Щораз більше говоримо і пишемо про Божу доброту, однак багатьом людям це зовсім не допомагає зустріти милосердного Бога. Як я вже писав, їхньою головною проблемою і надалі залишається страх перед тим, що Бог їх відкине. Чому так відбувається? Чому численні книжки, пісні, плакати перед храмами, які великими літерами інформують нас про те, що «Бог тебе любить», не розпорошують страху в людських серцях? Отож, треба чітко сказати, що від самих слів викривлений образ Бога в наших серцях не зміниться, це не відбувається миттєво. Слухати і читати про цю правду – лише початок. Живого та безконечно доброго Бога треба зустріти і відчути. А це відбувається з допомогою молитви. І саме її відсутність закриває наш шлях до справжнього миру в серці. Лише людина, яка вміє молитися серцем, яка під час Божественної Літургії справді відчуває, що Ісус запрошує її до спільної учти, під час якої отримує не звичну їжу, а істинну любов, не боятиметься Господа Бога. Справді людина, яка молиться, яка живе в присутності Доброго Бога, може боятися лише втратити такий близький зв’язок із Творцем.
На святому хресті Ісус обіцяв нам, що ми будемо спасенні. І Він носитиме нас на руках, вийматиме з-під купи гріхів та слабостей, щоб дотримати Свого слова. І такого Ісуса ми обов’язково повинні запросити до нашого життя. Не Ісуса, Який є нагородою за нашу добру поведінку. Багато людей переконані, що мають право молитися, приходити до Господа лише тоді, коли вони порядні, коли все в їхньому житті правильне та ідеальне. Проте це не так. Чи хтось із нас каже собі: «Ні, не піду до лікаря, бо я дуже хворий, у мене температура, а ще – нежить і кашель. Соромно в такому стані показуватися лікареві. От трохи підлікуюся, тоді й піду в поліклініку». Ніхто так не мислить, бо це абсурдно! Ми йдемо до лікаря саме тоді, коли хворіємо. І до Ісуса треба йти особливо тоді, коли ми спіткнулися на життєвому шляху, коли щось нам не вдається, коли гріх знову тріумфує над нами.
Люди, які часто потрапляють у гріх перелюбу, онанізму чи перегляду порнографії, відчувають величезний духовний неспокій. Коли гріх повторюється всоте, втисячне, коли він триває місяцями або навіть роками, людей переслідує відчуття розпачу. Тоді приходить думка: «Це все не має сенсу. Таким я і залишуся. Мабуть, така моя доля і вже ніщо не зміниться. Напевно, Богові вже набридло панькатися зі мною. Адже я постійно грішу, хоча вже багато разів обіцяв виправитися. Навіть найтерплячіша людина не витримала б, якби я стільки разів її підвів, тому Бог також скаже мені: «Досить! Ти більше не розчаровуватимеш мене своїми пустими обіцянками! Тепер на тебе чекає справедливий суд та кара!» За подібних обставин може відбутися зміна моральних переконань. Така особа через численні гріхи потрапляє в розпач і, врешті-решт, піддається псевдовизволенню, яке їй охоче підсувають різні ліберально налаштовані суспільні кола: «Те, що ти робив, зовсім не є гріхом! Може, й не зовсім правильно, та не варто цим аж так перейматися. За таке до пекла ніхто не йде! Це лише анахронічні переконання священиків. Зрештою, навіть не всіх. До того ж, так роблять мільйони інших людей. Просто по-іншому не виходить!» І коли такий сумнів закрадається до серця людини, коли вона піддається такому вирішенню проблеми, то це знак, що треба… знову підвестися. Підвестися всоте, втисячне. Слід негайно ж підвестися! «А в ім’я чого? – може хтось запитати. – Адже всі постанови більше не грішити виявилися невдалими. Я ж знаю, що знову згрішу!» Так, це дуже правдоподібне припущення. Цілком можливо, що період помилок ще триватиме. Однак витривалим Господь дає благодать оздоровлення, та його часом доводиться довго чекати. Що ж робити, коли, незважаючи на постанови та спроби вирватися зі замкненого кола, гріх онанізму, нескромности, перелюбу або ж родинні сварки, почуття ненависти, проблеми з алкоголем повторюються, попри всі рішучі постанови та численні спроби підвестися?
