Навіть після того, як я став християнином, я не усвідомлював, наскільки добре Христос розумів мій біль. Так, я знав, що Бог так сильно полюбив мене, що віддав Свого Сина на смерть за мене, і я був глибоко вдячний. Але протягом багатьох років я якось не звертав уваги на те, що все це було зроблено заради спілкування. Я не бачив мети приходу Христа у відновленні близькості з Богом, яку ми втратили в едемському раю. Я не бачив, як Його життя на землі показувало мені, що Бог знає, що таке бути людиною, що таке страждати і відчувати, як тебе цураються і принижують. В якийсь момент ця істина стала проникати до моєї свідомості, і я спромігся пізнати, що Бог, Який мене створив, розуміє мій біль і хоче, щоб я розділив його з Ним у близькому спілкуванні, заснованому на любові.
Бог пропонує таке втішення для всіх молодих людей, які думають, що їх ніхто не розуміє, а число таких – легіон. Якщо ми зможемо донести цю звістку через завісу їхніх викривлених уявлень про християнство, це відверне їх від фальшивої позолоти культури і надасть їм відчуття такого миру, якого вони ще ніколи не знали. Ви можете спитати: „Якщо діти вже переконані, що батьки та інші дорослі їх не розуміють, то хіба вони повірять у те, що Бог їх розуміє? Якщо вони вважають, що люди, віддалені від них лише на одне чи два покоління, не розуміють їх, як ми можемо переконати їх у тому, що правічний Бог десь там на небесах може знати, через що доводиться проходити нам, смертним людям, особливо підліткам?”
Ми повинні показати їм, що Бог знає, через що нам доводиться проходити, бо Він пізнав це на власному досвіді. Оскільки Христос прийняв людську подобу, ми можемо бути впевнені, що Він справді розуміє наш біль, наше горе, наші спокуси, неприйняття нас оточуючими. Не треба бути премудрим, щоб усвідомити важливість цієї істини. Христос – самодостатній Володар всесвіту, але Він зробив Себе залежним, як усі ми в часи дитинства. Він розробив і створив людське тіло, але як і вам, Йому довелось учитися ходити. Апостол Іван каже, що Він був відвічним Словом, досконалим вираженням Божої природи (від Івана 1:1-14). Але Він мусив учитися говорити, як усі ми. Він створив молекулярну сполуку водню і кисню, тобто воду, але Він відчував спрагу і хотів пити, як усі ми. Хоча Він був Господом усього творіння, Він ріс як слухняний син, покоряючись волі земного названого батька, якого Сам створив. Він учився мистецтву теслі, працював власними руками, використовуючи старовинні молотки і пилки, і піт крапав з Його чола, а на руках і ногах утворювались мозолі. Він відчував сонячну спеку і задуху від пилу на Святій Землі, коли встановлював балки дахів.
Для чого небесний Бог покинув Свою досконалу оселю і став терпіти всі ці приниження як одне з Його творінь? Звичайно, ми знаємо загальну відповідь: Він прийшов, щоб померти і спасти нас від наших гріхів. Ця причина – все, що нам треба, і якби вся правда обмежувалася тільки цим, і тоді ми повинні були б бути задоволені й вдячні. Але це не пояснює, чому Він жив на землі як людина третину століття. Наскільки ми знаємо, Христос міг би спасти нас за кілька днів, покинувши небо на уїк-енд, пробувши тут достатньо часу, щоб принести потрібну жертву і покинути цю недоладну планету так швидко, як це тільки можливо, не залишаючись надовго, щоб пережити всі неприємності, які випадають на людську долю. Я знав одного проповідника, який робив свою роботу саме так. Він з’являвся для проповіді в неділю вранці, читав чудову зворушливу проповідь і негайно зникав через задні двері до наступної неділі. Він не залишався після служби привітатися з людьми, не спілкувався з членами церкви, не цікавився їхнім життям. Його було найнято проповідувати, а всього іншого в контракті не було. Можливо, Христос міг зробити Свою роботу саме в такий спосіб, і ми все одно були б вічно вдячні Йому за наше спасіння. Але Він зробив дещо більше. Він провів Своє життя, спілкуючись з нами, їв нашу їжу, відчував на Собі наші проблеми, переживав наш біль і нашу радість.
Христос вирішив провести з нами час, тому що це говорить красномовніше будь-яких слів про силу Божої любові. Біблія каже, що Він покинув славу небес і „понизив Самого Себе, прийнявши образ раба, постав у подобі людини” (до Филип’ян 2:7, РТ). Чому Він це зробив? Не тільки для того, щоб спасти нас, але для того, щоб ми знали, що Він розуміє нас і ототожнює Себе з нами. „Оскільки Сам Він здолав спокуси і зазнав страждань, то й іншим – хто зараз бореться зі спокусами – Він може допомогти” (до Євреїв 2:18, НЗСМ). Його життя на землі як людини запевняє нас у тому, що Він в усьому один з нас. Нам сказано, що „Він не той, хто не здатен співчувати слабкостям. Навпаки, Він той, хто пройшов через усі випробування, через які й нам доводиться йти” (до Євреїв 4:15, НЗСМ).
У цей момент на думку може спасти інше питання. Хіба Бог конче мусив відчути Сам, що значить бути людиною, для того щоб знати, як воно? Хіба Його всезнання не означає, що Він знає все? Хіба Його знання не досконале і не всеосяжне без того, щоб „спробувати, як воно”?
Безумовно, Христос міг досконало зрозуміти нас і без власного досвіду перебування людиною. Але чи знав би тоді ти, що Він розуміє тебе? Він хотів, щоб у тебе не залишилось жодного сумніву. Йому мало було просто сказати нам, що Він нас розуміє, Він вирішив нам це показати. Він не просто сказав, що хоче стосунків з нами, Він прийшов і встановив ці стосунки. Він хотів, щоб ми знали напевно, що Він розуміє, через що доводиться проходити людям. Він хотів, щоб ми знали, що Його розуміння – це не просто холодне теоретичне знання. Воно виходило з реального досвіду, отриманого великими зусиллями. Він продемонстрував Своє ототожнення з нами через Своє глибоке входження в людське життя. Він не просто знав про наш біль – Він відчув його.
Як автор повісті, Христос знав, що все скінчиться добре. Втім, коли Він прийшов жити серед нас, наші випробування і трагедії настільки Його вразили, хоч Він і знав, що вони тимчасові. Одне діло сказати „я відчуваю ваш біль” (ми часто чуємо це від політиків і тому давно вже в це не віримо), але якби ти сам побачив, як Ісус плаче, бо відчуває твій біль? Чи безсумнівно ти знав би тоді, що Він справді розуміє тебе? А було саме так. Ісус повертався до Віфанії, і коли Він прийшов до міста, Його зустріли люди і сказали Йому, що чотири дні тому помер Лазар. Ісус знав, що незабаром Він воскресить Свого друга з мертвих, але коли сестри Лазаря, Марія й Марта, повели Ісуса до могили, по дорозі плачучи, Його глибоко зворушило їхнє горе. Збентежений їхнім горем, Він Сам розжалобився і заплакав (від Івана 11:17-44). Він знав, що їхній біль був тимчасовий, але повністю ототожнив Себе з ними, бо бачив смерть людськими очима й тужив, бо їхнє горе торкнулося Його серця. Він розумів, і через ці сльози вони пізнали з упевненістю, що слів інколи буває недостатньо.