Іван Христитель вказав, що Ісус – Агнець Божий, Який через Свої страждання і смерть забере гріхи світу. Так було записано в книзі пророка Ісаї, і така була воля Отця.
Попри наш гріх, попри те, що ми, як Адам із Євою, захотіли стати богами через непослух, Бог у Своїй доброті кличе нас до Свого божественного життя. Він любить нас не за наші заслуги, а безумовно, і закликає нас відповідати взаємністю на Його любов, не зважаючи на наші вади й невдачі. Не непослух, а любов робить нас подібними до Бога. Святий Петро недвозначно стверджує, що Бог хоче, аби ми «стали учасниками Божої Істоти» (2Пет. 1:4).
Предвічний Отець послав Свого улюбленого Сина, щоб віддати Його життя за Його друзів. І справді, Агнець Божий Христос пожертвував Своє життя як вираження найбільшої можливої любови на землі. Коли Його піднімали на хресті, Він усіх притягнув до Себе Своєю любов’ю. Отець також зіслав Святого Духа Утішителя, щоб нагадати про вчення Христа і про все, що Він зробив, і щоб прийняти нас у сім’ю нашого Авви-Отця.
Самі б ми ніяк не могли стати богоподібними чи отримати вічне життя; для Бога, однак, усе можливо. Уся драма спасення є найбільш вражаючим божественним звершенням. Але ми маємо перемінитися, через Боже милосердя і нашу співпрацю, з неслухняних дітей на дітей щиро люблячих. Саме тому Агнець Божий Христос «умалив Самого Себе» (Фил. 2:7), облагородив нас, ставши людиною, без презирства до нас, які піддалися гріхові; ми впали, а Він нас підняв.
Від Свого хрещення в Йордані й аж до мученицької смерти Христос сповняв місію спокутування, заради якої Він прийшов у цей світ. Безгрішний, Він прийняв хрещення не для того, щоб очистити Себе, але щоб очистити нас, як передбачав пророк Ісая, «гріхи… стануть білі, мов сніг» (Іс. 1:18). Безневинний, саме через нашу провину Він прийняв страждання і смерть, щоб дати нам вічне життя і вічну радість.
Якщо б Агнець Божий не страждав, як би ми зрозуміли жахливе зло гріха? Своїми страстями Христос показав світові, що гріх віддаляє нас від Бога, до Якого ми можемо повернутися через Його хрест.
Якби Син Божий не став «страдником» (див. Іс. 53:3), яке б значення мали наші болі? Вони б нас очищали, але не підносили. Але тепер, коли ми об’єднуємо свої страждання зі страстями Христовими, ми справді стаємо богоподібними.
Якби Агнець Божий не помер, як наша смерть могла б вести до нового життя? Але тепер смерть є переходом до нового життя після могили, бо ми вмираємо і знову живемо через смерть і воскресення Христа.
Коли ми звертаємося до Нього, Христос є з нами в наших стражданнях і смерті. Коли ми любимо Його, Він є нашим воскресенням і нашим життям. Повноти та цілісности ми досягаємо через Господа Ісуса.
* *
Старші люди в Україні, які пережили комуністичний атеїзм, які зберегли свою віру і передали її наступному поколінню, завжди були для мене джерелом натхнення. Наприклад, я зустрічав багато таких людей у відомому монастирі в Уневі, де викладав на літніх курсах вчителям релігії. Коли такі свідки Христа молилися, можна було відчути вібрації в повітрі. Переконання, щирість їхньої віри була могутнім взірцем для молодшого покоління, живим доказом того, якими сильними можуть бути люди, коли живуть і страждають з Христом. «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).