“Чи краща ти від Но-Амона, що сидить серед рік, вода коло нього, що вал його море, від моря його мур? Етіопія сила його, і Єгипет, і не має кінця. Пут та лівійці були тобі в поміч, та й він на вигнання пішов, у полон… А діти його порозбивані на роздоріжжі всіх вулиць…” (Наума 3:8-10).
У 663 р. до Р. Х. асирійці здобули найбільшу перемогу у своїй історії. Цар Ашшурбаніпал завоював Но-Амон – столицю Верхнього Єгипту яка, за Гомером, мала сто воріт і доти вважалася неприступною – греки називали його Фівами. Ця подія викликала велику сенсацію у світі Стародавнього Сходу, на Родючому Півмісяці і дійшла аж до Греції. Цей асирієць пограбував столицю, у храмах якої були незліченні багатства. “Усе місто я завоював… Срібло, золото, коштовне каміння, усе майно його палацу, яскраву одіж, льон, розкішних коней, рабів та рабинь, два великих обеліски з блискучої бронзи вагою 2500 талантів, ворота храму забрав я з їхнього місця і привіз до Асирії. Нечувану здобич незліченної вартости вивіз я з Фів”, – тріюмфував Ашшурбаніпал.
Асирійська воєнна машина перетворила уславлене місто храмів на Нілі на tabula rasa. Розкопки повністю підтвердили катастрофу, описану пророком Наумом та самим завойовником. Врехньоєгипетська столиця так від цього удару ніколи й не оправилася.
Після цього завойовницького походу тодішній світ лежав біля ніг асирійців. Від верхньої течії Нілу аж до гір Вірменії та дельти Євфрату народи були уярмлені, а держави перетворені на васалів.
Та щойно Асирія досягла вершини своєї могутности, як сила цієї імперії почала згасати. Ашшурбаніпал вже не є тим завойовником та воїном, яким був його батько Есар-Хаддон, не кажучи вже про його могутнього діда Санхериба. Ашшурбаніпал, “Аснаппар, великий та славний” (Езри 4:10), вже має инші інтереси.
Після довгого ланцюжка кривавих тиранів цей асирієць здобув неоціненні заслуги. Він наказав переписати великі твори аккадської літератури, до яких належить і вавилонський епос про створення світу, він наказав укласти словники та граматики тих різноманітних мов, якими розмовляли в його велетенському царстві. Закладена ним бібліотека в Ніневії є найбільшою та найважливішою на цілому Стародавньому Сході. Без цієї безцінної збірки людство було б набагато біднішим, особливо в тому, що стосується поезії та духовности, які сягають найдавніших часів Родючого Півмісяця.
І все-таки цей останній важливий нащадок роду асирійських правителів не був цілком позбавлений дикости. Поряд із мистецтвом та літературою він любить полювання. Ашшурбаніпал є мисливцем на велику дичину в повному розумінні цього слова, і його нащадки навряд чи могли б змагатися з ним у цьому занятті. Цей мисливець античности підступає до диких звірів не на літаку, не на броньованому джипі із швидкістю 100 км на годину, не з гвинтівкою з оптичним прицілом, яка дозволяє зробити смертельний постріл з безпечної віддалі, де не загрожує ані удар озброєної пазурами лапи, ані ікла. На ніби ожилих великих рельєфах, які стояли ще в його палаці на Тигрі, він переслідує їх на легкій двоколісній мисливській колісниці або й лише на коні, озброєний тільки луком і стрілами або й одним списом. “30 слонів, 257 диких звірів, 370 левів”, – стільки нараховує, відповідно до клинописних текстів, горда здобич Ашшурбаніпала.