Царство Давида і близькі народи
Царство Давида, по сімох роках царювання над лише одним плем’ям Юди (2Сам. 5:1-5), об’єднало під одним урядом не лише дванадцять племен, але теж і території, які їм призначені, однак ніколи не були зайняті. Завойовано й інтегровано в царство ханаанські міста, які до цього моменту встояли проти завоювання (див. Суд 1:27-36). Випадок Єрусалиму (2Сам. 5:6-9) є найбільш важливий, не був одиноким, хоч нам не відомі обставини завоювання інших ханаанських міст, зокрема чи вони чинили якийсь опір (щодо Ґезер див. 1Цар. 9:16-17). Інтеграція цих міст у царство Ізраїлю мала місце лише в перші роки царювання Соломона (1Цар. 9:17-21). Не перейшли до Ізраїлю однак фінікійські міста на території Асер. Крім того, внаслідок завойовницьких воєн, царство Давида, а відтак і Соломона, стало досить великим, майже імперією, охоплюючи сусідні народи.
а) Филистимляни
Вони прибули, разом з «народами моря» (переможені Рамзесом III) з територій критської і мікейської культур (Кафтор: Ам. 9:7), і оселилися на палестинському узбережжі в XII ст., утворюючи п’ять округів: Ґаза, Ашдод, Ашкалон, Акарон (Екрон), Ґат, якими управляли п’ять князів. Максимального розвитку досягли в останні роки царювання Саула, захопивши теж і Бет-Шан (1Сам. 31:10). Давид переміг їх у численних битвах (2Сам. 5:17-25; 8:1) і обмежив до їхньої території як підкорений народ, який, однак, завжди тримався етнічно відокремлено і вороже стосовно єврейського народу. У часи асирійського завоювання филистимлянські міста з’являються в асирійських анналах як маленькі царства, платники податків, або ворожі Асирії. У період Перської імперії филистимлянська територія, або її частина, утворює округ, який отримує назву міста Ашдод (див. Неем 4:1). Виживання назви Палестина, тобто Філістея, в еллінську і римську добу, вказує на тривкість етнічної свідомости.
б) Едом
За Святим Письмом, Едом був близнюком Якова (Бут. 25:25). Вже в добу Виходу едомляни мали царство (Бут. 36:13-39; Чис. 20:14). Регіон, населений едомлянами (гора Сеїр: Бут. 36:8), знаходився в гірській зоні на схід Аравії, на південний схід Мертвого моря; там від затоки Акава до Дамаску проходила Царська дорога (Чис. 20:17). Давид підкорив едомлян (2Сам. 8:13н), які увійшли в склад царства на чолі з юдейським намісником (1Цар. 22:48). Коли північні племена відірвалися від Юди, утворюючи царство Ізраїлю, Юда зберіг своє панування над Едомом. У часи царя Йорама з Юди (848-841 рр. до Хр.) Едомляни підняли повстання і здобули незалежність (2Цар. 8:20-22).
Едом був теж завойований і приєднаний до асирійської, а відтак і нововавилонської імперії. Корінна переміна їхнього географічного положення відбулося в час юдейського переселення у Вавилон (586-538 рр. до Хр.). Витіснені зі заходу і з півдня експансією арабів набатеїв, вони зайняли південну частину території Юди, що залишилася майже пустою після переселення (див. прокляття проти Едому: Пс. 137:7). В еллінську добу Едом, з ім’ям Ідумея, мав свою північну границю недалеко на південь від Бет-Зур: 1Мак. 4:28,61), охоплюючи теж і Геброн. На півдні були Набатеї, які доходили аж до Версавії; на захід – територія филистимлян. Як Юдея, це була провінція, яка спершу входила в царство Птоломеїв з Єгипту, а відтак (від 198 р. до Хр.) Селевкидів зі Сирії.