Кілька років тому я брав участь у молитовній зустрічі, на якій лектор, світський чоловік, запитав у присутніх:
– Ви святі?
Люди невпевнено поглядали одні на одних, а на їхніх обличчях були помітні збентеження та подив. Проте лектор не здавався.
– От ви – святий? – запитав він молодого чоловіка, який сидів у першому ряді.
Той невпевнено відповів:
– Ну… я… намагаюся бути святим.
Напевно, так відповіла б не одна особа зі зали, бо після цих слів чимало присутніх почали схвально кивати головами. Тоді лектор звернувся до свого співрозмовника з наказом:
– Намагайтеся встати!
Коли слухач встав з крісла, його співрозмовник заговорив знову:
– Я не казав: «Встаньте», а «Намагайтеся встати».
Слухач сів, а потім… ще раз встав. Та й цього разу лектор був незадоволений.
– Ви підвелися, а я казав вам: «Намагайтеся встати».
– Як це – «Намагайтеся встати»? – збентежено запитав слухач. – Я або сиджу, або підводжуся. Що це означає: «Намагайтеся встати»?
І тоді пролунала відповідь, яка для нас є дуже суттєвою:
– А що це означає: «Намагаюся бути святим»? Ви в конкретний момент або святий, або ні.
Дорогий читачу! На кілька хвилин відклади цю книжку, поглянь на годинник і запитай себе: «Чи зараз, о цій годині, у цю мить я святий? Чи перебуваю в стані освячувальної благодаті? Чи моє сумління не обтяжене важкими гріхами, чи не гніваюся на когось? Чи не планую нічого поганого? Чи в цю мить я можу глянути Ісусові в очі?» Якщо так, то ти святий! А якщо ні? Якщо між тобою і Богом виріс якийсь гріховний мур? Що тоді?
Є такі два слова, які в нашому духовному житті ведуть зі собою своєрідну боротьбу. Це слова «намагатися» і «негайно». Яке з них ближче духові Євангелія? Це можна дуже легко перевірити, зазирнувши до біблійного покажчика. Отож, слово «негайно» (або його відповідники) вжито в Євангелії двадцять сім разів. Коли Ісус охрестився, то негайно вийшов з води, апостоли негайно залишили свої сіті і пішли за Спасителем. Коли Петро почав тонути в озері, Ісус притьмом простягнув руку і врятував його. Коли Христос сказав батькові хворого хлопця: «Тому, хто вірує, все можливе!», той негайно вигукнув: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!». Ісус негайно оздоровлював хворих. Негайно підвівся паралітик, негайно припинилася кровотеча хворої жінки, негайно підвелася воскресла дівчинка. Коли апостоли плили розбурханим озером, а Ісус підійшов до них по воді, то «човен відразу опинився біля берега». Натомість слово «намагатися» вжите в Євангелії лише один раз, коли Іван Христитель каже до євреїв: «Не намагайтеся собі говорити: “Авраама маємо за батька”»[1] (Лк. 3:8). В інших випадках Ісус більше не промовляв цього слова.
Протиставляючи слова «негайно» та «намагатися», я не хочу сказати, що коли християнин намагається щось робити, то це завжди погано і не по-євангельськи. Я хочу лише наголосити, наскільки важливою в християнському житті є дія, активність, рішучість у виконанні власного покликання і тих завдань, які нам під силу в певний момент. Бо, як сказано в Євангелії: «Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Мт. 11:12). І тому в духовному житті кожного християнина є мить, коли слід вирішити: «Я буду святим, я мушу стати святим! Тут і тепер!» І хоч ти тільки завтра зустрінешся з особою, в якої маєш попросити пробачення, можливо, висповідаєшся через кілька годин, можливо, лише через кілька днів віднесеш власникові те, що йому винен, однак рішення можеш прийняти вже зараз! І ти святий. Негайно! Ти можеш негайно стати святим – в автобусі, у черзі до каси, навіть лежачи в ліжку. Кожна людина на світі, де хоче і коли хоче, може негайно стати святою! Це і є та справжня свобода, яку ми отримали завдяки спасенню, що відбулося в Ісусі Христі.
[1] Тут цитата з Біблії дана в перекладі о. Івана Хоменка. У перекладі Івана Огієнка вона звучить наступним чином: «І не починайте казати в собі: Маємо батька Авраама»