“І дав Господь Ізраїлеві ввесь той Край, що присягнув був дати його їхнім батькам, і вони посіли його та й осілися в ньому” (Ісуса Навина 21:43).
Відразу ж після завоювання відбувається щось вражаюче: коліна Ізраіля беруть завойовані землі в постійне володіння. Отже, це вже не міг бути типовий кочовий народ. Вторгнення кочівників Ханаан переживав з незапам’ятних часів, однак це були лише епізоди. Племена випасали свої отари і певного дня зникали так само раптово, як і були з’явилися. Ізраїль же осідає, обробляє поля і корчує ліси: “піди до лісу, та й повикорчовуєш собі там” (Ісуса Навина 17:15). Вони полишають намети і будують хати, у завойованих містах вони оселяються в руїнах будинків. Поверх шару пожежі в Девірі, Бет-Шемеші та Бетелі знайдено залишки їх примітивного та бідного домашнього начиння.
При розкопках чітко можна побачити розрив із попереднім часом. Де раніше стояли патриціянські доми та палаци давно осілих феодальних володарів, постають селянські халупки та паркани. Та в будь-якому разі масивні оборонні вали виявляють необхідні поновлення. Єдине, що ізраїльтяни вводять нового, це тонкі мури. Будування нових сильних укріплень спричинило б примусову працю, а ніщо не є їм ненависніше, ніж це. Як сказано в книзі Суддів: “Кожен робив, що правдиве було в його очах” (Суддів 17:6). Навіть вживане в Ханаані слово для означення кріпака вживається ізраїльтянами в протилежному значенні – вільний. У феодальній системі міських володарів польову роботу виконують раби, в Ізраїля нею займаються вільні сини сімейств. Головою є їх батько, патріярх. Постають незліченні нові поселення. Археологи знаходять їх сліди по цілій гористій місцевості. Хоча залишилося від них небагато. Бо першим будівельним матеріялом служить висушена на повітрі цегла, а збудовані з неї будівлі довго не витримують.
У горах ізраїльтяни є справжніми першопрохідцями. Відкриваються важкі для проживання райони – ділянки без джерел та рукавів річок. Як би неймовірно це не звучало, сучасна держава Ізраїль частково знову використовує цих свідків нової тоді техніки, яку використали їх прабатьки. Вони копали в землі цистерни для збирання опадів, які всередині були покриті невідомою доти вапняковою штукатуркою. Ці пристрої збудовані так солідно, що змогли протистояти часові і пережити тисячоліття.
Як передано в книзі Суддів та як показали дослідження, Ізраїль пускає в новій батьківщині коріння як осілий народ та землероб. У постійних боях зі своїми сусідами та в суперечках між собою в нього поволі зростає воєнний досвід та сила. Біблія розповідає про боротьбу з моавитянами, аммонітами та арамейськими племенами із Сирійської пустелі, про криваву громадянську війну – війну колін проти Веніямина (див. Суддів 20). Бетел лежав у володіннях Веніямина. Олбрайт розкопує на цьому місці шари чотирьох руйнувань з часу 1200-го до 1000 р. до Р. Х.
У тому часі “Авімелех воював із містом цілий той день, та й здобув місто, а народ, що був у ньому, позабивав. І зруйнував він те місто, та й обсіяв його сіллю” (Суддів 9:45). Так описує книга Суддів завоювання Сихему під час громадянської війни Авімелехом, який був владолюбним та мстивим сином судді Гедеона.
У телі ель-Балата, на місці біблійного міста Сихему, яке Авраам при його прибутті до Ханаану побачив першим серед міст, у 1959 р. по слідах німецького професора Зелліна, дослідження американських археологів з Університету в Дрю та семінарії Мак-Корміка під керівництвом професора Дж. Ернста Райта змогли підтвердити, що Святе Письмо знає, що говорить про долю цього міста. Черепки глиняних посудин, які лежали розсипані на руїнах і які змогли ідентифікувати як типово ізраїльську гончарну роботу, дозволили датувати зруйнування Сихему на кінець XIX ст. до Р. Х., отже, у часи Авімелеха. Водночас вдалося ідентифікувати залишки “Сихемської башти”, а також “твердині… дому бога Беріта” та “Бет-Мілло”, про які мова в книзі Суддів (Суддів 9:20,46). Однак виглядає, що тут ішлося про одну, пов’язану в собі будівлю. Вона здіймалася високо над міськими мурами і була збудована на руїнах ранішого храму гіксосів.