Жити життям

Внутрішня мандрівка переміни тримається не на раціональності, а на абсолютній довірі до Бога.

Перші монахи практикували поєднання мовленої фрази чи уривка зі Святого Письма з ритмом дихання.

Тож важливо не стільки роздумувати над фрагментом зі Святого Письма, скільки повторювати його згідно з ритмом дихання, щоб він проник у глибини серця й у тиші переобразив нас.

Я розумію, що зараз читач, можливо, не встигає стежити за моєю думкою, але повірте, що Боже Слово має неймовірну силу переображення. Проблема в тому, що ми просто в це не віримо.

Ми боїмося довіритися Йому.

Ми не звикли до безмежної любови.

З іншого боку, страх практично завжди йде поруч зі стражданням і болем.

Різні страхи – страх втратити роботу, страх втратити дружину, дітей, страх помилитися, страх самотности – мають одне спільне коріння: страх смерти.

Але й у страху приховано скарб: важливі вказівники на шляху зросту. Ми не повинні втікати від страху чи заперечувати його існування, або ж залишатися паралізованими, блокованими і ув’язненими цим страхом.

Прийняти, пізнати, розпочати діялог, а згодом, через розуміння неминучости смерти, ми зрозуміємо сенс нашого життя.

Найглибша переміна відбувається тоді, коли ти віриш, що досягнув дна, коли ти почуваєшся беззахисним і безпорадним, коли ти здаєшся і не маєш уже, що втрачати.

Саме цієї миті Божа рука поставить тебе на ноги.

Отже, це не мій розум, не моя воля і не мої зусилля змінюють мене, а Бог, Який діє в мені.

Коли я відчуваю пустоту в серці, саме Бог наповнює його.

У відчутті надзвичайної слабкости і безмежному милосерді Бога моє серце зміниться і переобразиться.

Відчуваючи страждання, фізичний біль, порівнюючи їх зі Страстями Христовими, жертвуючи їх Богу, я, навіть не усвідомлюючи цього, переображаюсь.

Тож важливо жити, більше діяти, ніж теоретизувати, адже в переживанні болю чи хвороби я відчуваю глибоку людську самотність і неминучість смерти.

Упевненість відступає на задній план і ти довіряєшся Богу, дозволяючи Йому змінити себе.

Звичайно, не тільки страждання і біль змінюють людину, адже все наше життя – це постійна переміна.

З часом ми зауважуємо, що стали іншими – зміненими.

Ми й так помремо.

Життя самостійно змінить нас.

Ми повинні бути постійно відкритими на переміни і переображення, але переосмислення наших зусиль дозволить нам віднайти рівновагу і гармонію, уникнувши надмірного моралізаторства.

Якщо все сказане підсумувати, то переміна – це Божа справа.

Тож питання лише в тому, чи ми полишимо нашу самовпевненість, щоб довіритися Йому.

Так ми повинні вчинити перед лицем нашої смерти, коли будемо стояти на порозі найглибшої, визначальної та остаточної переміни.

Де всі часткові переживання віднайдуть повноту, оскільки ми, вже як небесні мешканці, будемо повністю переображені спогляданням Божої слави.

Декалог В

  1. Шукайте те, що вас єднає, а не розділяє.
  2. Не забувайте, що потреба перемін є особливою в найскладніші моменти життя.
  3. Не відмовляйтеся від своїх почуттів, а переображайте їх!
  4. Не обманюйте самих себе.
  5. Не зациклюйтесь на минулому, адже воно вас паралізує. Тримайте його поруч з собою, щоб не повторювати старих помилок.
  6. Не прив’язуйте себе до минулого відчуттям провини.
  7. Не повторюйте ті ж самі помилки.
  8. Не забувайте, що ви народилися для того, щоб жити.
  9. Якщо ви не бачите Бога, це означає, що Він посадив вас на свої плечі.
  10. Смерть – це останній земний крок на шляху перемін.
Попередній запис

Християнські обряди особистого переображення

Наступний запис

Протагоністи повсякденного життя