«І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, Христос. А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю.»
«Не будьте малолітками!» Ці слова сказані, щоб образити. І вони, дійсно, звучать образливо.
Але вони роблять очікуваний ефект. Школяр заплакав через те, що хтось вчинив з ним підступно. Він сподівався, що учитель прийде йому на допомогу. Проте він несподівано усвідомив, як безглуздо він виглядає, а якщо ще втрутиться учитель, щоб його захистити, то він виглядатиме ще безглуздіше. Немає сенсу поводитися, як дитя, коли ти їм вже не є.
Уявіть собі, що буде, якщо ці слова – «Не будь малоліткою!» – сказати дійсно маленькій дитині, у віці не більше трьох років. Навіть якщо припустити, що дитина це зрозуміє, така вимога до неї була б вкрай несправедливою. Щоб вирости і дозріти, потрібен час.
Саме цього хоче від юних християн апостол Павло. Він бажає отримати можливість сказати для них: «Не будьте малолітками!», але для цього їм слід подорослішати. Деякі сторони християнської зрілості, дійсно, вимагають часу, проте є і такі шляхи, на яких, – якщо вже людина прийшла до віри в Ісуса як Воскреслого Господа і визнала у своєму житті Його присутність і силу – зрілість може настати швидко. Тут Павло показує, як це відбувається, і що Бог дарував церкви, щоб це сталося, і чому це так важливо. Давайте почнемо з останнього.
Це вкрай важливо, бо без такої зрілості християни дуже сильно схильні різного роду обману, який може відвести їх далеко від того, де їм слід бути. У вірші 14 апостол Павло зводить ці думки воєдино: малолітків, човен у бурхливому морі та хитрих обманщиків. Досить важко поєднати всі ці образи в одній фразі, проте ми прекрасно розуміємо, що автор має на увазі, і ми знаємо, що нинішніх християн так само легко збити зі шляху істинного, як і в ті часи.
У світі повно людей, які прагнуть видурити у вас гроші, обдурити вас, коли ви сумні або з якоїсь причини збуджені, а тому особливо уразливі, або ж втягнути вас у свою секту. За часів апостола Павла таких людей, як і в наші дні, було безліч, і нам потрібно бути такими ж обережними, як Павло, щоб і ми самі, і новонавернені християни, що знаходяться під нашим заступництвом, могли зрости хоч би до такої міри, щоб бути в змозі розпізнати шахраїв і по можливості їм протистояти. Інакше ми виявимося дійовими особами такої картинки: наповнений дітьми човник посеред бурхливого моря, і хвилі вже заливають його.
Приклад же, якому ми повинні слідувати, як свідчить вірш 13, у нас перед очима. Ми повинні дорослішати. Ми повинні ставати зрілими як люди і як християни (хоча спритні обманщики нам постійно твердять, що ці поняття несумісні). Ісус Христос показав нам, як виглядає істинна людяність. Маючи перед очима такий ідеал, ми повинні невпинно працювати, поки не наблизимося до нього. У вірші 15 апостол Павло вказує на один з результатів: ми навчимося говорити правду, причому не лише про щось або про когось (хоча і це теж важливо), але про все, що стосується християнського вчення і християнського життя. Зіткнувшись з розумно викладеним, але хибним вченням, молоді християни повинні навчитися відстоювати правду, не опускаючись до лайливих або зневажливих виразів. Істину вчення Бога любові не можна підносити без любові.
Основний же результат, проте, полягає в тому, що через цей процес дорослішання ми стаємо тими, ким ми в принципі вже є – членами Тіла Христового (вірші 15-16). Апостол Павло вже кілька разів згадував про це у своєму посланні, але тут він говорить про це особливо детально.
По-перше, він передбачає, що це Тіло зростає «в Нього (Христа), а Він Голова» цьому Тілу. Такий вираз здається досить дивним, оскільки зазвичай людське тіло не росте «всередину» голови, але отримує від цієї голови своє життя і цією головою управляється. Можливо, тут, як з образом малюків у човні, Павло змішує два образи або ж він має на увазі, що тіло управляється головою і має наслідувати все, що веліла голова.
У будь-якому випадку, по-друге, він вказує на взаємозалежність і необхідність у взаємній турботі між членами одного організму. Кожен християнин, що отримав від Бога інструмент, щоб грати свою партію в загальному оркестрі, повинен виконати її, даючи можливість усьому ансамблю функціонувати як складній єдності з взаємозалежними складовими. І усе це – зауважимо ще раз – має робитися з любов’ю.
Отже, що ж Бог передбачив для нас? Щойно ми утямили, що цей уривок присвячений зростаючому Тілу Христовому в цілому і кожному членові його окремо, ми вже можемо зрозуміти і перелік їх служінь у вірші 11. Іноді, коли церква обговорює природу цих служінь і обов’язків, виникає враження, що такого роду речі існують заради себе самих, неначе щонайперший сенс їх існування в церкві полягає в тому, що їм належить займати в ній «особливе» місце. Усе, проте, абсолютно навпаки. Основний сенс того, що деякі люди виконують у церкві особливу роль, полягає в тому, що кожен окремий християнин і церква в цілому можуть отримати здібності для їх служіння. Не помиліться. Вірш 12 дуже ясно свідчить: Бог закликає людину стати апостолом, пророком, благовісником, пастирем і учителем для того, щоб показати, що кожна людина може послужити в тій сфері, до якої вона покликана, з тим щоб увесь організм зростав і працював справно.
Перелік служінь у вірші 11 далеко не вичерпний. Час від часу Павло додає інші. Але ці п’ять були найголовнішими для основи церков і першого покоління християн. Апостоли були свідками воскресіння Христового. Оскільки воскресіння лежить в основі церкви, свідоцтво тих, хто бачив Христа воскреслого, склало першу християнську проповідь. Перші християнські пророки говорили від імені Господнього, направляючи церкву і управляючи нею до того, як були написані Євангелія – Новий Заповіт Христовий. Благовісники сповістили здивованому світу про те, що розіпнутий Ісус воскрес з мертвих – Він став одночасно і ізраїльським Месією, і Істинним Богом усіх людей. Пастирі виховували новонавернених християн, учителі вселяли їм християнські істини. І робили вони це не в останню чергу так, щоб молоді християни, об’єднані у вірі і вірності Ісусові, усвідомили свій зв’язок зі Старим Заповітом – усією історією народу Ізраїлю, якому Бог дав обіцяння про пришестя Месії-Христа.
У чому ваша церква недостатньо зросла до зрілості? Які дари дав Бог, з тим щоб допомогти цьому зростанню? Яких небезпек, яких підступних хитрощів і хибних вчень повинні ви остерігатися і як ви можете їм протистояти?