Могли вбити
Апостоли були вражені виглядом преображеного Ісуса Христа, що стояв між Мойсеєм та Іллею, і хотіли назавжди залишитися на горі Тавор. Однак Ісус наказав їм зійти до підніжжя гори.
«А коли з гори сходили, Він їм наказав, щоб нікому того не казали, що бачили, аж поки Син Людський із мертвих воскресне. І вони заховали те слово в собі, сперечаючися, що то є: воскреснути з мертвих» (Мр. 9:9,10).
Також після воскресіння доньки Яіра Ісус Христос наказав мовчати про те, що сталося.
«А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це» (Мр. 5:43).
Апостоли та інші слухачі Ісуса Христа одержують такі накази після багатьох оздоровлень та чудес. Чому Учитель не хоче, щоб усі довідалися про Його діяльність? Щоб під впливом усіх цих чудес люди не почали проголошувати Христа Месією. Бо первосвященики та фарисеї не визнали б це і могли арештувати або й вбити Ісуса Христа. Він знав, що настане час і Його засудять на смерть, але не хотів, щоб це сталося до завершення проголошення Євангелія.
Під час революції
Ця подія з XVIII століття розповідає про те, наскільки важливим буває збереження таємниці. Йдеться також про збереження життя.
Це трапилося під час Французької революції, коли аристократів жорстоко переслідували. Граф Д’Ормелья утік з дому і переховувався у своїх приятелів. Його дванадцятирічна донька підслухала розмови дорослих і довідалася про місце перебування батька. Розповіла про це по секрету своїй товаришці. А та поділилася секретом зі своїми товаришками. Врешті-решт інформація потрапила до поліції. Графа арештували і засудили на смерть. Дівчинка плакала, проклинаючи свою цікавість і балакучість. Однак це не повернуло батькові життя.