Та перш ніж ми матимемо в ній повну частку, доведеться не раз поборотися зі злим духом, що приходять до нас із логічними аргументами і, що ще гірше, має маску цінованої християнської покори. Отож, злий дух сердечним і розсудливим тоном промовляє: «Ти хочеш стати святим? Так, звичайно, це добра ідея, та чи це, бува, не пихатість? Згадай свої останні гріхопадіння. Пам’ятаєш? Онанізм, алкоголь, крадіжка. Можливо, що всього цього було навіть більше, ніж колись. І ти хочеш стати святим? Ти, звісно ж, старайся, пробуй, але будь реалістом. Тобі треба все це спокійно обдумати, зважити. Тож, ліпше не приймай поспішних рішень. Може, варто почати зі завтрашнього дня або навіть через місяць? А потім, цілком можливо, тобі вдасться жити по-іншому. Зрештою, поглянь на людей – хіба серед них є святі? Довкола – пересічні, сірі люди, а ти хочеш бути святим? Не живи ілюзіями. Певна річ, будь порядною людиною і намагайся виправлятися, але…». От саме про це йдеться! З тим «але» треба покінчити раз і назавжди. Треба бути «зарозумілим» і впертим. Фанатично впертим. «А я таки буду святим!» Чому треба бути саме таким? Бо нам є що втрачати. Іван Боско колись сказав: «Або будеш святим, або будеш ніким». Навіть якщо мої гріхи постійно віддаляють мене від воріт неба, забруднюють, принижують і впокорюють, я відразу підводитимусь. Я не піддамся. Я довірятиму своїм силам, вмінням і духовним розрахункам. Я довірятиму Богові, Який мене створив. Під час хрещення Він учинив мене Своєю обраною дитиною. Він годує мене Своїм Тілом, а в сповідальниці обдаровує Своїм милосердям. Я довіряю Йому. Я не божевільний, коли кажу, що хочу бути святим. Це Бог незбагненний, коли кличе мене до Свого Дому, називає мене Своєю дитиною, наказує мені бути святим. Адже Він знає всі закутки мого серця, навіть ті темні. І я відповім на Його заклик до святости. Негайно! Бо навіщо мені хвилини без Нього? Навіщо мені дні утомливих компромісів зі сумлінням? Я підведуся і повернуся до мого Отця!
Якщо поглянемо на проблему нашого покликання до святости, то побачимо лише одну відповідь: це неможливо. Надто багато слабостей обмежують наш духовний світ, довкола – стільки спокус, тілесні прагнення надто сильні, а уява сама несе нас у заборонену зону. Так, це правда, та чи дійсно все це настільки безжалісно нас обезвладнює? У дитинстві під час канікул я їздив до одного села на Мазурах. Якось донька господарів, в яких я жив, показала мені фокус. Вона спіймала на подвір’ї курку, рукою стиснула їй лапи і почала імітувати, ніби зв’язує їх.
Потім поклала перелякану птаху на бік і палицею намалювала на землі риску від її лап до голови так, наче це кінець мотузки. Нечувано! Бідна курка, маючи насправді незв’язані лапи, покірно лежала на землі, навіть не намагаючись підвестися. Часом це тривало навіть кілька хвилин. Хіба деколи злий дух не робить з нами щось подібне? Ми лежимо і навіть не намагаємося підвестися, бо бачимо перед очима собою лише риску власних докорів сумління. Іноді піддаємося голосові світу, який будь-якою ціною намагається переконати всіх, що святість неможлива. Кожен робить те, через що потім відчуває лише докори сумління. Обмова, заздрість, контрацепція – все це популярне в усьому світі. Це стосується мільйонів людей. Все це правда. Однак… Однак Церква неустанно проголошує цілому світові імена тих, які так само, як Учитель із Назарету, прожили земне життя, чинячи добро. Вони жили в стриманості, а часом навіть віддавали за неї своє життя. На їхньому життєвому шляху також траплявся гріх, однак вони підводилися, поверталися і продовжували вірити в Боже милосердя. Тут, на землі, ми ніколи не дізнаємося імен цих тисяч інших святих. Як сповідник я можу лише сказати, що вони є і живуть серед нас.
Христос визволив нас для свободи. Він дав нам Книгу, яка є правдою про Бога, людей, світ. Він дав нам таїнства покаяння та Пресвятої Євхаристії, дав нам свого Духа. Отож, «Хто нас розлучить від любови Христової?» (Рим. 8:35). «Коли за нас Бог, то хто проти нас?». (Рим. 8:31). Отож, будьте святі в буквальному розумінні цього! Однак хтось може недовірливо заперечити: «Як то бути святим? Відколи?» Від цієї ось миті. Негайно. Коли Мати Тереза з Калькутти відвідала один із домів, в якому жили монахині з її згромадження, то помітила, що, всупереч звичаю, на підлозі в каплиці лежить великий килим. Вона не довго думала про те, що треба зробити в цій ситуації, не скликала зборів, щоб порадитися зі сестрами. Вона, жінка дрібної статури, згорнула цей килим і викинула його через вікно. Відразу! Ось це і є дух Євангелія. Слід ще сьогодні зателефонувати до ближнього і сказати «вибач!» Комусь треба сказати «прощай», комусь – «прийди до мене». Віддати те, що мені не належить. Викинути в смітник журнал, який забруднює мої думки. Якщо є потреба, то негайно приступити до сповіді.
Хтось може сказати: «Так, я, може, і спромігся б на такий одноразовий героїчний вчинок. Але ж переді мною – все життя, стільки днів, стільки різноманітних ситуацій, стільки спокус. Чи вдасться бути витривалим? Чи це взагалі можливо?» Поставлю вам запитання: «А чи вам вдасться прожити у святості наступні п’ятнадцять хвилин? Лише п’ятнадцять хвилин. А чи зуміли б ви прожити найближчу годину без гріха, без сварок, злости, по-Божому реалізовуючи свої плани? Лише годину. На разі не варто думати про завтрашній день, тиждень, місяць, рік і ціле життя. Спочатку треба подумати про цю годину. Бо, розумієте, це велике відкриття: якщо ви можете бути святим впродовж п’ятнадцяти хвилин, години, то чому це мало б не вдатися вам упродовж наступних годин? А життя, ціле довге життя, складається саме з таких звичайних годин. І не варто перейматися завчасу. Скільки тих годин буде, знає лише Господь. Отець Олександр Федорович колись написав: «Кожна людина, науковець і прибиральниця, митець і сантехнік, єпископ і паламар постають перед одним завданням – прожити один конкретний день».
На перших зимових канікулах у семінарії я довірливо розповів одній монахині, що маю деякі побоювання щодо того, чи мені вдасться витривати у своєму покликанні. Добре пам’ятаю свої слова, які, на мою думку, мали б свідчити про відповідальність та зрілість. Я сказав приблизно таке: «Адже переді мною – ціле життя, стільки непередбачених ситуацій! Я можу витримати місяць або рік, але до кінця життя?!» І тоді мене дуже здивувала спокійна відповідь моєї співрозмовниці: «Навіщо ти переймаєшся? Тебе вибрав Бог, от нехай Він і переймається! Сьогодні з тобою все гаразд, а завтра Господь дасть тобі благодать, про яку сьогодні ти навіть не наважуєшся мріяти. Замість бідкатися, випиймо кави».