предметом первинного божественного визначення, що робить безглуздим наш власний вибір і що позбавляє нас свободи?
Відповісти на це можна по-різному, тому нам потрібно бути особливо уважними. Упродовж усього уривка апостол Павло підкреслює, що все, що ми маємо в Христі, є дар Божої благодаті. Як він скаже в другому розділі, поки ця благодать не торкнулася нас, ми були «мертві» і потребували «оживлення» (2:5). Ми не могли допомогти собі самі, спасіння, якого ми потребували, мало бути здійснене Богом. Саме за це і звучить вдячність на самому початку послання.
Друга думка, яку часто випускають з уваги при обговоренні цього уривка, полягає в тому, що наше спасіння в Христі – життєво важливий етап, але тільки етап, на шляху до здійснення набагато значнішого Божого задуму. Цей задум охоплює увесь всесвіт; те, що Бог обирає нас, закликає нас, виховує нас і направляє нас у Христі, певним чином пов’язане з цим найбільшим задумом. Як саме, ми побачимо трохи пізніше. Найголовніше, що ми обрані не заради нас самих, але заради того, що Бог бажає здійснити через нас.
Це приводить нас до ще однієї прихованої історії, яку Павло розповідає упродовж усієї своєї величної молитви, історії виходу з Єгипту. Бог обрав Авраама, Ісака та Якова нести обіцяне Ним спасіння світу – спасіння усього всесвіту, особливо роду людського, від гріха і смерті, що прийшли у світ у результаті повстання людини. Коли Павло говорить, що Бог обрав нас «в Христі» – «нас» у даному випадку – уся сукупність християн, як з юдеїв, так і з язичників, – він говорить, що ті, хто вірить в Ісуса, тепер стали частиною виконання цього первинного задуму Божого.
Проте історія, зрозуміло, на цьому не закінчується. У віршах 7-10 Павло так викладає історію хреста Ісусового, що ми можемо почути древню юдейську історію Пасхи, що лежить в її основі. Пасхою називалася ніч, коли ангел смерті пройшов по землі єгипетській, і знак, накреслений кров’ю агнця на одвірках осель, врятував ізраїльтян від кари, яка інакше неминуче б їх спіткала. Для опису цієї події часто використовували слово «спокутування» або «позбавлення»: це був час, коли Бог відвідав Єгипет і «викупив» для Себе народ, що перебував там у рабстві. Тепер же, знову у виконання древньої історії, сталося істинне «спокутування». Прощення гріхів – це справжнісіньке «позбавлення» від справжнісінького рабства. І здійснене воно було жертовною кров’ю Ісуса Христа.
Виклад історії Ісуса-Месії і розповідь про значення Його смерті саме в такому ракурсі, тобто як виконання історії виходу – це класичний єврейський спосіб прославити Бога за Його добрість. Поклоніння Богові в християн практично завжди включає виклад історії про те, що Він зробив в Ісусі і через Нього. Із самого початку такий виклад ґрунтувався на більш ранніх історіях-прообразах, що розповідали про Божі діяння в житті Ізраїлю. Завершується молитва переходом від викладання християнської версії історії виходу до викладання християнської версії історії про Землю обітовану.
Роздумуючи про Павлову молитву, подумайте про те, що означало для нього, знаходячись у темниці, писати хвалебну молитву Господові, Який дарував нам свободу. Потім помоліться за тих, хто сьогодні терпить в очікуванні того, щоб те, що Бог зробив у Христі, могло стати частиною їх повсякденного досвіду.