«І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші, Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю, і разом із Ним воскресив, і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі.»
Кілька років тому мені довелося на декілька днів зупинитися в Кейптауні, у Південній Африці. Серед інших людей, з якими мені хотілося зустрітися, був літній чоловік, що жив у передмісті. Ми домовилися по телефону, що я приїду до нього на узятій напрокат машині і повечеряю з ним і його дружиною.
Він детальним чином описав мені, як добратися. На жаль, коли я нарешті рушив у дорогу, вже стемніло, до того ж почався дощ. У результаті я помилився дорогою. Вірніше, дорога була та, але я поїхав по ній у протилежному напрямку. Оскільки ця людина сказала, що до найближчого знаку, що вказує на поворот, – близько 15 кілометрів, я був спокійний, поки не проїхав 15 або 20 кілометрів і не зустрів жодного вказівника. Врешті-решт я з’їхав з дороги і звернувся з питанням до працівників розташованого неподалік автосервісу. Проте вони ніколи не чули ні про район, який я шукав, ні тим більше про потрібну мені вулицю. Я виявився зовсім на іншому кінці міста. І тільки коли ми разом подивилися на карту, я зрозумів свою помилку. Я їхав, будучи абсолютно упевнений, у правильності вибраного маршруту, проте з кожною хвилиною все більше і більше віддалявся від місця, куди мені було потрібно.
На щастя, пригода закінчилася благополучно. Зустріч з люб’язними хазяями і вечеря, хоча і запізніла, все-таки відбулися. Але ця історія служить прекрасною ілюстрацією суворого застереження апостола Павла в трьох перших віршах 2-го розділу. Ми живемо у світі, де люди, надані самі собі, не лише вибирають хибний шлях і йдуть по ньому, але і упевнені, що кращої дороги не існує. Дійсно, дуже часто люди обґрунтовують свою правоту почуттям упевненості в предметі. Врешті-решт, це прекрасна дорога, наїжджена і в доброму стані.
Так, наприклад, прийнято стверджувати, що людина повинна наслідувати бажання і прагнення, що глибоко сидять у ній, оскільки вони дані Богом. Зокрема, так кажуть, коли мова заходить про сексуальну поведінку. («Таким мене створив Бог, значить, Йому угодне, щоб я так жив».) Варто, проте, на хвилину замислитися над таким підходом, виходячи хоч би з людських уявлень, не кажучи вже про біблійну точку зору, як відразу стане зрозумілим, наскільки помилкові подібного роду міркування. У багатьох людей усередині такі бажання, які, якщо їх не стримувати, не контролювати, неминуче призведуть до біди. Деякі люди за природою дуже агресивні. Інші – природжені брехуни. Іноді ціла соціальна група глибоко переконана, що вона повинна діяти тим або іншим чином, незважаючи на те, що їх оточення знаходить таку поведінку образливою і небезпечною.
Якщо подивитися на проблему з християнської перспективи, то до цих очевидних заперечень можна додати ще деякі. Коли Бог діяв в Ісусі Христі, Він не лише в усій повноті явив Себе, але і з усією очевидністю показав, яке справжнє людське життя. І виявляється, що воно ґрунтується на жертовності. Якщо просто наслідувати свої фізіологічні бажання, так само як і веління свого розуму, то це призведе до краху. (Зверніть увагу, що у віршах 3 і 4 «тіло» і «думки» однаковою мірою показані як джерела небезпеки. Апостолові Павлу чужа думка, що думка з моральної точки зору «вища», ніж тіло.) Але от у чому проблема: навіть якщо ви усвідомлюєте проблему, як ви зможете її вирішити? Якщо ви вже «мертві» у результаті усього описаного вище, якщо ви вже на повному ходу мчитеся в невірному напрямі, не маючи ніякої надії звернути, не кажучи про те щоб повернутися назад, і у вас не працюють гальма, щоб хоч би зупинитися, про яку надію може йти мова?
Перш ніж ми побачимо відповідь апостола Павла, давайте з усіх боків вивчимо проблему. У вірші 2 він показує, що є деякі сили, які вас ваблять, штовхають, примушують йти в хибному напрямі.
По-перше, це нинішній вік: той стан, в якому зараз перебуває світ, – зовсім не те, яким його бажає бачити Бог у віці майбутньому. Те, що здається правильним, особливо тим, хто «пливе за течією» у світі, що оточує їх, насправді зовсім не таке.
По-друге, є князь, «що панує в повітрі». Очевидно, це натяк на сатану, диявола, а також вказівка на те, що його смертоносні задуми, його наміри спотворити прекрасне Боже творіння і – у першу чергу – створену за Його образом і подобою людину, як ми кажемо, «носяться в повітрі». Ви можете відчути його владу в самій «атмосфері» місця, будь то кімната, повна певного типу людей, або місто, або учбовий заклад, або магазин. Сатана – це дух, діючий серед людей, які не бачать нужди поводитися якось інакше.
Мабуть, найгнітючіша деталь, яку тут помічає Павло, полягає в тому, що юдеї, які стоять у Павла за займенником «ми», у цьому відношенні анітрохи не кращі за язичників. Коли він у віршах 1 і 2, звертаючись до язичницького світу, каже «ви», це не надає анінайменшого права юдеям заявити: «У нас ж усе по-іншому!» Тут, як і в Рим. 2:17-24, апостол відкидає подібний підхід.
Отже, яке ж рішення? Якщо звична і укорінена серед людей, характерна для усього роду людського поведінка веде світ до неминучої погибелі – до повного руйнування в них усього людського, Божа відповідь має на увазі проходження через смерть і отримання абсолютно іншого життя. Це, зрозуміло, досягається смертю і воскресінням Ісуса Христа. Як же ці події впливають на інших людей? Оскільки, як стверджує Павло в розділі 1, люди, що належать Христу, якимсь чином перебувають «в Ньому», те, що вірне для Нього, вірне також і для них. Він воскрес – і вони теж! Він вознісся в славі, у райські обителі – і вони теж! От запорука життя всіх тих, хто «вдягнувся в Христа».
Павло тут у першу чергу бажає відмітити абсолютну, повну, майже неймовірну, дивовижну доброту Божу. У чотирьох коротких віршах він говорить про це в різних виразах. Бог багатий у милості, Він любить нас великою любов’ю, Його досконала любов врятувала нас, Його благодать настільки щедра, що вона вище всяких слів. Коли хтось скаже або натякне на те, що Бог трохи скупуватий, або дріб’язковий, або недалекий, подивіться на ці вірші і подумайте ще раз.
Зрозуміло, безліч людей, які мчаться з усієї сили хибним шляхом, бажають думати про Бога саме так. Вони схожі на одержимих їздою водіїв, які не люблять, коли хтось каже їм, що вони їдуть не туди, і готові упустити останній шанс повернути і мчаться в протилежний бік. Вирішальний чинник тут – як завжди і скрізь – це сам Ісус. Уявіть собі, що не було Його воскресіння, – і тоді дорога до смерті виявиться для нас єдиною. Подумайте про те, що воно все-таки було, і ви зрозумієте дві речі. По-перше, є інший шлях. По-друге, ви твердо вирішили повернути назад і виїхати на правильну дорогу.