“Трава засихає, а квітка зів’яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!” (Ісаї 40:8).
Мухаммаду Дібу, пастуху-бедуїнові з племени Та’аміре, трапилося так, як молодому Саулові, який вийшов, щоб шукати ослиць свого батька, що були втекли, а знайшов царство (див. 1 Самуїла 9:10). Мухаммад у пошуках заблуканої овечки прочісував одного прекрасного весняного ранку 1947 р. скелясті ущелини на північному краю Мертвого моря і, сам того не знаючи, знайшов при цьому справді царський скарб біблійного передання.
Вже багато годин він даремно облазив зіяючі гроти, які служили прихистком аскетам і прихильникам різних сект, а часто – і бандитам, коли раптом бачить над собою в одній скелястій стіні у Ваді Кумран темну діру. Чи овечка, може, забилася туди? Добре поцілений камінь летить через повітря. Однак замість очікуваного ясного цокання відповідає з печери глухий гул. Наляканий, Мухаммад тікає і приводить із собою ще двох своїх співплеменників. Обережно вони наближаються до печери в скелі і протискаються врешті через вузький вхід. Вражені, вони помічають у тьмяному світлі невисокого склепіння глиняні глечики. Скарб! – була їхня перша думка, і три пастухи швидко кидаються до глечиків і розбивають їх. Однак – що за розчарування! – вони не містять ані прикрас, ні золота, ні монет; перед ними лежать лише крихкі згортки писань на прадавній шкірі та папірусі, загорнені в полотно. Розсерджені, вони відкидають знахідку без уваги вбік, дещо з того навіть топчуть, коли раптом спадає думка про можливий заробіток. У кожному випадку вони беруть деякі з найкраще збережених згортків до себе, за них, можливо, отримати на гроші. Так давні документи вирушають у заплутану подорож.
Їх приносять до Віфлеєму і через чорний ринок вони дістаються до рук торговців старожитностями. Декілька штук купують юдейські та арабські колекціонери, а в’язка з чотирьох згортків за пригорщу монет переходить у власність православного архиєпископа Єрусалиму Єшуе Самуеля. Архиєпископ не підозрює, який коштовний скарб він придбав, аж поки деякі експерти з Американської Школи Східних Досліджень відвідують сирійський монастир св. Марка, де зберігаються ці документи. Вже при першій перевірці археологи пізнають, що тут ідеться про біблійні документи незвичайно давнього віку. Серед них є згорток завдовжки 7 метрів з повним текстом книги пророка Ісаї. Коротке повідомлення про цю знахідку, опубліковане американцями, викликає серед фахівців з усього світу неймовірний подив. На спонтанні питання про точний вік шкіри та папірусів найкраще може дати відповідь місце знахідки.
З невтомними стараннями та терпеливістю дорогу документів крок за кроком переслідують від антикваріятів, через чорний ринок у Віфлеємі, аж до печери у Ваді Кумран. Однак доступ до печери закрито. Бо після проголошення нової держави Ізраїлю в 1948 р. вибухнула арабо-єврейська війна і ціла Палестина є великим вогнищем виступів.
Врешті, наполегливість одного бельгійського спостерігача від ООН в Єрусалимі допомагає подолати всі труднощі. Капітан Філіп Ліппен вивчав у середньовічній школі в Лювені рукописні документи. Він, разом з англійцем Джеральдом Ланкестером Гардіґом, директором з античностей у йорданській столиці Аммані, переймає в кінці 1948 р. керівництво. Їх об’єднаними зусиллями вдається зацікавити печерою знахідок офіцерів арабського легіону. Для тих 50 кілометрів від Амману до Ваді Кумран означають лише коротку поїздку джипом. Після деякого часу даремних пошуків вони нарешті знаходять серед численних печер правильну. Вхід до печери забезпечують охоронним постом, аж поки в лютому 1949 р. на місце прибувають Дж. Л. Гардінґ та отець-домініканин Ролан де Воз, директор французької Школи Біблістики та Археології в Єрусалимі.
Однак їх очікування не виправдовуються – вони не знаходять ні повних згортків, ані цілих глечиків. Все вказує на те, що в міжчасі инші власноруч обнишпорили цю таємничу печеру. З бджолиною старанністю обшукують обидва дослідники підлогу буквально до міліметра, вишукуючи найменші залишки рукописів або уламки глиняних глечиків. Зібрані ними залишки все-таки дозволяють зробити деякі важливі висновки. Черепки всі елліністично-римські, з часу 30 р. до Р. Х. по 70 р. Р. Х. На шестиста маленьких шматках шкіри та папірусів ще можна розпізнати рукописні гебрейські написи з книги Буття та Второзаконня і з книги Суддів. Шматки льняного полотна, яке служило для замотування згортків, доповнюють їхню скупу здобич.
На запрошення американців архиєпископ Єшуе Самуель влітку 1949 р. зі своїми коштовними згортками їде до США, де передає їх на експертизу Східному Інститутові в Чикаго. Серед експертів вибухає палка суперечка щодо віку та оригінальности цих документів. Щоб покласти їй край, один з них пропонує піти ще незвичним тоді для археологів шляхом, а саме – попросити про допомогу атомних фізиків. Це тим простіше, оскільки Східний Інститут межує з Чиказьким Університетом, а там ядерні фізики почали визначати вік органічних сполук при допомозі трубок Ґайґера-Мюллера. Професор Уіллард Ф. Ліббі в Інституті ядерної фізики в Чикаго зміг провести перші вражаюче точні визначення віку на основі розвинутого ним так званого “атомного годинника”. В основі цього методу лежить наступна думка: через бомбардування космічними променями, які постійно проникають через космос в атмосферу Землі, азот перетворюється в радіоактивний ізотоп вуглецю С-14. Все живе – люди, тварини, рослини – аж до смерти вбирають у себе щоденно С-14 через поживу та дихання. Протягом 5600 р. ця вуглицева речовина втрачає половину своєї радіоактивности. У кожній мертвій органічній сполуці при допомозі високочутливого апарату можна визначити, скільки радіоактивної сили наявний у ній С-14 вже втратив. Відповідно до цього можна вирахувати, скільки років минуло з того часу, коли ця вуглицева речовина була прийнята востаннє.
Дослідження згортків доручають професору Ліббі. Він бере частини полотна, в яке був загорнений також згорток Ісаї, спалює їх на попіл і вводить у батарею трубок та приходить до вражаючого висновку. Полотно виготовлене з льону, який зібрали в часи Христа! Отже документи, які в них загортали, мусять бути ще старшими. Після тривалих скрупульозних досліджень до тих самих висновків приходять і дослідники письма. Текст Ісаї з кумранської печери справді, як професор В. Ф. Олбрайт і в цьому випадку перший правильно припускав, був записаний бл. 100 р. до Р. Х.!