«Тому й я, прочувши про вашу віру в Господа Ісуса, і про любов до всіх святих, не перестаю за вас дякувати, і в молитвах своїх за вас згадую, щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрости та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих, і яка безмірна велич Його сили в нас, що віруємо за виявленням потужної сили Його, яку виявив Він у Христі, воскресивши із мертвих Його, і посадивши на небі праворуч Себе, вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване не тільки в цім віці, але й у майбутньому. І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!»
– Отже, яка її потужність?
Мій друг показував мені свою нову підзорну трубу. Вона була встановлена на верхньому поверсі в кімнаті з виглядом на море.
– Зараз подивимося.
Я оглядав околиці через свій маленький бінокль. На горизонті було видно пара кораблів. Ще ближче – декілька невеликих човнів. І більше нічого. Я припав до його підзорної труби і не повірив власним очам! Два кораблі, які я вже бачив, несподівано виявилися так близько, що я зміг прочитати їх назви і розгледіти людей на палубі. Але це був тільки початок. Окрім цих кораблів я побачив ще декілька суден: великих і малих, військових і торгових, у тому числі пасажирський лайнер. Здавалося, підзорна труба має надприродну силу примушувати речі з’являтися з нізвідки.
Влада – одна з ключових тем Послання до Ефесян. Можливо, це пов’язано з тим, що Ефес з його околицями сам вважався уособленням сили. Передусім, він був впливовим містом із соціального і цивільного погляду і як такий бурхливо розвивався. За Павлових часів це був найбільший центр імперського впливу. Римські імператори прагнули засновувати і підтримувати міста, які б оспівували їх владу і сприяли її зміцненню.
Окрім цього Ефес був також великим релігійним центром. У ньому процвітали найрізноманітніші релігії і культи, причому нерідко вони були зосереджені на ідеї сили: сили, яку можна було б назвати магічною, сили, завдяки якій можна було б впливати на події і людей, домагатися для себе багатства і здоров’я і розправлятися зі своїми ворогами. Їх світ, таким чином, знаходився під владою «усякого уряду, і влади, і сили, і панування», володарів найрізноманітніших рівнів – від міського магістрату до богів і богинь, що всюди визнаються.
Для Павла найбільшим проявом могутності в цьому світі стала подія, коли Бог воскресив Ісуса з мертвих (в. 20). Ніхто і ніколи раніше не воскресав з мертвих тілесно. (Якщо хтось сьогодні вважає, що, кажучи про воскресіння Ісуса з мертвих, перші християни мали на увазі, що Він просто відправився на небеса, йому слід замислитися. Це не було б надприродним проявом сили, але, швидше, виконанням звичайних сподівань як юдеїв, так і еллінів.) Ця влада Бога-Творця відразу ж з’являється як щось надзвичайне, що перевершує по силі всю ту «владу», з якою можуть зіткнутися люди. Завдяки ній воскреслий Христос запанував над усім всесвітом. І серцевиною Павлової молитви за церкву в околицях Ефеса є його пристрасне бажання, щоб вірні нарешті зрозуміли, що та ж сама сила, сила, яка проявилася у воскресінні і якою тепер наділений Ісус, доступна і для них в їх повсякденному житті.
Надто багато християн у наші дні, як, мабуть, і за Павлових часів, абсолютно не підозрюють про те, що ця сила доступна для них. Вони нагадують мене в історії, яку я розповів вище: до тих пір, поки я не подивився в підзорну трубу мого друга, я просто не знав, що там на горизонті. Якщо хтось каже: «Ну, я, як християнин, схоже, не маю такої вже великої влади» або «Я не бачу, щоб Ісусова сила так вже сильно проявляла себе у світі», – це свідчить тільки про те, що він потребує цієї Павлової молитви. Апостол Павло не вважає, що всі християни автоматично зможуть розпізнавати Божу силу. Для цього потрібен, як він каже у вірші 17, дар премудрості і відкриття, тобто здатність бачити речі, які люди зазвичай не помічають. А він, у свою чергу, прийде через пізнання Ісуса і отримання того, що Павло називає «очима вашого серця», відкритими для Божого світла.
Бог вже почав могутнім чином діяти у вірних, про що свідчить їх віддана віра і любов (в. 15). Тому Павло може з упевненістю молитися про те, щоб тепер Бог дав їм премудрість і знання, особливо, коли йдеться про дві речі: спадок в усій його славі, тобто про оновлений всесвіт, про який ми говорили в попередньому фрагменті; і сила Божа, яка свого часу проявиться.
Ця сила, сила, яка воскресила з мертвих Ісуса Христа і яка преобразила увесь всесвіт і наповнила його своєю славою, вже зараз доступна нам (в. 19). Це не означає, що ми можемо стати чародіями, здатними робити ефектні фокуси і справляти враження на публіку. Багато що з того, що Бог здійснює в нас Своєю силою, як наприклад позбавлення від таємних гріхів або пробудження потреби в молитві, залишається прихованим не лише від світу, але іноді навіть і від наших братів-християн.
Але коли він заявляє, що Христос вище усієї влади і усіх правителів, ми знаємо, що він має на увазі саме те, що каже. Місцеві градоначальники і чиновники, правителі і володарі провінцій, царі, їх спадкоємці і навіть сам імператор – усі підпорядковані Царю Ісусу. Усі вони, як він каже, «впокорені під ноги Йому». Це цитата з псалму 8, одного з найбільш улюблених у ранній церкві. У ньому говориться про задум Божий відносно людського роду, про те, що ми, люди, повинні володарювати над усім творінням. І все це виконалося в Ісусі Христі. Він – та сама людина, людина в повному розумінні цього слова, якій повинен вклонитися весь світ.
І Цар Ісус має у нашому світі Свою церкву – це свого роду Його руки і ноги. Це «Його тіло, повня Того, що все всім наповняє». Якби тільки церква повною мірою усвідомлювала це і діяла б відповідно!