Протагоністи повсякденного життя

Значну частину життя я витратив на працю, поглинутий насиченими періодами діяльности.

Гіперактивности.

Також у мене були тривалі періоди бездіяльности.

І тиші.

Протягом тривалого часу я намагався жити відлюдником. Поза суспільством.

Тепер я вважаю, що зрозумів, як треба поводитися в повсякденному житті: бути рішучим, але відкритим і готовим діяти, коли виникне потреба.

Правильне бачення власної людської сутности і свого буття на землі: набагато важливішим є те, ким ти є, аніж те, що робиш.

Це не означає сидіти, склавши руки.

Це означає не робити абищо, лиш би робити, або ідентифікуватися з професійним успіхом, або ж використовувати владу задля влади; треба діяти відповідно до своєї особливости, свого покликання, що становлять частину певного задуму.

Потрібно набагато більше мужности, щоб залишатися на місці і слухати власне серце, аніж щоб здійматися вгору по кар’єрній драбині, добиватися успіху, заробляти гроші чи мати так звану «чудову» родину.

У такому поверховому і грубому суспільстві, як теперішнє, що постійно бомбардується чуттєвими, візуальними та акустичними сигналами, позбавленими глибокого життєвого сенсу, коли все має бути спожито якомога скоріше, за таких умов революційним вчинком можна вважати зупинку перед лицем власної унікальности, щоб прислухатися до свого покликання і зрозуміти свою місію.

Зупинитися, щоб почути і побачити очищеним розумом і серцем, а вже потім перейти до конкретних учинків.

Ми не повинні жити бездіяльно або ж діяти відірвано від власного серця.

Навпаки, ми повинні діяти, щоб засвідчити своє серце і свої думки.

* *

Подорожуючи світом, я усвідомив, що є одна річ, яка об’єднує всіх людей нашого часу: брак самоповаги.

І от я подумав, що бути протагоністом свого життя не означає бути агресивним, рішучим переможцем, а навпаки, знати, що ти маєш цінність, незважаючи на невпевненість, власні недоліки, особливо, у період страждань.

Бути протагоністами означає дозволити собі бути слабким.

Як не парадоксально, але ті наші риси і недоліки, які ми не хочемо бачити і визнавати, стають найбільш небезпечними для нас і для тих, хто поруч з нами.

Саме тому впевнена в собі особа повинна навчитися приймати свої слабкості, інтегруючи їх у свою особистість.

Якщо ми не приймемо наші слабкості, то приречемо себе на роздвоєння особистости.

Ми вже не будемо людьми.

Ми будемо жити, ненавидячи частину себе самих.

Тоді як наш Бог прагне, щоб ми усвідомили і прийняли навіть наші недоліки, Він також прагне, щоб ми зрозуміли секрет нашого життя, єдиного та неповторного, особливого, а отже, такого, що охоплює всю нашу сутність, навіть ті її аспекти, які сучасне суспільство вважає проявом слабкости.

Жити повноцінно. Інтенсивно.

Такий підхід означає, що не обов’язково показувати всім, які ми самовпевнені, які ми молодці і готові конкурувати з будь-ким.

Непотрібними стають пошуки нібито відповідальних за наші невдачі.

Треба стати протагоністами свого життя.

І не довіряти тим, хто:

  • ніколи не помиляється;
  • завжди правий;
  • завжди самовпевнений;
  • почувається кращим за інших;
  • ніколи не показує, що саме відчуває;
  • приховує емоції;
  • постійно осуджує і звинувачує інших;
  • нічого не боїться;
  • не має недоліків;
  • не ризикує;
  • жертвує іншими;
  • маніпулює;
  • шантажує.

А також не довіряти:

  • кар’єристам;
  • шукачам конкурентів;
  • заздрісникам;
  • ревнивцям;
  • шукачам слави;
  • пліткарям;
  • наклепникам;
  • тим, хто хоче вразити інших;
  • тим, хто боїться втратити престиж.

* *

Коли ти на зв’язку з твоїм справжнім «я», тобі байдуже, що про тебе кажуть і думають інші.

Ти не звертаєш увагу на зовнішню похвалу.

Критика не спричиняє дискомфорт.

Ти не маєш шукати в інших причини своїх слабкостей.

І не маєш ідентифікуватися з ілюзіями та занадто досконалими ідеалами твоєї особистости.

Попередній запис

Жити життям

Наступний запис

Працювати над слабкостями