Нас запрошено! Господом всесвіту! На небесний бенкет! Небесне святкування! Нескінченне торжество! Нумо ж підемо!
Чому ж стільки з нас залишаються байдужими? Господь Ісус постійно й виразно закликає нас готуватися до Божого Царства. Чому ж тоді ми буваємо такими млявими і далекими?
Хіба мало зробив для нас Бог? Чи створення світу, Його вчення через пророків, відкуплення Божого Сина і прихід Утішителя замало, щоб запросити нас до Царства? Отець продовжує творити для нас, Христос завжди з нами, і Святий Дух є нашим Утішителем. Бог кличе нас, запрошує нас, допомагає нам.
Часом ми схожі на нечемних дітей, які беруть Божі дари і не кажуть: «Дякую». Дари такі приємні та солодкі, але ми схильні губити себе в них. Інколи ми байдужіємо до Джерела всіх благ, а це – гріх. Бог не хоче, щоб понад усе ми ставили матеріальні, безжиттєві речі, щоб ми робили ідолів зі своїх амбіцій і віддавали їм усю свою любов та пошану. Ніхто й ніщо не є достойним повної віддачі наших душ, яку заслуговує тільки один Бог.
Кожен, хто любить власне життя такою мірою, що нехтує Господа Бога, – той нехтує найважливішу частину життя – власне, життя на небі. А кожен, хто так любить Бога, що нехтує власні земні радощі, той матиме вічне щастя. Наше життя стане повним у Божому домі, у нашому вічному домі.
Справді, є багато речей, які ми не можемо до кінця зрозуміти. Де нашого знання недостатньо, Бог хоче, щоб ми довірилися Його слову. Кожен отримує достатньо дарів, щоб увійти в Царство Небесне. Якщо ми застосовуватимемо на практиці Божі дари і принесемо добрі плоди, все буде добре між нами й Творцем.
Хіба не може добрий Господь Бог, Який дав нам усе, чекати від нас трохи зусиль заради Його Царства? Ми, звичайно, не ідеальні. Коли ми не досягаємо мети, коли схибили через гріх, найкраще нам простити інших і звернутися до Бога за прощенням.
Уявіть, якби діти за перші кілька років у школі захотіли знати наперед усе, що вони мають вивчити в школі. Пояснити їм, що вони далі вивчатимуть, було б неможливо. Діти можуть розуміти деякі речі тільки в процесі дорослішання.
Ми схожі на таких школярів, коли мова йде про Царство Небесне. Ми всі покликані вірити в Боже одкровення, довіряти Йому і любити нашого доброго Творця. Немає жодного іншого способу здобути вічне життя, окрім як через любов до Бога. Небо варте незмірно більшого, ніж те, що від нас вимагається.
Коли ми слухаємо навчання Христа про Царство, часто наші серця палають. Ми щиро прагнемо цього життя, точно знаємо, що щастя на небесах незмірно перевершує усі земні радощі. Це буде блаженне життя з Творцем усього, що є, і зі всіма небесними мешканцям на вічному бенкеті любови. Нашим найбільшим щастям буде присутність самого люблячого Бога, Який зробить нас учасниками Його божественної природи.
Якщо блаженство небесного бенкету було б не більше як сукупність всіх земних радощів, хіба було б цього замало? Однак воно незмірно більше, величніше. Ми маємо боротися за нього.