Азмоней Іван Гіркан (134-104), незалежний від Селевкидів, зайняв Ідумею, змушуючи населення до обрізання і юдействування. Таким чином Ідумея і пізніше, за часи римської адміністрації, вважалася частиною Юдеї. Ідумеї отримали, однак, компенсацію, коли ідумея Ірода, спершу адміністратора азмонейського царя Гіркана II, римляни поставили царем Юдеї (40 р. до Хр.).
в) Моав
Моав простягався від ріки Зеред, що вливається в Мертве море на самому його півдні, до ріки Яббок. Столицею Моаву на південь ріки Арнон був Кір Моав (сьогодні Керак), а на північ Хесбон. Моав був царством вже за часів виходу ізраїльтян з Єгипту (Чис. 22:4). Однак, перед самим приходом ізраїльтян, Сіхон (Сеон), цар амореїв, які мешкали на північ ріки Яббок, здобув Хесбон і всю моавську територію на північ річки Арнон, через що ізраїльтяни, перемігши Сіхона, уважали своїм правом всю територію на північ р. Арнон (Чис. 21:1,26), заселяючи там племена Рубен і Ґад. Давид, який сам мав моавських предків (див. історія Рути), ставши царем, переміг моавитян, які стало його платниками податків (2Сам. 8:2).
При поділі царства на Північне і Південне, Моав залишився васалом Ізраїльського царства аж до часів Ахаву і Йораму, коли він збунтувався під проводом царя Меса (2Цар. 1:1; 3:5), який відвоював теж і території на північ річки Арнон. Опісля Моав теж став областю спершу асирійської, а відтак і нововавилонської імперії, та включений персами (як Едом і Юда) в V сатрапію. За часів Азмонеїв країна Моаву була завойована арабським царством набатеїв. Лише одна смуга цієї частини, названа Перая (тобто «по ту сторону» Йордану) могла увійти в царство Ірода.
г) Аммон
Царство Аммон зі столицею Раббат-Аммон (сьогодні Амман) простягалося від цього міста до пустині, маючи на заході Ґалаад, зайнятий плем’ям Ґад, а відтак Моавом. Аммон був здобутий Давидом (2Сам. 12:26-31) і сплачував йому податки, але після царювання Соломона, або Ахава, відвоював свою незалежність. Існував як васальське царство нововавилонської імперії ще за часів царів Юди Єгоякима і Седекії (2Цар. 24:2; Єр. 27:3; див. Єр. 49).
Територія Аммону також стала областю перської сатрапії. За часів панування Селевкидів, Раббат-Аммон була еллінізована й отримала назву Філадельфія. З цим ім’ям вона стає одним із міст Десятимістя, як вільне місто, пов’язане з римською провінцією Сирії.
д) Зоба і Дамаск
Арамійське царство Зоба, у долині між Ліваном і Антиліваном, на південь від Хамат, увійшло у війну проти Давида, коли допомогло аммонійцям в їхній боротьбі проти Давида. Його союзниками були маленькі арамійські царства Бет-Рехоб, Мааха і Тоб з регіону гори Гермон. Давид їх переміг і ці маленькі царства стали платниками податків для Давида (2Сам. 10:6-19). Царство Хамат, здається, більше було союзником, як платником податків (2Сам. 8:9-10). Також арамійське царство Дамаску, яке взяло участь у коаліції, було переможене Давидом (2Сам. 8:5-6). Але вже за часів Соломона новий цар Дамаску Резон підняв повстання (1Цар. 11:23-25). Внаслідок цього царство Дамаску, яке абсорбувало маленькі царства цього регіону, часто було у війні проти царства Ізраїлю, завоювуючи також і території Манасії і Ґад по той бік Йордану (1Цар. 20; 22; 2Цар. 6-7; 10:32-33). Дамаск був зруйнований Теглат-Фаласаром III (біля 732 р. до Хр.), який зробив з його території область асирійської імперії (2Цар. 16:7-9).
КІНЕЦЬ