Глибоко в душі ми всі гадаємо, що маємо зробити щось, аби «заслужити» Божу любов. Ми можемо навіть уявляти ангела, який веде рахунок наших добрих та поганих учинків на довгому сувою, і якщо ми досягаємо якось мінімуму в кількості зробленого добра, то Бог «починає» любити нас.
Це – людське мислення, і дещо простацьке. Божа природа, натомість, інша. Його любов доступна всім, і її не треба «заробляти». Все, що потрібно, – це відповідати любов’ю на Його первісну любов. Його вихідна точка не є «нейтральною», і нам нічого не треба робити, щоби Бог «почав» нас любити.
Божа любов є джерелом усякого добра. Сама Його природа – це любов.
Однак ми дуже хочемо відчути, що Бог «добре думає» про нас, бо думка Бога є єдиною, яка має значення.
Та ми маємо нагадувати собі, що Божа думка про нас, Його любляче ставлення, ґрунтуються не так на наших учинках, як на Його природі. Його стосунки із нами беруть початок з любови, якою Він нас огортає, наче мантією, від початку часів. Отець створив нас з любов’ю, Син Божий відкупив нас з любов’ю, і з любов’ю ми освячуємось Святим Духом любови. З любов’ю Бог кличе нас до Царства Небесного для вічного життя. І тільки коли ми приймаємо Його любов як маяк у житті, тільки тоді ми можемо надіятись, що Божа «хороша думка» про нас буде обґрунтованою.
Божа любов для наших душ є солодшою за мед для язика, і вона відкривається в словах, які Він до нас промовляє. Справді, Його слова любови – далеко більше ніж слова. Вони дістаються наших сердець і, сповнені сили, кажуть нам невимовно більше, ніж чують наші вуха. Їх можна порівняти з батьківською турботою чи зі щирим поцілунком матері, – повними доброти й тепла. Вони пробуджують довіру і радість у наших душах.
Слова, які промовляє до нас Христос, є «дух… і життя» (Ів. 6:63). Він говорить не тільки від Себе, але й від імени Отця, Який Його прислав. Так само і Святий Дух нагадує нам і підтверджує все, чого вчив нас Ісус з волі Свого Отця. Наше завдання – приймати Божу любов і готувати добрий ґрунт, на якому б проростала Божа слава.
Сьогодні поширені багато недуг серця, і не тільки в медичному сенсі, але й у духовному. Чимало людей переживають брак любови. Порожні серця кличуть по справжню, життєдайну, самовіддану любов. І найкращим є те, що вона доступна для кожного! Надзвичайна, прекрасна, божественна дійсність, – Божа любов – завжди чекає на нас, варто лише попросити.
Коли, попри наші невдачі та слабкості, ми повертаємося до Божої любови і робимо те, що Він каже нам, так, щоб найвищою мірою реалізували все, на що здатні, ми певно можемо надіятись, що Його «добра думка» про нас не похитнеться. Однак нам слід чинити добро в ім’я Бога зі скромністю в серці, а не про людське око. Христос навчав не шукати винагороди в схваленні інших людей, інакше ми втратимо небесну винагороду в нашого Отця.
Чи говорять люди добре про нас, чи погано – це насправді не так важливо. Натомість те, що говорить Бог, ми маємо слухати уважно, бо саме Його думка має справжнє значення для нас.
* *
Одного дня, відвідуючи родичів в Україні, я спитав у них, чи підуть вони в неділю до церкви. «Так, звичайно, – відповіла моя кузина Мирося, – без церкви то й не неділя». На щастя, після кончини комунізму, вони знову можуть відкрито ходити до церкви.
Одним із способів брати участь у житті спільноти вірних, яку заснував Христос, – це ходити до Церкви в неділю. Зрештою, до цього закликає одна із Заповідей Божих: «Пам’ятай відпочинковий день, щоб святити його» (див. Вих. 20:8).