Двори заливає град важкого каміння з метавок та злива стріл. Юдеї б’ються одержимо і не здаються. Вони сподіваються, що Ягве в останньому моменті поспішить їм на допомогу і захистить Свою святиню. Неодноразово легіонери по штурмових драбинах видираються на вали. Знову й знову їх відкидають. Тарани та колоди проти цих стін безпомічні. Неможливо розтрощити потужні, вибудувані Іродом кам’яні брили. Щоб здобути доступ, Тит наказує запалити дерев’яні храмові ворота.
Як тільки вони запалали, поступає настанова гасити і зробити дорогу для штурму легіонерів. Наказ дня від Тита звучить: “Щадити святиню”. Однак вночі пожежа дійшла до колонної зали і римляни з усією силою беруться гасити вогонь. Цей зручний момент обложені використовують для відчайдушної вилазки. У запеклій різанині легіонери відбивають юдеїв і пускаються за ними навздогін, переслідуючи їх по дворах. У дикому вирі воюючі шаленіють навколо святині. Збуджений та розпалений, “один із солдатів, не чекаючи наказу та не боячись Бога, або ж навіть і підбурюваний демоном, схопив смолоскипа та, піднесений одним зі своїх товаришів, кинув вогонь через золоте вікно, яке вело до приміщень, що розташовані поруч із Святая Святих”.
Кімнати були викладені старою деревиною та містили легкозаймисті речовини – посудини зі святою оливою для жертв. Тит бачить наростаючі язики полум’я і намагається зупинити поширення вогню.
“Тоді імператор[1] віддав наказ гасити вогонь, гукаючи солдатам, які були в битві, сильним голосом та даючи їм сигнал своєю правою рукою. Однак ті не чули, що він гукав, хоча він кричав таким сильним голосом…, і оскільки імператор не був у змозі стримати охоплених люттю солдатів, а вогонь наступав усе більше й більше, він увійшов у святе місце храму зі своїми командирами і побачив його з усім, що в ньому було.., та оскільки полум’я ще не досягло було внутрішніх приміщень, а пожирало кімнати навколо святого дому, Тит гадав, як воно й справді було, що сам дім ще можна було б урятувати, тож поспішив і намагався переконати солдатів до гасіння (пожежі) і дав наказ Лібералію, сотникові, та одному зі своїх охоронців бити солдатів, які противилися цьому, палицями та привести їх до тями. Однак яким великим було захоплення імператором та страх перед тим, що він їм забороняв, такою ж великою була і їхня ненависть до юдеїв та запал битися з ними.
Окрім того багатьох підштовхувала надія на грабунок. Вони думали, що всі ці приміщення всередині були повні золота і бачили, що все навколо було з чистого золота… І так святиня згоріла проти волі імператора”.
У серпні 70 р. римські легіонери встановлюють на святій території юдеїв свій похідний знак і приносять перед ним жертви. Хоча половина Єрусалиму була в руках ворога, хоча, немов лиховісний знак, стовпи диму здіймаються з палаючого храму, зелоти не здаються.
Іван із Ґішали з великим відділом видирається з храмової території у Верхнє місто на західному пагорбі. Инші тікають у палац Ірода із сильними баштами. Тит знову мусить застосовувати штурмові загони, артилерію, тарани – всю свою відточену техніку облоги. У вересні підкорено і ці стіни, захоплено останні твердині, спротив остаточно зламано.
Вбиваючи та грабуючи, солдати кидаються на місто, яке так жорстоко і запекло чинило їм опір і коштувало стільки крови та часу. Імператор наказав зрівняти із землею ціле місто та храм. Він залишив стояти лише башти Фазаель, Гіппік та Маріямна та частину міського муру на заході. Ці останні – як казарми для гарнізону, який там залишився”.
Легіон, який шістдесят довгих років стояв залогою на тому страшному місці, мав знак “Leg XF”, що означає “Legio X. Fretensis”. Місце їх розташування на батьківщині лежало на “fretum Siciliense”, на “Дорозі із Сіцілії”. Він залишив в Єрусалимі та навколо нього тисячу знаків своєї присутности. Садівники та селяни досі иноді знаходять невеличкі випалені кахлі з номером легіону та знаками галери і дикого кабана.
Людські втрати юдеїв неймовірно високі. Під час облоги за даними Тацита в місті перебувало 600 000 чоловік. Йосип Флавій подає число полонених, не рахуючи розіп’ятих та порених – 97 000 і додає до цього, що лише з одних міських воріт протягом трьох місяців винесли 115 800 трупів юдеїв.
У 71 р. Тит ставить перед очі Риму велич своєї перемоги над Єрусалимом у вражаючому тріюмфальному параді, в якому серед 700 полонених юдеїв ведуть закутими Івана з Ґішали та Симона бар Ґіору. Під голосне ликування несуть також два коштовні предмети зі здобичі з чистого золота – семираменний світильник та стіл для хлібів появлення із храму в Єрусалимі. Вони знаходять нове пристановище в храмі Миру в Римі. На потужній арці Тита, яка була споруджена на пам’ять про цей переможний похід, обидва цих культових предмети можна побачити і сьогодні.
Над голими руїнами, до яких під страхом смертної кари заборонено було наближатися юдеям та послідовникам Христа, імператор Адріян[2] зводить нову римську колонію – Елія Капітоліна. Вигляд чужих поселень на священній юдейській культурній землі викликає ще раз відкрите повстання. Юлія Севера направляють з його намісництва в Британії до Юдеї, де він розбиває цю останню, відчайдушнішу спробу юдеїв відвоювати свободу, яка теж тривала три роки. Тепер імператор Адріян наказує збудувати ще іподром, дві купальні та великий театр. На масах руїн юдейської святині, немов на посміховище, звеличується святиня Юпітеру, а там, де за християнською традицією є гріб Христа, приходять чужинці на паломництво по сходах тераси до святині поганської богині Венери!
Переважну більшість населення Обіцяної Землі, яка не загинула в кривавій Юдейській війні з 66 по 79 рр та під час повстання Бар Кохби в 132-135 рр., було продано в рабство: “І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи” (Луки 21:24).
Із сімдесятих років Р. Х. археологи не знаходять у Палестині нічого зі споруд, що свідчили б про Ізраїля, навіть надгробка, який мав би єврейський напис. Синагоги були розбиті, навіть від Божого дому в тихому Капернаумі залишилися лише руїни. Невмолима рука долі перекреслила роль Ізраіля в партитурі народів.
Та вчення Ісуса, що об’єднує і охороняє народи, вже давно пішло переможною ходою по світу.
[1] У 79 р. Р. Х. Тит став імператором.
[2] 117-138 рр. Р. Х.