І ото, як Ісус закінчив ці слова, то народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні. (Мт. 7:28,29).
Ісус не є коментатором, Він – законодавець, встановлює закон. Про це знали Його слухачі, навіть ті, які були Його противниками. Вчення Ісуса не є черговою гіпотезою, яка пояснює релігійну екзистенцію людини, це не є ще одна наукова гіпотеза, це – наука з силою. Навіть злі духи повинні Його слухати.
Придивімося до людських слів. У нашій розмовній мові ми послуговуємося словом, аби передати якусь інформацію, звернути комусь увагу на якийсь непомітний для нього аспект дійсности. Але наші слова не тільки передають інформацію; передають також силу, дуже часто злу силу. Кожен з нас пам’ятає слова, які його зранили. Слово має дієву силу. Якщо насправді зі всією ненавистю скажу тобі: ненавиджу тебе, то створю стосунки ненависті між нами. І навпаки. Є слова, які мають добру силу. Слова прощення, любови… Добрі слова. Сила слова – надзвичайна.
Чи я сприймаю Євангеліє як слово з силою, слово, яке створює в мені нову, кращу дійсність чи дозволяю, аби слово, яке порівнюється з зерном, було в мені плідним? Чи сприймаю Євангеліє як слово, в якому є Божа сила? У Івана Богослова читаємо слова молитви Ісуса під час Тайної вечері: «Ти дав Йому владу над тілом усяким…» (Ів. 17:2), – це дуже важливі слова. Він наділений Богом владою над кожною людиною. Чи Господь хоче мною керувати без мого відома і згоди? Ні, Він керує силою наданої Йому влади, сповненої любови і делікатности.
Чому слова Євангелія є словами сили? Бо не тільки навчають, як поводитися, як жити, але й дають силу, аби так чинити. Дуже близьким для мене є вислів: «Треба надлюдської сили, щоб бути людиною». Хто цього не розуміє, той ще мало осягнув у житті; ще не прийшло до нього те холодне розчарування світом і самим собою…
Справді! Такою (парадоксально) є конструкція людини – треба надлюдської сили! І, звичайно, потрібна надлюдська сила, аби дійсно довірити себе, своє життя словам Євангелія, щоб вони були справжнім провідником. І та сила нам дана. Вірити – означає довіритися тій силі, яка є в словах Євангелія. Повірити, що вона насправді може нас – простих людей – перетворити в ангелів. Це не поезія – це тільки сповнені сили слова Христа, слова з доброю силою.
Я не заглибився в роздуми над змістом Нагірної проповіді лише для того, щоб ознайомитися з цікавим фрагментом історії християнства. А звернувся до Нагірної проповіді передовсім тому, що це слова, які є провідниками в житті. А найперше – провідником є Той, про кого каже псалмопівець: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені…» (Пс. 23:4).
КІНЕЦЬ